Справа № 420/36601/24
26 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (вул..Центральна,123, смт Велика Михайлівка, Роздільнянський район, Одеська область,67199) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області за результатом якого позивач просить:
визнати протиправним і скасувати розпорядження Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області № 183-ОС від 18.10.2024 про звільнення ОСОБА_1 , начальника відділу освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області;
поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника відділу освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області з дати її незаконного звільнення 18.10.2024;
стягнути з Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (код юридичної особи 04379367) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня її незаконного звільнення 18.10.2024 по день поновлення на роботі;
стягнути з Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (код юридичної особи 04379367) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму документально підтверджених судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розпорядженням відповідача № 183-ОС від 18.10.2024 позивач звільнена з посади начальника відділу освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області з 18 жовтня 2024 року на підставі ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», ст. 36, 40, 41 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає, що зазначене розпорядження є необґрунтованим та не законним, оскільки в ньому не зазначено підстави звільнення позивача, а вказано лише загальні норми законодавства без їх конкретизації.
Ухвалою суду від 02 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що Розпорядженням № 43-ОС від 06.04.2017 Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області. Позивачем прийнято присягу посадової особи органів місцевого самоврядування, і вищезазначеним розпорядженням їй присвоєно 6 категорію 12 ранг посадової особи місцевого самоврядування.
Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 ліквідовано Великомихайлівський район та утворено Роздільнянський район Одеської області.
Розпорядженням Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області № 21-ОС від 10.02.2022 позивачу присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах 6 категорії посад.
За час державної служби позивач заохочувалася преміями, грамотами, подяками, у тому числі від самого відповідача, до дисциплінарної відповідальності не притягалася.
Розпорядженням відповідача № 183-ОС від 18.10.2024 позивач звільнена з посади начальника відділу освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області з 18 жовтня 2024 року на підставі ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», ст. 36, 40, 41 Кодексу законів про працю України.
Позивач вважає зазначене розпорядження протиправним та за його скасуванням звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке: статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.
Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон №2493-III).
Відповідно до ст.1 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Відповідно до статті 2 Закону № 2493-IIІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно з приписами статті 4 Закону № 2493-IIІ, служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.
Питання підстав припинення служби в органах місцевого самоврядування врегульоване статтею 20 Закону №2493-III, згідно з якою служба в органах місцевого самоврядування припиняється крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі:
порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону;
порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону);
виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);
досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
Посадові особи місцевого самоврядування, крім посадових осіб, зазначених у частині другій цієї статті, яких притягнуто до відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією або стосовно яких набрало законної сили рішення суду щодо визнання їх активів або активів, набутих за їх дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, підлягають звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Згідно до ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є:
1) угода сторін;
2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;
3) призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу;
4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);
5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;
7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;
7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади";
7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках;
8) підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом;
8-1) смерть роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою;
8-2) смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим;
8-3) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль;
9) підстави, передбачені іншими законами.
Відповідно до ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення;
4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
8) вчинення за місцем роботи викрадення (в тому числі дрібного) майна роботодавця, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення;
10) призову або мобілізації роботодавця - фізичної особи під час особливого періоду;
11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування;
12) вчинення працівником мобінгу (цькування), встановленого судовим рішенням, що набрало законної сили;
13) відмови працівника Бюро економічної безпеки України від проходження атестації або прийняття атестаційною комісією рішення про неуспішне проходження працівником Бюро економічної безпеки України атестації, що здійснюється відповідно до пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення роботи Бюро економічної безпеки України;
13) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України;
14) невиконання працівником правил поведінки на підприємстві, в установі, організації в частині положень, передбачених частиною другою статті 142 цього Кодексу.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Положення статей 42, 42-1 і 49-2 цього Кодексу не поширюються на звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті.
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Крім того ст.41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов, а саме зазначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках:
1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;
1-1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;
1-2) вчинення керівником підприємства, установи, організації мобінгу (цькування) незалежно від форм прояву та/або невжиття заходів щодо його припинення, встановленого судовим рішенням, що набрало законної сили;
2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку роботодавця;
3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;
3-1) вчинення домашнім працівником винних дій, які завдали або могли завдати шкоди життю чи здоров'ю члена домогосподарства;
4) перебування всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції" у прямому підпорядкуванні у близької особи;
4-1) наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України "Про запобігання корупції";
5) припинення повноважень посадових осіб;
6) неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв'язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.
Роботодавець з власної ініціативи зобов'язаний розірвати трудовий договір з посадовою особою в разі повторного порушення нею вимог законодавства у сфері ліцензування, з питань видачі документів дозвільного характеру або у сфері надання адміністративних послуг, передбачених статтями 166-10, 166-12, 188-44 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Розірвання договору у випадках, передбачених пунктами 1-3, 4-5 частини першої та частиною другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.
Розірвання договору у випадках, передбачених пунктами 4 і 6 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Окремо суд зазначає, що відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів повідомлення про звільнення позивача за два місяці до прийняття оскаржуваного розпорядження.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного розпорядження позивача звільнено на підставі ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», ст. 36, 40, 41 Кодексу законів про працю України.
Проте, як вбачається зі змісту приведених норм, наведених в оскаржуваному розпорядженні, і ст.20 Закону 2493-ІІІ, і статті 36, 40, 41 КЗпП мають складну, розгалужену структуру, передбачають низку взаємовиключних підстав для звільнення, являються в частині - взаємодоповнюючими, а в частині взаємовиключними.
Враховуючи, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові, суд зазначає, що в оскаржуваному розпорядженні відповідачем чітко не зазначено на підставі яких пунктів зазначених в наведених статтях ним прийнято розпорядження про звільнення позивача.
За таких обставин, оскаржуване розпорядження Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області №183-ОС від 18.10.2024 про звільнення ОСОБА_1 , начальника відділу освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, є безпідставним і необґрунтованим.
Підсумовуючи наведене, суд робить висновки, що спірне розпорядження не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вимогам законності, обґрунтованості, правомірності, добросовісності, розсудливості та пропорційності, а відтак підлягає скасуванню.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Таким чином, враховуючи наведені висновки суду щодо протиправності оскаржуваного рішення про звільнення позивача, суд приходить до висновку про необхідність його скасування, та враховуючи вимоги частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є необхідним поновити позивача на посаді ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника відділу освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області з дати її незаконного звільнення 18.10.2024.
Згідно правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 13.08.2020 у справі №821/3795/15-а, зокрема пунктах 46-48 зазначеної постанови, Верховний Суд дійшов висновку, що за приписами частини першої статті 235 КЗпП України на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені у частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
До спірних правовідносин суд застосовує Порядок обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Так, відповідно до положень п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При цьому, згідно з п.5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки в матеріалах справи відсутня довідка про розмір заробітної плати за серпень-вересень 2024 року, суд вважає належним способом захисту прав позивача шляхом зобов'язання Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.10.2024 по 26.08.2025 року.
Відповідно до пунктів 2,3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням цих положень рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (вул..Центральна,123, смт.Велика Михайлівка, Роздільнянський район, Одеська область, 67199) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати розпорядження Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області №183-ОС від 18.10.2024 про звільнення ОСОБА_1 , начальника відділу освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника відділу освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області з 18.10.2024 року.
Зобов'язати Великомихайлівську селищну раду Роздільнянського району Одеської області (вул..Центральна,123, смт Велика Михайлівка, Роздільнянський район, Одеська область,67199, код ЄДРПОУ 04379367) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.10.2024 по 26.08.2025 року
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернути до негайного виконання.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко