П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27627/24
Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі № 420/27627/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 24.02.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 24.02.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2023 по 29.06.2024 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 по 29.06.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без урахуванням індексації та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.;
- зобов'язання військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, враховуючи раніше виплачені суми.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , з 24.02.2022 по 29.06.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 29.06.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №185 було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Однак, як вказав позивач, у день виключення його зі списків особового складу, з ним не було проведено усіх необхідних розрахунків, згоду на виключення зі списків особового складу без повного розрахунку позивач не надавав. Зокрема, позивач вказав, що в ході перевірки правильності нарахування та виплати йому грошового забезпечення за 2022 - 2024 роки, вбачається, що військова частина у період з 24.02.2022 по 29.06.2024 нараховувала та виплачувала грошове забезпечення, інші відповідні суми при звільненні у неналежному розмірі. Так, з 30.01.2020 у зв'язку із набранням законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) діє в редакції, яка була до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова №103), тобто в редакції від 30.08.2017, якою передбачено, що посадовий оклад та оклад за військовим званням розраховується шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704. Водночас, як наголосив позивач, військова частина НОМЕР_1 у період з 24.02.2024 по 29.06.2024 посадовий оклад та оклад за військовим званням розраховувала шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, що є протиправним.
Позивач наголосив, що суттєве зменшення грошового забезпечення позивача з 20.05.2023 по день звільнення не є можливим, оскільки жодних змін істотних умов праці працівника не відбулося.
Також, як вказав позивач, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 виплачувалась у 2022 році постійно та відповідно має постійний характер, що не враховано відповідачем.
10.09.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач вказав, що якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року є меншим 50% розміру мінімальної заробітної плати, то розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року як розрахункова величина не застосовується та має бути застосована розрахункова величина 50 % розміру мінімальної заробітної плати, що суперечить положенням Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ. Також, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 лютого 2021 року по справі № 200/3774/20-а, зазначено, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Враховуючи вищевикладене, як зазначила Військова частина НОМЕР_1 , відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року. Разом з тим, додаткова грошова винагорода, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» має тимчасовий характер на період військового стану та не входить до складу грошового забезпечення та відповідно у військової частини були відсутні правові підстави враховувати додаткову винагороду при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 08.11.2024 у справі № 420/27627/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без урахуванням індексації.
Зобов'язав Військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суттєве зменшення грошового забезпечення позивача з 20.05.2023 по день звільнення не є можливим, оскільки жодних змін істотних умов праці працівника не відбулося;
- з 20.05.2023 по 29.06.2024 у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
- інші доводи відтворюють зміст позовної заяви та відповіді на відзив на позовну заяву.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що з 30.06.2023 для заявника розпочав перебіг строк на звернення до суду із вимогами про неналежну оплату, яку будо порушено позивачем.
- відповідач діяв правомірно застосовуючи обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року.
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 , з 24.02.2022 по 29.06.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 29.06.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №185 було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
Як зазначив позивач та не спростував відповідач, у періоди з 24.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 29.06.2024 ОСОБА_1 нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018. Також, військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено грошову допомоги для оздоровлення за 2022 рік без урахуванням індексації та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 1 Постанови №168 вказана додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто виплата винагороди залежить від певних умов та виплачується лише в означений період, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників) у відповідній сумі, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Судом першої інстанції зазначено, що починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб. Натомість з 20.05.2023 (з дати набрання чинності Постановою № 481) базова величина, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців є незмінною та становить 1762,00 грн.
Оскільки індексація грошового забезпечення є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця, тому, відповідно, повинна включатися до розрахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято Постановою «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704. Згідно пункту 10 ця постанова набрала чинності з 1 березня 2018 року.
Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, Урядом України запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018 Постанова Кабінету Міністрів України №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців регламентовано постановою Кабінету Міністрів України № 1294.
При цьому, пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції Постанова Кабінету Міністрів України №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704. Тобто, відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови № 704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Аналогічні висновки щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі № 240/1387/21.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачу посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, в період з 24.02.2022 по 20.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 1 січня 2018 року».
Доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з даними адміністративним позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України.
Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія судів виходить з такого.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Матеріалами справи встановлено, що 29.06.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №185 було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
Отже, процесуальні строки, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України, підлягають обчисленню з 29.06.2024.
Таким чином, оскільки позивач з адміністративним позовом звернувся до суду 02.09.2024, останнім був дотриманий звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України.
Відтак, вищевказані доводи апелянта є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_2 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 у справі № 420/27627/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк