26 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/18392/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року (суддя Царікова О.В., повне судове рішення складено 16 вересня 2024 року) в справі № 160/18392/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про:
визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 08 грудня 2023 року № 22/в, в частині відмови йому у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов'язків військової служби;
зобов'язання прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов'язків військової служби.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 08.12.2023 № 22/в в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов'язків військової служби.
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов'язків військової служби.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення, ухваливши нове про відмову у задоволенні позову.
Апелянт вказує, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає при дотриманні наступних умов:
отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин;
часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності має виникнути не пізніше ніж через три місяці після звільнення особи з військової служби.
Позивача звільнено з військової служби 28 лютого 2023 року, а 13 липня 2023 року позивачу встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби, тобто не дотримана друга умова для застосування до даних правовідносин пункт 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ.
Судом першої інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08 квітня 2024 року у справі №540/3059/20, стосовно того, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки медико-соціальної експертної комісії у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги, а суд першої інстанції не з'ясував причин пропуску цього строку.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягом з журналу бойових дій військової частини НОМЕР_1 (за книгою обліку №11/окп/т) за 17 вересня 2022 року внаслідок обстрілу з танку та міномету противника з напрямку Володимирівки по позиціям 6 мр 2 мб поблизу Соледар встановлено втрати по особовому складу, а саме: солдат ОСОБА_1 , стрілець-снайпер 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, 20.02.1976 р.н.
Довідкою №12458 від 26.11.2022 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) солдат ОСОБА_1 встановлено, що « 17» вересня 2022 р. отримав: ВТ (від 17.09.2022 року). Вогнепальне осколкове поранення правої верхньої кінцівки. За обставин: В ході проведення службового розслідування встановлено, що 17.09.2022 року, близько 16:10, під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Соледар Донецької області, в результаті обстрілу з танку та міномету сил Російської Федерації, з напрямку н.п. Володимирівка по вогневим позиціям 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , отримав поранення солдат ОСОБА_2 . Евакуйований з позиції 6 механізованої роти силами медичного пункту НОМЕР_2 механізованого батальйону до АДРЕСА_1 . Військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту. Травмування/Поранення отримане військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, не пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відповідно до виписки №16281 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого солдат військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікування в КП “Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги».
Згідно з випискою №2532 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого та довідки №286/26-н ОСОБА_1 , солдат військової частини НОМЕР_1 , в період з 26.09.2022 по 10.10.2022 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП “ЧОКГВВ ЧОР» у неврологічному відділенні.
Згідно з довідкою №33/29-6 від 04.01.2023 солдат ОСОБА_1 з 22.08.2022 по теперішній час перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №009452 від 13.07.2023 ОСОБА_1 на підставі акту огляду МСЕК 1132 встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках у розмірі 25%, (одноразово).
Згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, №22/в від 08.12.2023 солдату у відставці ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), якого 28.02.2023 звільнено з військової служби та 13.07.2023 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 17.09.2022 (довідка МСЕК серія 12 ААА №009452 від 13.07.2023). Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Заявника звільнено з військової служби 28.02.2023, а 13.07.2023 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Суд першої інстанції вважав, що позивач об'єктивно не мав можливості отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, оскільки не мав змоги вплинути на строк направлення його на ВЛК та проведення ВЛК, тому позивач не має зазнавати негативних наслідків від того, що огляд не відбувся у межах тримісячного строку, відповідно, дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Подібний підхід викладений у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 826/7472/18, від 08 вересня 2022 року у справі № 200/4753/20-а, від 15 листопада 2023 року у справі № 160/11386/20 та від 15 грудня 2023 року у справі № 380/2772/21.
Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією у складі військової частини НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 17 вересня 2022 року отримав вогнепальне осколкове поранення правої верхньої кінцівки під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Соледар Донецької області.
Обставини отримання поранення підтверджені довідкою військової частини НОМЕР_1 №12458 від 26 листопада 2022 року про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) (а.с. 14).
В цій довідці вказано, що військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту. Травмування/Поранення отримане військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, не пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Після отримання поранення позивач перебував на стаціонарному лікування в КП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги», КНП «Черкаський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Черкаської обласної ради».
За твердженням відповідача ОСОБА_1 звільнений з військової служби 28 лютого 2023 року.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №009452 від 13 липня 2023 року ОСОБА_1 на підставі акту огляду МСЕК 1132 встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках у розмірі 25% (одноразово).
Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, оформленим протоколом № 22/в від 08 грудня 2023 року, солдату у відставці ОСОБА_1 , якого 28 лютого 2023 року звільнено з військової служби та якому 13 липня 2023 року під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталося 17 вересня 2022 року (довідка МСЕК серії 12 ААА № 009452 від 13 липня 2023 року), відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що ступень втрати працездатності встановлено понад тримісячний термін після звільнення з військової служби (а.с. 22).
Спірним в цій справі є питання правомірності рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
За змістом частини першої статті 16 Закону № 2011-XII (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
За положеннями частини другої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Частиною третьою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Відповідно до частини восьмої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Стаття 16-4 Закону № 2011-ХІІ встановлені підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.
Так, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Згідно з пунктом 7 Порядку №975 у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках, серед іншого від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
За позицією апелянта позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності встановлений після спливу трьох місяців після звільнення позивача з військової служби.
Не є спірним питання, що ступень витрати працездатності встановлений позивачу після спливу тримісячного терміну після звільнення з військової служби.
Разом з тим, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неузгодженість приписів Закону № 2011-ХІІ стосовно встановлених строків призначення одноразової грошової допомоги.
Як вказано вище, підпунктом 7 частини другої статті 16 Закону № 2011 визначений присічний строк - три місяці з дати звільнення з військової служби, тоді як частиною восьмою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Пунктом 3 Порядку № 975 дата довідки медико-соціальної експертної комісії є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
Позивач у розумінні частини другої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ є особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ суперечить пункту 8 статті 16-3 цього ж Закону.
Позивач отримав довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №009452 від 13 липня 2023 року та звернувся із заявою до місцевого РТЦК СП у найкоротші строки.
В постанові від 15 грудня 2023 року у справі № 380/2772/21 Верховний Суд дійшов наступного висновку:
«Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 161/69/17 та від 12 березня 2019 року у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20 червня 2018 року у справі №553/1642/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.».
Застосовуючи приведений висновок до спірних в цій справі правовідносин відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач об'єктивно не мав можливості отримання відповідної довідки МСЕК у тримісячний строк після звільнення, оскільки не мав змоги вплинути на строк направлення його на ВЛК, проведення ВЛК, а також проведення МСЕК, тому у цьому конкретному випадку позивач не повинен зазнавати негативних наслідків від того, що огляд не відбувся у межах тримісячного строку.
Посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 квітня 2024 року у справі №540/3059/20, суд відхиляє, позаяк у цьому судовому рішення суду касаційної інстанції не зроблено висновків по суті питання, спірного у цій справі, справу направлено но новий розгляд до суду першої інстанції, позаяк судами попередніх інстанції не надана оцінку доводам позивача щодо вчинення всіх залежних від нього дій для проходження МСЕК та отримання відповідної довідки у тримісячний строк після звільнення з військової служби, а для правильного вирішення даної справи необхідно встановити обставини, які передували отриманню довідки МСЕК, в тому числі коли саме документи позивача надійшли до МСЕК.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року в справі № 160/18392/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року в справі № 160/18392/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття 26 лютого 2025 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 26 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко