Справа № 420/32083/24
26 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155150004455 від 19.06.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.06.2024 року;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений судовий збір у сумі 1211, 20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2019 року неодноразово звертався до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Листом від 12.11.2019р. № 72/02-13 Любашівським відділом обслуговування громадян Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Одеській області позивачу повідомлено про можливе набуття права на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку у віці 58 років при наявності страхового стажу не менше 30 років, за умови підтвердження постійного проживання або роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що станом на 01.01.1993року позивач проживав або відпрацював у цій зоні не менше 2 роки - зменшується пенсійний вік 1 рік за кожний рік проживання, роботи.
У 2023 році, коли позивачу виповнилося 58 років, він повторно звернувся до відповідача з заявою від 01.06.2023р. з питання призначення пенсії з зниженням пенсійного віку. На його звернення прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.06.2023р. № 155150004455 з підстав не надання підтверджуючих довідок проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р.
На звернення позивача до Урядового контактного центру листом Управління обслуговування громадян від 03.08.2023р. позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів, зокрема, про проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р.; не врахування періодів роботи відповідно до трудової книжки від 05.01.1983р. серія НОМЕР_1 , оскільки дата народження дописана іншим чорнилом; організації, зазначені в записах трудової книжки, знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини; до розрахунку страхового стажу не зараховані періоди роботи з 03.01.1983р. по 27.10.1988 р. в колгоспі «Леніна», через відсутність відомостей про встановлений мінімум та фактичну кількість відпрацьованих вихододнів; до розрахунку страхового стажу не зараховані періоди роботи з 24.10.1994р. по 15.05.1995р. у фермерському господарстві «Руно», через відсутність відомостей про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Враховуючи всі вимоги пенсійного органу, позивач 10.06.224р. повторно звернувся до відповідача та надав необхідний пакет документів та пояснення. Рішенням від 19.06.2024р. № 155150004455 позивачу відмовлено у призначенні пенсії з підстав, наведених у попередніх відмовах. Також, рішенням визначено, що період роботи/проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. складає - 00 років 00 місяців.
Позивач вважає, що йому безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ, а тому рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу від 19.06.2024р. № 155150004455 слід визнати протиправним та скасувати.
Ухвалою судді від 28.10.2024 року відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Також, судом ухвалено про витребування від відповідача належним чином засвідчені копії пенсійної справи позивача для долучення до матеріалів справи.
15.11.2024 р. відповідач надав до суду витребувані судом копії матеріалів пенсійної справи позивача.
12.11.2024р. через систему «Електронний суд» відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що вимоги, викладені в позовній заяві вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач звернувся до територіального органу ПФУ з заявою від 01.06.2023 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 (далі - Закон № 1058) з урахуванням положень статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 (далі - Закон № 796). За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Одеській області.
Відповідно ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 31 років. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796 потерпілим особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років пенсійний вік зменшується на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 було затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1). Відповідно до пп. 7 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Розглянувши подані позивачем документи, ГУ ПФУ в Одеській області було встановлено, що загальний страховий стаж позивача становить 25 років 05 місяців, вік заявника - 59 років. Разом з цим, позивачем не було надано жодних належних документів, передбачених пп. 7 п. 2.1 Порядку № 22-1, які дають право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Враховуючи те, що у позивача станом на 1 січня 1993 року відсутній необхідний строк проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі 4 роки, відсутні і підстави для застосування положень ст. 55 Закону № 796.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2 (а.с. 17-18).
Позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджує посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_3 від 24.09.2015р. (а.с. 20).
Відповідно листа Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації від 25.10.2019р. (а.с. 31) загальний строк проживання позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 2 роки 7 місяців 10 днів, в період з 1988-1999 роки, а не з моменту аварії, що згідно з діючим законодавством відповідає категорії 3.
З 2019 року позивач неодноразово звертався до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом від 12.11.2019р. № 72/02-13 (а.с. 32) Любашівським відділом обслуговування громадян Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Одеській області позивачу повідомлено про можливе набуття права на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку у віці 58 років при наявності страхового стажу не менше 30 років, за умови підтвердження постійного проживання або роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що станом на 01.01.1993року позивач проживав або відпрацював у цій зоні не менше 2 роки - зменшується пенсійний вік 1 рік за кожний рік проживання, роботи.
У 2023 році, після виповнення позивачу 58 років, він повторно звернувся до відповідача з заявою від 01.06.2023р. з питання призначення пенсії з зниженням пенсійного віку.
Як вказує позивач, за його зверненням від 01.06.2023 року відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.06.2023р. № 155150004455 з підстав не надання підтверджуючих довідок проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р.
На звернення позивача до Урядового контактного центру листом Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Одеській області від 03.08.2023р. (а.с. 33) позивачу повідомлено, що за заявою від 01.06.2023 року йому відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів, зокрема, про проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р.; до розрахунку страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 05.01.1983р. серія НОМЕР_1 , оскільки дата народження дописана іншим чорнилом; організації, зазначені в записах трудової книжки, знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини; до розрахунку страхового стажу не зараховані періоди роботи з 03.01.1983р. по 27.10.1988 р. в колгоспі «Леніна», через відсутність відомостей про встановлений мінімум та фактичну кількість відпрацьованих вихододнів; до розрахунку страхового стажу не зараховані періоди роботи з 24.10.1994р. по 15.05.1995р. у фермерському господарстві «Руно», через відсутність відомостей про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Враховуючи зазначені вимоги пенсійного органу, позивач 10.06.2024р. повторно звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком згідно ст.55 Закону №796 та надав необхідний пакет документів та пояснення. Рішенням від 19.06.2024р. № 155150004455 (а.с.19) позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Відповідач до страхового стажу позивача не зарахував періоди роботи в колгоспі з 03.01.1983 по 27.10.1988, з 05.07.1990 по 30.11.1990 та з 03.12.1990 по 07.01.1991р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983 (21-24), оскільки відсутні довідки про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та відсутня інформація про перейменування та реорганізацію колгоспу.
Відповідач до страхового стажу позивача не зарахував періоди роботи в росії з 13.06.1992р. по 14.10.1992р., з 02.12.1992р. по 06.08.1993р. та з 11.11.1993р. по 02.02.1994р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983 (21-24), оскільки 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав держав-учасників Співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, укладеної 13.03.1992р., у зв'язку з чим стаж роботи зараховується по 31.12.1991р.
Відповідач вважає, що період роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення документами не підтверджено, оскільки заявник не надав документи про місце проживання (роботи). Рішенням визначено, що період роботи/проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. складає - 00 років 00 місяців.
Не погодившись з рішенням відповідача від 19.06.2023 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України від 09.07.2003 року №1058-IV?«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.91 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).
За приписами частини першої статті 1 Закону № 796-XII Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до п. 3 статті 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
За приписами статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років - 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відповідно до частини першої, третьої статті 65 Закону № 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, а також у постановах 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.07.2018 у справі № 751/2050/17, від 22.01.2019 у справі № 129/1535/17, яка враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії, зокрема, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону № 1058-IV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу відповідно до підпункту 2) пункту 2.1. розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови 07.07.2014 № 13-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, окрім іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Згідно з пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 367) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 № 688/4170/16-а, яка враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
У взаємозв'язку з вищенаведеним у сукупності суд доходить висновку, що на момент звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пільгової пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, позивач мав право на застосування до нього початкової величини зниження пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII (1 рік за кожний рік проживання, роботи), так як загальний період проживання позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення складає 2 роки 7 місяців 10 днів, що підтверджується посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи серія НОМЕР_3 від 24.09.2015р. (а.с. 20), листом Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації від 25.10.2019р. (а.с. 31), в якому вказано, що загальний строк проживання позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 2 роки 7 місяців 10 днів, в період з 1988-1999 роки, а не з моменту аварії, що згідно з діючим законодавством відповідає категорії 3.
Отже, доводи пенсійного органу, покладені в основу спірного рішення, щодо не застосування початкової величини зниження пенсійного віку позивачу є недоведеними та суперечать фактичним обставинам справи та чинному законодавству України.
Спірним Рішенням від 19.06.2024р. № 155150004455 позивачу відмовлено у призначенні пенсії ще на підставі того, що відповідач до страхового стажу позивача не зарахував періоди роботи в колгоспі з 03.01.1983 по 27.10.1988, з 05.07.1990 по 30.11.1990 та з 03.12.1990 по 07.01.1991р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983 (21-24), оскільки відсутні довідки про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та відсутня інформація про перейменування та реорганізацію колгоспу.
Приписами статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) в редакції до 01.01.2004, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Таким чином, аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4).
Також, у спірний період, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі Інструкція №162), норми якої містять положення, подібні положенням Інструкції №58.
Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі Порядок №656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Пунктом 18 Порядку №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Безпосередньо, Порядок ведення трудових книжок колгоспників регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 «Про трудові книжки колгоспників» (далі постанова Ради Міністрів СРСР №310), якою також було затверджено Загальні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі - Загальні положення).
Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР №310 передбачалося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.
У пунктах 1, 2, 5 Загальних положень йшлося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
В трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство у колгоспі: прийом у члени колгоспу, припинення членства; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавством; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використаних винаходах та раціоналізаторських реченнях та про виплачених у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 6 Загальних положень всі записи в трудовій книжці колгоспника засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (пункт 13).
Відтак, саме уповноважена особа колгоспу несе відповідальність за правильність ведення трудової книжки колгоспника.
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
До того ж, трудова книжка колгоспника НОМЕР_1 на аркуші 19 містить відомості щодо встановленого річного мінімуму трудової участі та виконаного позивачем річного мінімуму трудової участі за 1983, 1984, 1985, 1987, 1988 та 1990 роки, і лише у 1983 та 1990 роках мінімум трудової участі позивачем не було виконано. Слід при цьому зауважити, що позивач досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже мінімум трудової участі за 5 місяців 1983 року має бути меншим, ніж для повнолітньої особи.
Щодо 1990 року, то вказана трудова книжка містить запис про поважність причини невиконання річного мінімуму трудової участі - працював з 01.07.1990 по 01.12.1990.
Отже, доводи пенсійного органу, покладені в основу спірного рішення, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в колгоспі з 03.01.1983 по 27.10.1988, з 05.07.1990 по 30.11.1990 та з 03.12.1990 по 07.01.1991р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983 (21-24), оскільки відсутні довідки про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та відсутня інформація про перейменування та реорганізацію колгоспу, є недоведеними, безпідставними, суперечать фактичним обставинам справи та чинному законодавству України.
Спірним Рішенням від 19.06.2024р. № 155150004455 (а.с.19) позивачу відмовлено у призначенні пенсії ще на підставі того, що відповідач до страхового стажу позивача не зарахував періоди роботи в росії з 13.06.1992р. по 14.10.1992р., з 02.12.1992р. по 06.08.1993р. та з 11.11.1993р. по 02.02.1994р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983 (21-24), оскільки 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав держав-учасників Співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, укладеної 13.03.1992р., у зв'язку з чим стаж роботи зараховується по 31.12.1991р.
За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до Закону України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Цим же Законом вирішено вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР .
Вказаний Закон № 2783-IX набрав чинності 23.12.2022 року.
Статтею 13 «Дійсність документів» вказаної Конвенції передбачалося, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення.
Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
Приписами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 передбачалося, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачалося, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди було передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на території інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення.
Згідно частини 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію та її обчисленні.
Трудовою книжкою позивача, копія якої наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, підтверджується факт роботи позивача на території російської федерації у спірні періоди, які не враховані до страхового стажу відповідачем.
При цьому, дійсно, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Вказана Постанова № 1328 набрала чинності 02.12.2022 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 107 “Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», яка набрала чинності 09.02.2023 року, під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою (зокрема, трудова книжка, диплом про навчання, військовий квиток, свідоцтво про народження, шлюб, розірвання шлюбу, тощо), приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля) у разі коли станом на 24.02.2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли вищевказані міжнародні договори та угоди були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації, набутий до часу набрання законної сили відповідним Законом та постановою Уряду про зупинення дії та вихід з Конвенції про вихід з Угоди, та не було підстав не враховувати уточнюючі довідки та довідки про заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.
До того ж, Постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 107 прямо передбачає, що документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою (зокрема, трудова книжка, диплом про навчання, військовий квиток, свідоцтво про народження, шлюб, розірвання шлюбу, тощо), приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля) у разі коли станом на 24.02.2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Отже, за викладених обставин, суд доходить висновку, що позивачу, який є громадянином України, працював на території російської федерації у період до зупинення дії у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь та виходу України з Конвенції від 22.01.1993р. та до виходу України з Угоди від 13.03.1992 року, пенсійний орган не може відмовити у врахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи на території росії.
До набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Не зарахування набутого стажу роботи чи розмірів отриманої заробітної плати в період чинності міжнародної угоди особам, які працювали за межами України у державах-учасницях, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення - є неприпустимим. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи (за час дії Угоди) до страхового стажу.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Таким чином, доводи відповідача щодо прийняття Закону України № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022, не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивача спірного періоду роботи на території рф, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних законодавчих актів, а позивач працював у російській федерації в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи має бути враховані органами ПФУ.
Таким чином, враховуючи досліджені докази у справі, періоди роботи позивача в російській федерації з 13.06.1992по 14.10.1992, з 02.12.1992 по 06.08.1993, з 11.11.1993 по 02.02.1994 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983р. мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Також суд повторює, що згідно ч.ч. 1, 2 ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (надалі - Конвенція від 22.01.1993) було передбачено, що документи, які на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 04.02.2023 №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Враховуючи, що уточнюючі довідки та довідки про стаж роботи позивача за періоди роботи на території росії до 24.02.2022 приймалися на території України без спеціального посвідчення, такі довідки не підлягають легалізації.
При цьому, збереження тих чи інших відомостей у документальній формі про обставини трудової діяльності, окрім трудової книжки, не може контролюватись пенсіонером, відповідно, на нього не повинна покладатись відповідальність за їх відсутність.
В контексті вказаного слід так враховувати приписи пункту 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 (надалі, також - Порядок №22-1), за змістом якого право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Таким чином, спірне рішення відповідача від 19.06.2024р. № 155150004455 є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У постанові від 05.05.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відтак виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У той же час суд зазначає, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом.
Оскільки суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції пенсійного органу, у межах даного провадження судом не досліджується питання щодо наявності у позивача страхового стажу, вікового цензу та інших складових на підставі яких провадиться призначення відповідної пенсії. Отже суд вважає, що для належного захисту порушеного права позивача в цій частині слід зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача у порядок та спосіб, що передбачений чинним законодавством, прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зокрема щодо права позивача на застосування до нього початкової величини зниження пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII.
Тому відповідно до ч.2 ст.9 КАС України з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та, визнаючи протиправним та скасовуючи спірне рішення, покласти на відповідача обов'язок зарахувати до страхового стажу позивачу періоди роботи в колгоспі з 03.01.1983 по 27.10.1988, з 05.07.1990 по 30.11.1990 та з 03.12.1990 по 07.01.1991р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983р., та періоди роботи в російській федерації з 13.06.1992р. по 14.10.1992р., з 02.12.1992р. по 06.08.1993р. та з 11.11.1993р. по 02.02.1994р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983, а також обов'язок повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, з врахуванням висновків суду про безпідставність не врахування до загального страхового стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За викладених обставин, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Згідно ч.3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень пропорційно до задоволених вимог.
З огляду на протиправність рішення відповідача стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору 1200 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155150004455 від 19.06.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі з 03.01.1983 по 27.10.1988, з 05.07.1990 по 30.11.1990 та з 03.12.1990 по 07.01.1991р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983р., та періоди роботи в російській федерації з 13.06.1992р. по 14.10.1992р., з 02.12.1992р. по 06.08.1993р. та з 11.11.1993р. по 02.02.1994р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1983.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 10.06.2024р. про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору 1200 грн (одна тисяча двісті гривень).
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів