26 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/20513/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року (суддя Луніна О.С.) в справі № 160/20513/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 21 червня 2024 року №046050021164 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву від 14 червня 2024 року та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 із дати досягнення пенсійного віку 50 років.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 046050021164 від 21.06.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2024 року та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 із дати досягнення пенсійного віку 50 років - з 12.06.2024 року.
В апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФУ в Житомирській області просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт вказує, що підтверджений документами страховий стаж позивача становить 31 рік 08 місяців 18 днів, пільговий стаж за списком № 2 - 13 років 05 місяців 27 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при досягненні 55-річного віку.
Позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку - 55 років.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 14.06.2024 року позивач звернулася до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності рішенням про призначення пенсії ГУ ПФУ в Житомирській області від 21.06.2024 року за № 046050021164 позивачу відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю пільгового стажу та недосягнення пенсійного віку.
Рішення ГУ ПФУ в Житомирській області обґрунтоване наступним.
Пенсійний вік, визначений п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2).
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах, із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вік заявника 50 років.
Працівникам, які не мають стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Загальний страховий стаж становить 31 рік 08 місяців 18 днів, пільговий стаж за Списком № 2 становить 13 років 05 місяців 27 дні.
За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності
За даними реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності.
Працює.
Право на виплату пенсії - з 13.06.2029 року.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку».
Застосувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а, згідно з якими у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, а також висновки, викладені в постанові від 03 листопада 2021 року в зразковій справі № 360/3611/20 щодо призначення пенсії на пільгових умовах, суд першої інстанції вважав, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тому дійшов висновку про протиправність рішення відповідача ГУ ПФУ в Житомирській області від 21.06.2024 року за № 046050021164 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії приймалось ГУ ПФУ в Житомирській області, суд першої дійшов висновку, що і обов'язок призначити пенсію позивачу має бути покладено на цього відповідача.
Здійснюючи апеляційній перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач 14 червня 2024 року звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.
Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області, яким розглянута заява позивача за принципом екстериторіальності, № 046050021164 від 21 червня 2024 року відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 за заявою від 14 червня 2024 року відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У цьому рішенні, зокрема, зазначено, що вік заявника 50 років; страховий становить 31 рік 08 місяців 18 днів; пільговий стаж становить 13 років 05 місяців 27 днів. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла необхідного віку 55 років.
Спірним у цій справі є питання наявності правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з не досягненням особою пенсійного віку.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом другим частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції Закону України від 02 березня 2015 року N 213-VIII право на призначення пільгової пенсії за віком мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/20 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення“ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII (справа № 1-5/2018(746/15)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Конституційним Судом України в частинах другої-третьої резолютивної частини рішення встановлено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: (….) б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни, внесені Законом України №213-VIII від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є принцип юридичної визначеності.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Отже, з 23 січня 2020 року, дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № 1-р/2020, діють положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII, відносно права на пільгову пенсію осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Разом з тим, залишилися чинними положення статті 114 Закону № 1058-IV.
Відтак, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, за якими пенсії за віком призначаються на пільгових умовах, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
У спірних правовідносинах норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ) та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року в зразковій справі № 360/3611/20, якою змінено мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року та викладено її в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін, зроблено наступний правовий висновок щодо правовідносин, які є аналогічними правовідносинам в цій справі: «…Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 20 років 11 місяців 23 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.».
Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в рішенні від 21 квітня 2021 року в справі № 360/3611/20 визначено ознаки типової справи:
а) позивач - особа, яка:
звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;
набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
Справа, що зараз переглядається в апеляційному порядку, є типової у розумінні пункту 21 частини першої статті 4 КАС України, відповідно до якої типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, судами мають враховуватися приведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові, ухваленої в зразковій справі № 360/3611/20.
За таких умов суд вважає за можливе застосувати правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи, що на день звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивач досягла 50 років та мала стаж роботи більше 20 років, з них не менше 10 років за списком № 2, суд доходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (справа №1-5/2018(746/15)).
За таких обставин суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача ГУ ПФУ в Житомирській області про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У рішенні в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04) ЄСПЛ вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції суд дійшов висновку про обґрунтованість обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача - зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 291 КАС України рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку виключно з таких підстав:
1) суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи;
2) справа, в якій судом першої та (або) апеляційної інстанції ухвалено рішення з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, не відповідає ознакам типової справи.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року в справі № 160/20513/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року в справі № 160/20513/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття 26 лютого 2025 року та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 291 КАС України.
Повне судове рішення складено 26 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко