26 лютого 2025 р. Справа № 440/37/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 (ухвалене суддею І.С. Шевяковим) в справі № 440/37/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, за період з 01.06.2023 по 10.07.2023 військовослужбовця ОСОБА_2 його повнолітній доньці ОСОБА_1 ; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, за період з 01.06.2023 по 10.07.2023 військовослужбовця ОСОБА_2 його повнолітній доньці ОСОБА_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2
25.04.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.03.2023 № 65 ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (в подальшому - ВЧ НОМЕР_1 ).
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.03.2023 № 66 солдат ОСОБА_2 прийняв справи та посаду стрільця-помічника гранатометника 2 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
За наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2023 № 67 солдат ОСОБА_2 вибув до району виконання бойових завдань з метою реагування на зміни в оперативній обстановці, забезпеченості здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та виконання бойових завдань.
Сповіщенням сім'ї від 18.03.2023 № 10/3418 відповідач повідомив дружині ОСОБА_3 , що її чоловік - стрілець-помічник гранатометника, НОМЕР_2 штурмового відділу, 1 штурмового взводу, 2 штурмової роти, 1 штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 10.03.2023 зник безвісти в районі населеного пункту Іванівське Донецької області.
20.03.2023 ОСОБА_3 звернулась до Кременчуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області зі заявою про зникнення безвісти її чоловіка ОСОБА_2 . Цього ж дня на підставі заяви ОСОБА_3 Кременчуцьким районним УП ГУНП в Полтавській області внесені відомості про ОСОБА_2 до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, що підтверджується витягом № 20230605-152 від 05.06.2023.
24.03.2023 на підставі заяви ОСОБА_3 Кременчуцьким районним УП ГУНП в Полтавській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження № 12023170500000729, за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, щодо факту зникнення безвісти ОСОБА_2 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 14.03.2023 № 957 призначене службове розслідування за фактом зникнення безвісті солдата ОСОБА_2 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.04.2023 № 1285 (з основної діяльності) завершене службове розслідування та вирішено вважати, що стрілець-помічник гранатометника 2 штурмової роти І штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 , зник безвісти 10.03.2023 в районі населеного пункту Іванівське Донецької області під час виконання бойового завдання. Зазначається, що причиною зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 є бойові дії в районі оборони НОМЕР_2 штурмового батальйону поблизу населеного пункту Іванівське Донецької області, а саме: штурмові дії противника під супроводом артилерійських обстрілів вогневої позиції "Груша" ротного опорного пункту "Либідь".
Актом службового розслідування, яке завершено наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.04.2023 № 1285 (з основної діяльності), встановлено обставини загибелі ОСОБА_2 10.03.2023 у проміжку часу з 21 год. 10 хв. по 22 год. 20 хв., внаслідок артилерійського обстрілу ротного опорного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_2 " вогневої позиції "Груша" поблизу населеного пункту Іванівське, Донецької області, зазначаються відповідні докази цього факту. В акті службового розслідування також зазначається, що оскільки противник проводить постійні штурмові дії та зазначена місцевість продовжує перебувати під постійним вогневим впливом противника, проведення евакуації тіла загиблого солдата ОСОБА_2 на час проведення службового розслідування не представляється можливим, тому він рахується зниклим безвісти.
Наказом Командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.07.2023 № 2835 вирішено: вважати, що причиною загибелі стрільця-помічника гранатометника 2 штурмової роти І штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 , є бойове ураження внаслідок дій з боку противника, отриманих в ході здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, пов'язаної із захистом Батьківщини, за відсутності ознак протиправної поведінки вищевказаного військовослужбовця. Наказано начальнику відділення персоналу штабу ВЧ НОМЕР_1 , за наявності відповідних документів, підготувати наказ про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Збройних Сил України у зв'язку із загибеллю.
Сповіщенням сім'ї від 05.07.2023 № 10/7305 відповідач повідомив дружині ОСОБА_3 , що її чоловік солдат ОСОБА_2 загинув в районі населеного пункту Іванівське Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно із витягу, наданого Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06.07.2023 № 00040415099, актовий запис про смерть ОСОБА_2 складений 03.07.2023 № 2756.
Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видано Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06.07.2023 серія НОМЕР_3 .
На підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 10.07.2023 № 196 солдата ОСОБА_2 , колишнього стрільця-помічника гранатометника І штурмового відділення І штурмового взводу 2 штурмової роти І штурмового батальйону, який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок військових дій, виключено 11.03.2023 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення і направлено облікові документи до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Листом від 18.09.2023 фінансово-економічне управління ІНФОРМАЦІЯ_5 за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 повідомило позивачу про виплату грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди на особистий картковий рахунок колишньої дружини ОСОБА_3 за період з 01.03.2023 по 31.05.2023. Факт цієї виплати також не оспорювався сторонами у справі.
Позивач, не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нездійснення виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, за період з 01.06.2023 по 10.07.2023 та вважаючи свої права на отримання належного грошового забезпечення її батька порушеними, звернулася до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що члени сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 мали право на отримання грошового забезпечення ОСОБА_2 до 11.03.2023 тобто, до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в подальшому - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Згідно із ч. 6-1 ст. 18 Закону № 2011-XII, членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 ст. 9 цього Закону.
Відповідно абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно із абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в подальшому - Порядок № 260).
Виплата грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими врегульована розділом ХХХ Порядку № 260.
Пунктом 1 розділу ХХХ Порядку № 260 визначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою ч., в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату (п. 2 розд. ХХХ Порядку № 260).
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (в подальшому - Порядок № 884), військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядок № 884 визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
Під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Відповідно до п. 4 цього Порядку № 885, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової ч. (установи, організації).
Пунктом 5 Порядку № 884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: (І) подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; (ІІ) подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; (ІІІ) подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; (IV) з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті. Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації) (п. 6 Порядку № 884).
Із урахуванням вищевикладених норм законодавства, суд апепляційної інстанції вважає, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється, зокрема, до настання факту визнання особи померлою в установленому законом порядку. При цьому, виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 10.07.2023 № 196 солдата ОСОБА_2 , колишнього стрільця-помічника гранатометника І штурмового відділення І штурмового взводу 2 штурмової роти І штурмового батальйону, який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок військових дій, відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено 11.03.2023 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення і направлено облікові документи до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Наказ від 10.07.2023 № 196 ніким не оскаржувався, є чинним.
Відповідно до ст. 9 Закону № 2011-XII та п. 6 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється, зокрема, до визнання особи померлою в установленому законом порядку. Виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що члени сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 мали право на отримання грошового забезпечення ОСОБА_2 до 11.03.2023 тобто, до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини, скільки ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , то саме до цієї дати члени сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 мали право на отримання грошового забезпечення ОСОБА_2 .
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 в справі № 440/37/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич