про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
25 лютого 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/2350/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бевза В.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Полтавській області Святецької Ірини Вікторівни про визнання незаконною, безпідставною постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Полтавській області Святецької Ірини Вікторівни про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, а саме просить:
- визнати незаконною та безпідставною постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №567/02-31 від 26.08.2024, видану приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Полтавській області Святецькою Іриною Вікторівною у видачі, ОСОБА_1 , свідоцтва про право на спадщину на майно, яке належало померлому чоловіку, ОСОБА_2 , а саме 1/3 частку грошових заощаджень, з належними відсотками, виплатами та компенсаціями, що знаходяться в АТ «Райффайзен Банк Аваль» на поточному рахунку № НОМЕР_1 , та в АТ Комерційний банку «ПРИВАТБАНК» на депозитних рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , на картках № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 ,
- зобов'язати відповідача видати ОСОБА_1 , свідоцтво про право на спадщину на майно, яке належало померлому чоловіку, ОСОБА_2 , а саме 1/3 частку грошових заощаджень, з належними відсотками, виплатами та компенсаціями, що знаходяться в АТ «Райффайзен Банк Аваль» на поточному рахунку № НОМЕР_1 , та в АТ Комерційний банку «ПРИВАТБАНК» на депозитних рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , на картках № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , які позивач мала отримати у порядку спадкування за законом спадкового майна ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ОСОБА_1 , з 2019 року була у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 . 04 липня 2019 року позивач з цивільним чоловіком, ОСОБА_2 , вирішили узаконити їх відносини й офіційно укласти шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_8 від 04.07.2019. Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_9 міститься запис про те, що чоловік, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер внаслідок довготривалої хвороби. 03 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 , звернулась до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ГТУЮ в Полтавській області із заявою про прийняття спадщини, яка мала відкритись після смерті чоловіка, ОСОБА_2 . Позивач зазначила, що 03 вересня 2019 року після смерті чоловіка звернулась до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Полтавській області Святецької Ірини Вікторівни, аби прийняти спадщину. На момент розгляду справи щодо визнання шлюбу недійсним між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було зупинено процедуру оформлення спадщини. Після набрання законної сили постановою Полтавського апеляційного суду у справі №551/1203/19 від 14 лютого 2024 року, позивач повторно звернулась із заявою до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Полтавській області Святецької Ірини Вікторівни, для відкриття спадщини, яку залишив чоловік позивача ОСОБА_2 . Зазначає, що приватним нотаріусом Святецькою І.В. не видане позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом. Коли позивач хотіла отримати гроші, які залишив чоловік, ОСОБА_2 , як спадкове майно, нотаріус повідомила, що кошти вже отримали діти чоловіка, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . На переконання позивача нотаріус вчинила нотаріальну дію, а саме видала спадкове майно - гроші, без поділу їх на всіх законних спадкоємців. У зв'язку з вищезазначеним позивач звернулася до суду із цим позовом, оскільки вважає, що дії нотаріуса є незаконними та такими, що порушують права позивача як спадкоємця.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. […] фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно - правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Обставини встановлені судом із матеріалів справи - наступні: нотаріус вчинила нотаріальну дію, видала спадкове майно - грошові кошти, без поділу їх на всіх законних спадкоємців, у зв'язку з вищезазначеним позивач звернулась до суду із цим позовом, оскільки вважає, що дії нотаріуса є незаконними та такими, що порушують права позивача як спадкоємця щодо її майнового інтересу (права приватної власності).
Основним мотивом обґрунтування допущення відповідачем протиправних дій є не здійснення відповідачем поділу грошових коштів на всіх законних спадкоємців.
При цьому суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Статтею 1216 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У правовідносинах, пов'язаних із реалізацією права на спадщину, реалізується не публічний, а приватний інтерес.
Предметом позову в даній справі є майнова вимога позивача визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти, що свідчить про наявність спору про право.
Спір має приватно - правовий характер і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільний кодекс України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 Цивільний кодекс України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, вирішення спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, яка встановлена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України, і, відповідно, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 286/3516/16-ц, в рішеннях Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 642/6946/18 та від 20 лютого 2020 року у справі № 638/11604/19.
Суд зазначає, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах КЦС ВС від 24 січня 2024 року у справі №511/1875/21, від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20, від 28 вересня 2022 року у справі №520/8593/17 у подібних правовідносинах, такі спори розглядаються місцевими загальними судами в порядку цивільного судочинства.
У позовній заяві (аркуш 3-4) зазначені формальні та загальні посилання на норми Кодексу адміністративного судочинства України, що даний спір підсудний адміністративному суду, з урахуванням висновків суду та оцінки матеріалів позову судом, такі доводи позивача є помилковими щодо визначення юрисдикції спору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Судом встановлено, що позовну заяву ОСОБА_1 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З метою процесуальної економії та достатності матеріалів справи для визначення судом юрисдикції спору, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.
Приписами частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Суд роз'ясняє, що справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 19, 170, 243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Полтавській області Святецької Ірини Вікторівни про визнання незаконною, безпідставною постанови та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачу право звернутися з даним позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Бевза