Справа № 620/5693/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА
25 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
Суддів Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Е-ДЕН» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, розпорядження, -
Товариства з обмеженою відповідальністю «Е-ДЕН» (далі - позивач, ТОВ «Е-ДЕН») звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач), у якому просило про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління ДПС у Чернігівській області від 08.04.2024 № 5501/Ж10/25-01-09-01-02, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 17000,00 грн, від 08.04.2024 № 5506/Ж10/25-01-07-05-01, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 5100,00 грн, визнання протиправним та скасування розпорядження Головного управління ДПС у Чернігівській області від 15.04.2024 № 119/Р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на допущення відповідачем істотних порушень під час призначення та проведення перевірки, які тягнуть за собою протиправність податкових повідомлень-рішень. Також вказує на безпідставність висновків проведеної перевірки.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року позовні вимоги - задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Головне управління ДПС у Чернігівській області вважає, що вказане рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року має бути скасоване на підставі того, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме: п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.95 р. № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зі змінами та доповненнями, п.п. 75.1.3 п 75.1 ст. 75, п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України.
Крім того, відповідач вважає, що вартість послуг правового характеру у розмірі 8 000,0 грн., що стягнута з Головного управління ДПС у Чернігівській області є завищеною. Відтак, зазначає, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції не було враховано норми ст. 134 КАС України щодо співмірності витрат на правничу допомогу, зокрема, складність справи; ціна позову; час, витрачений адвокатом на виконання робіт.
12 серпня 2024 року року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому він наполягає на законності рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Е-ДЕН» зареєстроване в якості юридичної особи 29.09.2021, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вид діяльності, зокрема: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с. 13).
20.03.2024 в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області винесено наказ № 284-п, яким наказано провести фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Е-ДЕН» за адресою м. Чернігів, вул. І. Мазепи, 63-А 20.03.2024. Перевірку провести за період діяльності з 10.03.2023 по останній день перевірки з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання законодавства щодо цін та ціноутворення (а.с. 34).
На підставі вказаного наказу посадовими особами Головного управління ДПС у Чернігівській області 20.03.2024 проведено фактичну перевірку кафетерію позивача, що розташований за адресою: м. Чернігів, вул. І. Мазепи, 63-А, за результатами якої складено акт (довідку) фактичної перевірки (а.с. 35-36).
Так, в ході проведення перевірки встановлено випадок реалізації алкогольних напоїв з однаковими реквізитами марок акцизного податку, які зазначені в розрахункових документах. Так, згідно фіскального чеку № 4 від 09.01.2024 об 12:09 було реалізовано горілку Хортиця класична 0,5 л про ціні 109,90 грн з реквізитом МАП AFZT 776454. Також 09.01.2024 об 12:09 згідно фіскального чеку № 5 було реалізовано горілку Хортиця класична 0,5 л про ціні 109,90 грн з реквізитом МАП AFZT 776454. Також фактичною перевіркою встановлено відсутність обов'язкових реквізитів в розрахунковому документі, а саме згідно чеку № 14 від 26.02.2024 об 13:44 реалізовано лікер Єгермайстер 0,04 л по ціні 73 грн, код УКТ ЗЕД в фіскальному чеку відсутній.
Позивачем було подано заперечення на вказаний акт фактичної перевірки, однак листом від 05.04.2024 № 4269/6/25-01-07-05-06 позивачу повідомлено, що висновки акта фактичної перевірки залишені без змін, заперечення без задоволення (а.с. 37-44).
08.04.2024 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області відносно позивача винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 5501/Ж10/25-01-09-01-02, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 17000,00 грн (а.с .45-46);
- № 5506/Ж10/25-01-07-05-01, яким застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів в розмірі 5100,00 грн (а..с 47-48).
В подальшому, в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області було винесено розпорядження від 15.04.2024 № 119/Р, яким зобов'язано Управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Чернігівській області на підставі акта про встановлення факту незаконного використання суб'єктом господарювання марок акцизного податку анулювати ліцензію позивача на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (а.с. 62).
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до вимог пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.
Згідно з абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Отже, судом першої інстанції вірно враховано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України.
Як слідує зі змісту наказу № 284-п від 20.03.2024, підставою проведення перевірки були положення підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Так, підпунктами 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2);
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, і пального та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (підпункт 80.2.5).
У відзиві на позовну заяву відповідачем було зазначено, що підставою для проведення перевірки слугувала наявність інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податку законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, як того вимагає підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (детальна інформація вказана в доповідній записці від 20.03.2024 № 785/25-01-07-05-08) (а.с. 75).
В свою чергу в доповідній записці від 20.03.2024 № 785/25-01-07-05-08 наведена інформація, яка є загальною щодо діяльності суб'єктів господарювання, яка не вказує на будь-які порушення законодавства позивачем, не наведено посилання на норми права, які можливо, на думку податкового органу, порушені платником податків.
Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувала інформація про порушення позивачем вимог законодавства. Як у доповідній записці, яку відповідач визначає як підставу для проведення перевірки, так і у самому наказі про призначення перевірки, податковий орган не конкретизує суть порушення або ймовірність якого-небудь порушення.
У спірному наказі відсутні посилання як і на вищевказану доповідну записку, так і на будь-які інші посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, визначені підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Вказане не спростовано апелянтом.
Судом вірно зазначено, що в питанні застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України практика Верховного Суду є сформованою і усталеною, полягає в тому, що ця норма містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального:
(1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також
(2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері.
Тобто цей пункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
За сталою та послідовною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови від 11.07.2022 у справі № 120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі № 500/1331/21) формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.
Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
Так, матеріалами справи встановлено, що наказ № 284-п від 20.03.2024 не містить посилання на жодну з можливих підстав перевірки, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України.
Отже, формулювання підстав перевірки в наказі не дає цілковитого розуміння, що підставою для проведення перевірки є саме здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. У спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють (юридичні підстави). Не зазначено в наказі й того, що перевірка здійснюється з метою реалізації функції здійснення контролю у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, якою наділений контролюючий орган відповідно до приписів податкового законодавства. Наказ взагалі не містить посилання на жодну з можливих фактичних підстав перевірки, визначених як підпунктом 80.2.2, так і підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховного Суду у постанові від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22.
Відповідно до ч.5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на положення пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, якими передбачено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, податкові органи здійснюють державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення" з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом. Податкові органи здійснюють контроль за дотриманням платниками податків вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) шляхом проведення фактичних перевірок. Фактична перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства про ціни і ціноутворення; отримання письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Водночас відповідачем не надано жодних пояснень та доказів щодо наявності підстав для проведення перевірки відповідно вищевказаної норми.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/17123/18 від 02.02.2020 відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 (справа № 804/1113/16), від 24.05.2019 (справа № 826/16221/15), від 03.10.2019 (справа № 820/850/16), від 16.10.2019 (справа № 820/11291/15), від 22.11.2019 (справа № 815/4392/15) тощо.
Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що недотримання контролюючим органом вимог підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81, пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо призначення фактичної перевірки без визначення правових підстав призвело до звуження прав позивача як платника податків, що свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками актів індивідуальної дії, оскільки описані вище порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати, та, як наслідок, вимагає скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Головного управління ДПС у Чернігівській області від 15.04.2024 № 119/Р, слід зазначити, що підставою винесення вищевказаного розпорядження про анулювання ліцензії позивача на роздрібну торгівлю алкогольними напоями став акт про встановлення факту незаконного використання суб'єктом господарювання марок акцизного податку.
Так, згідно абзацу п'ятого частини п'ятдесят четвертої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі: встановлення факту незаконного використання суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) марок акцизного податку (стосовно імпортерів).
Водночас протиправність здійсненого заходу податкового контролю виключають допустимість, як доказів, відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати, та, як наслідок, також є підставою скасування прийнятого за її результатами розпорядження.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п'ятою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року.
В той же час, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Водночас, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану із розглядом у цій справі у сумі 8000,00 грн, було надано суду копії договору № 11/04-1 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 11.04.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акту приймання-передачі № 1 наданих послуг від 15.04.2024, ордер, платіжну інструкцію № 756 від 17.04.2024 (а.с. 52-57).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат.
При цьому колегія суддів, зауважує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.
Однак, відповідач передбаченим статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України правом не скористався, відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу суду першої інстанції не надав.
Таким чином, враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, розрахунку таких витрат, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Водночас колегія суддів враховує ціну позову у справі, затрачений час в ході розгляду справи на підготовку документів, а також враховує інший витрачений адвокатом час під час надання позивачу правничої допомоги і доходить висновку, що вказана сума витрат є співмірною з наданою по справі правничою допомогою.
Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 25 лютого 2025 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев