П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/30227/24
Перша інстанція: суддя Марин П.П.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі справу апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі № 420/30227/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) у звільненні з військової служби в запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом І групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта догляду медико - соціальної експертної комісії Серії 12 ААД №071872;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом І групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта догляду медико - соціальної експертної комісії Серії 12 ААД №071872.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно резолюції на рапорті від 01.09.2024 зазначено, що “Наявні підстави для звільнення відповідно до п. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 “Про військовий обов'язок та військову службу. Доцільно направити до в/ч НОМЕР_4 для більш детального розгляду та прийняття рішення згідно чинного законодавства». Без розгляду рапорту по суті ОСОБА_1 переведено до військової частини НОМЕР_1 , де він повторно звернувся з рапортом про звільнення.
Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 склав письмовий рапорт де зазначив перелік документів, що долучаються, проте йому відмовили у його реєстрації з посиланням на те, що рапорт повинен бути надрукованим та надали печатну версію, де зазначено неповний перелік документів у графі додатки. Проте, фактично, до рапорту додано заяву ОСОБА_2 про необхідність піклування та постійного догляду, згідно якої вона зазначає, що є особою з інвалідністю першої групи, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико - соціальною експертною комісією МОЗ Серії 12 ААД №071872, виданою Київською міжрайонною медико - соціальною експертною комісією м. Одеси 19.07.2024 та єдиним хто за нею доглядає та матеріально забезпечує є її син ОСОБА_1 . До рапорту долучено медичний висновок ЛКК №3544 від 07.08.2024 р. з якого вбачається, що чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду. Долучено висновок №3505 від 05.08.24 р. про те, що ОСОБА_2 потребує догляду, також документи, що підтверджують родинні зв'язки. Всі документи нотаріально завірені.
25.09.2024 отримано письмову відповідь військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2024 за № 9310 про те, що ОСОБА_1 не набув право на звільнення з військової служби з підстави, наведеної у п.п. “Г» п. 2. Ч. 4 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу».
Із таким висновком позивач не погоджується, вважає, що має право на звільнення з військової служби, а дії військової частини у вигляді відмови у його звільнені з військової служби є протиправними, а тому єдиним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу».
Разом з тим, представник позивача вказує, що жодним чинним нормативно - правовим документом не передбачено надання судового рішення про встановлення догляду, як зазначено у резолюції на рапорті ОСОБА_1 .
Крім того, відсутній конкретний документ, що підтверджує відсутність або наявність інших родичів, що можуть здійснювати догляд. У заяві ОСОБА_2 зауважує, що це її єдиний син.
Щодо надання акту догляду, про необхідність наявності якого зауважує військова частина, представники відповідача вказує, що це не є обов'язковим; по - друге, для отримання такого документа особа особисто повинна з'явитися до УПСЗН та власноруч підписати та надати документи, а в умовах того, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі це є неможливим.
Довідка МСЕК, надана відповідачу як обґрунтування підстав звільнення зі служби, сама по собі є достатнім документом і додаткове отримання рішення суду не є необхідним.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, відповідно до якого адміністративний позов не визнає та в його задоволенні просить відмовити.
В обґрунтування правової позиції представник відповідача зазначає, що під час погодження рапорту була виявлена відсутність підстав для звільнення з військової служби Геннадія КОЛЄСНІКОВА за п/п. “г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу». Важливо, що вичерпний перелік підстав для звільнення встановлений статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». Станом на момент написання і подачі рапорту керівництву військової частини НОМЕР_1 - 24.09.2024, в цілому як і на момент подачі позивачем рапорту від 01.09.2024 вх.№2872 до керівництва військової частини НОМЕР_5 - 01.09.2024, такої підстави як “у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю І групи» в статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» не містилось. Натомість, після змін, внесених до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 18.05.2024, підстава існує в такій редакції - “необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я». Надані разом з рапортом копії документів не підтверджують факт здійснення ОСОБА_4 постійного стороннього догляду за своєю матір'ю ОСОБА_5 . Також до пакету документів не долучена довідка структурного підрозділу, яка свідчить про надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від ОСОБА_6 .
Представник відповідача також зазначає, що ще однією обов'язковою умовою для звільнення з зазначеної в рапорті підставі, яка встановлена Законом, є обставина відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли здійснювати за нею такий догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Жодних документів на підтвердження такої обставини заявником не надано.
За результатами розгляду рапорту, позивачу було надано розгорнуту і аргументовану відповідь від 25.09.2024 №9310, з тотожними наведеним вище доводами.
Військова частина НОМЕР_1 вважає, що вказані вище документи не є достатніми для підтвердження обставин того, що позивач є особою, який має необхідність здійснювати догляд за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю І групи в розумінні положень підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». Надані позивачем до матеріалів судової справи документи можуть свідчити зокрема, про те, що він є особою з числа членів сім'ї, яка може претендувати на здійснення постійного догляду за матір'ю - особою з інвалідністю І групи, однак не надано доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Таким чином, на переконання представника відповідача, ОСОБА_7 не набув права на звільнення з військової служби з підстави наведеної у п/п. “г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою суду від 30.09.2024 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову. Заборонено військовій частині НОМЕР_1 в особі її уповноважених представників здійснювати переведення військовослужбовця ОСОБА_1 до інших військових частин до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 04.11.2024 у справі № 420/30227/24 адміністративний позов позовом ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) у звільненні з військової служби в запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом І групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта догляду медико - соціальної експертної комісії Серії 12 ААД №071872.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом І групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта догляду медико - соціальної експертної комісії Серії 12 ААД №071872.
Стягнув з військової частини НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що жодних документів на підтвердження обставини відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли здійснювати постійний догляд за матір'ю позивача, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я заявником не надано;
- суд першої інстанції також не звернув увагу, що вичерпний перелік підстав для звільнення встановлений статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Так, станом на момент написання і подачі рапорту керівництву військової частини НОМЕР_1 - 24.09.2024, в цілому як і на момент подачі позивачем рапорту від 01.09.2024 вх.№2872 до керівництва військової частини НОМЕР_5 - 01.09.2024, такої підстави як «у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю І групи» в статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містилось;
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
При цьому, позивач подав до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів, які з'явилися після ухвалення судового рішення.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2024 №730 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 07.09.2024 №22-РС на посаду солдата резерву 40 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової часини НОМЕР_5 АДРЕСА_1 , вважати таким, що з 17 вересня 2024 року справу та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
24.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до командира 40 запасної роти з рапортом щодо звільнення з військової служби на підставі пп. “г» п. 2 ч.4 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов'язок та військову службу» від 12.05.1992 (зі змінами) через сімейні обставини або з інших поважних причин, а саме: у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю І групи ОСОБА_2 відповідно довідки до акту огляду МСЕК №071872 від 19.07.2024. До рапорту додано: завірена копія довідки до акту огляду МСЕК №071872 від 19.07.2024 на 1 арк., завірена копія паспорту ОСОБА_2 серія НОМЕР_7 виданого 26.11.1998 року на 1 арк., завірена копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_8 від 12.06.1973 на 1 арк.
Листом від 25.09.2024 №9310 начальник юридичної служби військової частини НОМЕР_9 повідомлено позивачу, зокрема, що:
“…Під час погодження виявлена відсутність підстав, для звільнення з військової служби Геннадія КОЛЄСНІКОВА за п/п. “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, на момент подання рапорту військовослужбовцем Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» не містить такої підстави, як “у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю І групи», натомість, зазначена підстава після змін від 18.05.2024 існує в такій редакції - “необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який с особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я».
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 ОСОБА_8 є матір'ю ОСОБА_9 . Згідно довідки МСЕК серії 12 ААД №071872 ОСОБА_8 є особою з інвалідністю І групи (підгрупа А) безстроково і потребує постійного стороннього догляду.
Механізм оформлення постійного догляду за особою, яка його потребує, визначено Законом України “Про соціальні послуги» (далі - Закон) та Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859 (зі змінами). Документом, що підтверджує факт надання соціальної послуги у вигляді постійного догляду за особою, яка його потребує, може бути, зокрема, довідка структурного підрозділу з питань соціального захисту населення органу місцевого самоврядування або районної державної адміністрації, що підтверджує факт здійснення військовослужбовцем постійного догляду за особою, яка його потребує та призначення компенсації за надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Надані разом з рапортом копії документів не підтверджують факт здійснення ОСОБА_4 постійного стороннього догляду за своєю матір'ю ОСОБА_5 . Також до пакету документів не долучена довідка структурного підрозділу, яка свідчить про надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від ОСОБА_6 .
Відповідно до частини 7 статті 13 Закону фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до положень Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд. Наведене положення чинного законодавства України свідчить про те, що здійснення фізичною особою постійного догляду за особою, яка його потребує, безпосередньо пов'язано з призначенням надавачу такої соціальної послуги компенсації у визначеному Законом розмірі.
Ще однією обов'язковою умовою для звільнення з зазначеної в рапорті підставі, яка встановлена Законом, є обставина відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли здійснювати за нею такий догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Жодних документів на підтвердження такої обставини заявником не надано.
Таким чином, ОСОБА_10 не набув права на звільнення з військової служби з підстави наведеної у п/п. “г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу».»
Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Витребувані судом документи встановлені в ухвалі суду від 30.09.2024 відповідачем надано частково, а саме надано копію витягу з наказу від 17.09.2024 року №730. Причин неможливості надання доказів суду не повідомлено.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем документально підтверджено факт необхідності здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І “А» групи.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про передчасність прийняття відповідачем рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення та без урахування усіх обставин, які мали значення для прийняття рішення.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з ч.1-3 ст.1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч.9 ст.1 Закону № 2232-XII).
За нормами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені у п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Відповідно до пп. “г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент подання рапорту на звільнення) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, а саме існує необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто, під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) у т. ч. в разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи не мають інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з ч. 7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»:
- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Стосовно порядку звільнення, п.233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).
Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся із рапортом про звільнення з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом I групи у зв'язку з відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 , якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідач листом від 25.09.2024, за результатами розгляду рапорту позивача, повідомив, що подані до рапорту документи підтверджують виключно наявність у матері військовослужбовця ОСОБА_2 інвалідності І групи. Також, надані разом з рапортом копії документів не підтверджують факт здійснення ОСОБА_1 постійного стороннього догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 . Також до пакету документів не долучена довідка структурного підрозділу, яка свідчить про надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від ОСОБА_1 , а також доказів відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли здійснювати за нею такий догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Визначення терміну “медичний висновок» наведене у п.3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України “Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У п.3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, медичний висновок визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У п.3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 значиться, що медичний висновок це висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Суб'єктами формування чи видачі медичного висновку зазначені лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Своєю чергою, відповідно до п.19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Таким чином, як вбачається з вищенаведеного лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія за результатами проведеного лікування чи обстеження можуть формувати медичний висновок, а МСЕК за результатами проведеного огляду довідку, акт огляду (витяг з акту огляду) та протокол засідання комісії.
Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, регламентована процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пп.1 п.11 цього Положення міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 “Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о “Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з п.2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о “Медична карта амбулаторного хворого №_____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Повноваження ЛЛК визначені ще в одному нормативно-правовому акті наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 “Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». В цій Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (п.1).
Для встановлення відвідного факту - потреби постійного догляду, що за приписами чинного законодавства є підставою для звільнення позивача з військової служби надані такі документи: довідка до акта огляду медико - соціальною експертною комісією МОЗ Серії 12 ААД №071872, виданою Київською міжрайонною медико - соціальною експертною комісією м. Одеси 19.07.2024, яка підтверджує, що ОСОБА_2 (матір позивача) є особою з інвалідністю першої групи, медичний висновок ЛЛК №3544 від 07.08.2024, виданого КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги» відповідно якого ОСОБА_3 (батько позивача) сам потребує постійного стороннього догляду, висновок КНП “Центр первинної медико - санітарної допомоги» №3505 від 05.08.2024 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Враховуючи вищеозначені документи, суд першої інстанції виснував про те, що позивачем документально підтверджено факт необхідності здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І “А» групи.
Проаналізувавши докази, колегія суддів зазначає, що такий висновок не відповідає вимогами чинного законодавства, адже у цих документах взагалі не йде мова про необхідність постійного догляду.
Так, у висновку КНП “Центр первинної медико - санітарної допомоги» №3505 від 05.08.2024 йде мова лише про те, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
В свою чергу, догляд вдома, денний догляд не є тотожнім «постійному догляду».
Такий вислів як “отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи» не є тотожнім “постійному догляду».
В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Аналогічний спосіб аналізу терміну “постійний догляд» визначений у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі 120/1909/23.
Поряд з цим, факт необхідності здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І “А» групи повинен бути додатково підтверджений і іншими доказами, окрім висновку КНП “Центр первинної медико - санітарної допомоги» № 3505 від 05.08.2024, проте такі в матеріалах справи відсутні.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що надані позивачем документи є недостатніми з точки зору приписів статті 86 КАС України, аби стверджувати, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, як це чітко передбачено чинним законодавством.
Стосовно дотримання умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача, колегія суддів виходить з таких міркувань.
Як зазначалось вище, згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 23 Закону № 2232-XII ( в редакцій на момент виникнення спірних правовідносин), особи звільняються з військової служби за необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Так, на думку колегії суддів, аналіз наданих позивачем доказів, а саме: копія паспорту ОСОБА_1 , копія паспорта ОСОБА_2 (матері позивача); копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копія свідоцтва про смерть батька позивача - ОСОБА_3 (документ наданий до суду апеляційної інстанції), копія довідки №: К4-267831-фо про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 не свідчить про те, що позивач є єдиною особою, котра може здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Вказані документи свідчать лише про те, що позивач є сином ОСОБА_2 та підтверджують факт смерті ОСОБА_3 (батька позивача), а для того щоб пересвідчитись про відсутність інших осіб (членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення) здатних здійснювати постійний догляд, необхідна наявність інформації про всіх членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення.
Проте, суд першої інстанції таких доказів не отримав та дійшов передчасного висновку про відсутність членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача звільнити з військової служби ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає таке.
Вирішення питання про звільнення військовослужбовці в військової служби надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Водночас, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Разом з тим, позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
У вказаних рішеннях Верховний Суд вказав на особливості визначення ефективного способу захисту порушеного права фізичної особи з огляду на дискреційні повноваження СВП. Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, Верховний Суд у цілому підтримав висновок судів щодо протиправної бездіяльності відповідача, однак, звернув увагу на те, що прийняття рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, здійснити конкретну дію або ухвалити конкретне рішення згідно з ч.4 ст. 245 КАС України можливе лише у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, а саме - якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Наведені вище доводи свідчать про те, що для прийняття рішення про звільнення з військової служби не виконано всі умови, визначені законом, а отже не було підстав для задоволення позову шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом І групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта догляду медико - соціальної експертної комісії Серії 12 ААД №071872.
Окрім того, доцільно зазначити, що надаючи тлумачення положення ст. 245 КАС України, Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23 зазначив , що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 3 Порядку № 498, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційним повноваженням відповідача (п.97). Таким чином вказане дозволяє дійти обґрунтованого висновку, що прийняття судом рішення про зобов'язання Управління призначити і виплатити страхову виплату члену сім'ї померлого медичного працівника, передбачену пунктом 3 Порядку № 498, без перевірки наявності чи відсутності усіх передбаченим Законом №1645-ІІІ та порядками № 337, № 498 підстав для призначення такої виплати, може бути необґрунтованим та призвести до виплати такої допомоги з непередбачених підстав або отримання її особою, яка не має на це законного права.(п.98)…»
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставами для скасування судового рішення.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 та враховуючи, що у питанні звільнення з військової служби необхідним є дотримання всіх умов для реалізації права на звільнення з військової служби на етапі розгляду рапорту військовослужбовця, а прийняття остаточного рішення із цього питання віднесено законодавчо до повноважень командування військової частини, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом І групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта догляду медико - соціальної експертної комісії Серії 12 ААД №071872 з урахуванням висновків суду.
Керуючись статтями 242,245, 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду 04.11.2024 у справі № 420/30227/24 - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в новій редакції:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом І групи, що підтверджується відповідною довідкою до акта догляду медико - соціальної експертної комісії Серії 12 ААД №071872 з урахуванням висновків суду».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду 04.11.2024 у справі № 420/30227/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик