Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про закриття провадження у справі
26 лютого 2025 року справа № 640/21660/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення матеріальної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив :
- стягнути з Держави України в особі Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 24.09.2019 у розмірі 996713,58 (дев'ятсот дев'яносто шість тисяч сімсот тринадцять гривень, 58 коп.).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2021 р. відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Ухвалою суду від 25.02.2025р. справу прийнято до розгляду суддею Григоровим Д.В.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву від 13.09.2021р. відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 62 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно із положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) указав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Згідно п.1 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пунктом другим частини першої статті 4 КАС України визначено поняття публічно-правового спору - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності.
Суб'єктний склад та участь суб'єкта владних повноважень сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить будь-який спір за його участю до справи адміністративної юрисдикції.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Частиною 5 статті 242 КАС України та частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 2 червня 2016 року передбачено обов'язковість врахування іншими судами при застосуванні певних норм права висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту цієї норми вбачається, що адміністративні суди розглядають вимоги про відшкодування (стягнення або зобов'язання виплати) матеріальної та моральної шкоди лише за наявності пов'язаного публічно-правового спору, тобто якщо одночасно заявляються також конкретні вимоги щодо:
- визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень;
- визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень;
- визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій, або вчинити певні дії;
- інших обставин, які вказують на існування між сторонами конкретного невирішеного публічно-правового спору, через існування якого особі було завдано відповідної шкоди;
- інших порушень прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.
Отже, в адміністративному судочинстві вимоги про відшкодування матеріальної (моральної) шкоди є похідними від вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень і розглядаються виключно за умови наявності вимоги про вирішення публічно-правового спору.
У випадку заявлення вимоги про відшкодування матеріальної (моральної) шкоди за відсутності вимоги про вирішення публічно-правового спору, така вимога підлягає розгляду у порядку цивільного або господарського судочинства.
Суд встановив, що позивач у цій справі заявив виключно вимогу про відшкодування матеріальної шкоди.
За змістом частини 5 статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, питання про стягнення шкоди в адміністративній справі не може бути самостійною позовною вимогою, якщо вона не пов'язана і не заявлена одночасно з вимогами про визнання дій/бездіяльності протиправними.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
З огляду на зазначене, суд доходить до висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги належить розглядати в порядку цивільного судочинства та не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного та керуючись ст., ст. 2, 6, 238, 248, 250, 293 КА України, суд, -
Задовольнити клопотання Офісу Генерального прокурора про закриття провадження у справі.
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення матеріальної шкоди, роз'яснити можливість звернення з вказаними позовними вимогами до суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Д.В. Григоров