20 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 333/10475/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.01.2025 ( суддя Ковальова Ю.В.) в адміністративній справі №333/10475/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції, третя особа: Поліцейський 1 взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції сержант поліції Глухенький Владислав Сергійович про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просить скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3573700 від 30.11.2024 року, винесену поліцейським 1 взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Глухеньким В.С. про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , у виді 510 гривень штрафу за порушення п. 8.7.3.ґ Правил дорожнього руху України у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП; справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП - закрити; стягнути з Відповідача на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.11.2024 року приблизно о 07:11 ОСОБА_1 , який керував власним автомобілем CHERY ТIGGO д.н. НОМЕР_1 , в м. Запоріжкі за мостовим переходом ДніпроГЕСу після блок-посту при русі з правого берегу на лівий, був зупинений працівниками патрульної поліції, та був звинувачений в тому, що нібито 30.11.2024 р. 07.21 в м. Запоріжжі по вулиці Гребельній 11, керуючи ТЗ проїхав перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим порушив п. 8.7.3 «ґ» ПДР, порушення проїзду на заборонений жовтий сигнал, що забороняє рух і попереджає про настання червоного сигналу. Однак на заперечення ОСОБА_1 , що він нічого не порушував, так як всі світлофори, які розташовані по вулиці Гребельній в м. Запоріжжі, а їх там два - один розташований на перехресті вулиць Каховська і Гребельна, а другий на перехресті бульвару Вінтера і вулиці Гребельній, проїхав на дозволений сигнал світлофора - зелений, однак працівник поліції ніяк не відреагував. На вимогу ОСОБА_1 про надання відеофіксації порушення, працівником патрульної поліції було на особистому телефоні показано якийсь відеозапис, не зрозуміло коли і ким зроблений, що нібито проїжджає перехрестя вулиць Каховська і Гребельна автомобіль, з неможливістю його ідентифікувати. Позивач стверджує, що інкриміноване йому адміністративне правопорушення не скоював та матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять належних та допустимих доказів його винуватості в інкримінованому адміністративному правопорушенні. При цьому вказана постанова не відповідає вимогам ст.ст. 283, 284 КУпАП. Таким чином, вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.01.2025 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене при неповному з'ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та невірним застосуванням норм матеріального права, а отже підлягає скасуванню.
За правилами п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 30.11.2024 року поліцейським 1 взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Глухеньким В.С. винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3573700 від 30.11.2024 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , у виді 510 гривень штрафу за порушення п. 8.7.3.ґ Правил дорожнього руху України у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до статті 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 8.7.3.ґ Правил дорожнього руху, сигнали світлофора мають такі значення, зокрема, жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за проїзд на заборонений сигнал світлофора.
Відповідно до ч. 1 статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до статті 222 КУпАП Органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов'язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Так, з наявної в матеріалах справи копії постанови серії ЕНА № 3573700 від 30.11.2024, що досліджувалась судом першої інстанції, колегією суддів встановлено, що відсутні відомості про технічний засіб, яким здійснено фіксацію розгляду справи, що унеможливлює встановлення назви, виду, серійного номеру технічного засобу, який було використано у спірних правовідносинах.
Разом з тим, як зазначалось вище, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий доказ у розумінні статті 70 КАС України не може вважатися належним та допустимим для підтвердження вчинення адміністративного правопорушення.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 05.03.2020 по справі № 607/7987/17, від 02.12.2019 по справі 766/16904/16-а, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 24.01.2019 по справі № 428/2769/17, від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, яка є обов'язковою для врахування в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.
Також, слід вказати на процесуальний обов'язок відповідача, передбачений частиною 2 статті 77 КАС України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення, оскільки унеможливлює врахування судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, наданого відповідачем відеозапису в якості доказу.
Згідно ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 08 липня 2020 року в справі №463/1352/16-а.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, є недоведеним.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Згідно ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями283і284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування постанови ЕНА № 3573700 від 30.11.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження по справі.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підставою скасування рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відтак, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача буде не тільки скасування рішення суб'єкта владних повноважень, про що він просить в позовній заяві та апеляційній скарзі, а і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, сума сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1 514,00 грн (605,60 грн + 908,40 грн) підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу(особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 242, 250, 272, 286, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.01.2025 в адміністративній справі №333/10475/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції, третя особа: Поліцейський 1 взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції сержант поліції Глухенький Владислав Сергійович про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ЕНА № 3573700 від 30.11.2024 року, винесену поліцейським 1 взводу 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Глухеньким В.С. про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , у виді 510 гривень штрафу за порушення п. 8.7.3.ґ Правил дорожнього руху України у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції сплачений судовий збір в розмірі 1514,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова