Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
26 лютого 2025 р. справа № 520/32751/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), які полягають в неправильному визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням за рахунок не застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року при нарахуванні та виплаті інших видів грошового забезпечення, які є невід'ємною частиною грошового забезпечення та входять до структури грошового забезпечення військовослужбовця, таких як: 1) одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення на день звільнення за 26 повних календарних років військової служби; 2) компенсація невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік та за 2012-2015 роки; 3) компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2023 роки;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), враховуючи визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, перерахувати та виплатити суми недоплачених інших видів грошового забезпечення, які є невід'ємною частиною грошового забезпечення та входять до структури грошового забезпечення військовослужбовця, в загальній сумі 177031,07 грн., а саме: 1) одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення на день звільнення за 26 повних календарних років військової служби у сумі 94578,25 грн.; 2) компенсація невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік та за 2012-2015 роки у сумі 28130,96 грн.; 3) компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016- 2023 роки у сумі 54321,86 грн. із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Також позивач просить суд встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Відповідач не скористався процесуальним правом надати відзив на адміністративний позов у строк, визначений судом. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 доставлено до електронного кабінету 02.12.2024, про що свідчить довідка від 03.12.2024.
Відповідно до ч.1 ст.261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Інші заяви по суті справи сторони до суду не подавали.
Суддя перебував у щорічній основній відпустці з 23.12.2024 по 05.01.2025, з 16.01.2025 по 29.01.2025, з 20.02.2025 по 24.02.2025, а з 05.02.2025 та з 10.02.2025 по 14.02.2025 перебував на навчанні.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що Позивач - ОСОБА_1 , проходив службу в органах Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного закону Державної прикордонної служби України від 14.04.2023 №183-ОС "Про особовий склад", виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення майстер-сержанта ОСОБА_1 (П-020273), інспектора прикордонної служби вищої категорії - заступника начальника 1 відділення інспекторів прикордонної служби восьмої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) третьої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ), звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.04.2023 №178-РС, за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Вислуга років станом на 14 квітня 2023 року: календарна: 26 років 11 місяців 00 днів; пільгова: 13 роки 08 місяців 02 дні, загальна: 40 років 07 місяців 02 днів.
По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.203 по справі №520/10162/23 позов задоволено частково, Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2023 рішення ХАС змінено в частині.
Визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо обрахування ОСОБА_1 , з 29.01.2020 року по 14.04.2023, грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язано НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошове забезпечення військовослужбовця за період 29.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 відповідно до статті 7 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язано НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2021 по 31.12.2021, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 відповідно до статті 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язано НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2022 по 31.12.2022, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язано НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) нарахували та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2023 по 14.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення на день звільнення за 26 повних календарних років військової служби.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення на день звільнення за 26 повних календарних років військової служби.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014, 2015 роки, передбаченої пунктом четвертим статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014, 2015 роки, передбаченої пунктом четвертим статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу частини, з урахуванням раніше проведених виплат.
На виконання судового рішення відповідачем нараховано та виплачено позивачу:
1) грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 14.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня відповідного року - 203993,12 грн, одноразова грошова допомога в розмірі 25% на день звільнення за 26 повних календарних років - 181499,50 грн, компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014, 2015 роки - 25130,70 грн. Виплачено 23.01.2024 року у розмірі 404463,97 грн;
2) допомога на оздоровлення, допомога для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 14.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня відповідного року - 29374,20 грн. Виплачено 28.02.2024 - 28933,59 грн.
Виплата зазначених сум не заперечується позивачем та підтверджена виписками з банківського рахунку ОСОБА_1 з АТ КБ "ПриватБанк".
Позивач наполягає на неповному виконанні рішення суду відповідачем, зокрема в частині невірних розрахунків сум грошового забезпечення, які належать до виплати, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 21.08.2019 року у справі №620/4218/18.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відтак, на момент набрання чинності постановою № 704, що відбулось 01.03.2018 року, пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за результатами апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено; визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"; у іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.
Відтак, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції.
При цьому, суд зазначає, що Законом України від 05.10.2000 №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон № 2017-III) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
В той же час, згідно приписів стаття 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховним Судом у постанові від 12.09.2022 року по справі №500/1813/21 вказано, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під умовами слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під порядком розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон №294-IX) та Закони України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IX (далі - Закон №1082-IX), "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 18.10.2022 №2675-IX (далі - Закон №2675-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, на 2021, на 2022 роки та 2023 рік, відповідно, не містять.
Отже, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Приписами ч.3 ст.1-1 Закону №2262-XII визначено безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту законних очікувань (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
Отже, з 01.01.2020 положення п.4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 15.09.2022 року по справі №500/1886/21, від 10.01.2023 року по справі №120/8682/21.
Суд приходить до висновку, що розрахунок одразової грошової допомога в розмірі 25%, компенсація за невикористану щорічну відпустку та додатку відпустку як учаснику бойових дій повинна розраховуватися з посадового окладу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо посилання позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 21.08.2019 року у справі №620/4218/18, суд зазначає таке.
Висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 року у справі №620/4218/18 стосуються наявності у військовослужбовця права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та строків звернення до суду позивача з даною категорією справ. При цьому, постанова Верховного Суду жодних формул чи інших розрахунків, які мають застосовуватись при обчисленні такої компенсації не містить.
Щодо позовної вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації втрат доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 суд зазначає таке.
Положеннями п.2 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п. 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Відповідно до п. 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З аналізу вказаних пунктів 2 - 3 Порядку № 44 суд приходить до висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, особам рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З урахування вищенаведеного суд приходить до висновку, що нарахування та виплата позивачу вказаних сум має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Стосовно вимоги позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади.
Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що прийняте рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконуватись.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Задовольнити частково ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), які полягають в неправильному визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням за рахунок не застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року при нарахуванні та виплаті інших видів грошового забезпечення, які є невід'ємною частиною грошового забезпечення та входять до структури грошового забезпечення військовослужбовця, таких як: одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення на день звільнення за 26 повних календарних років військової служби; компенсація невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік та за 2012-2015 роки; компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2023 роки;
Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), враховуючи визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, перерахувати та виплатити суми недоплачених інших видів грошового забезпечення, які є невід'ємною частиною грошового забезпечення та входять до структури грошового забезпечення військовослужбовця, а саме: 1) одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення на день звільнення за 26 повних календарних років військової служби; компенсація невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік та за 2012-2015 роки; компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016- 2023 роки із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням висновків суду.
Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 26 лютого 2025 року.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ