Справа № 420/2589/24
26 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
I. Зміст позовних вимог
До суду з позовом звернувся адвокат Дмитрієв Анатолій Павлович діючий в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач в/ч НОМЕР_1 ), у якому, просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування і виплати середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення з 29.01.2020 по 30.09.2021 року) у день виключення зі списків особового складу частини (30 вересня 2021 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 01 жовтня 2021 року по 24 грудня 2023 року.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення з 29.01.2020 по 30.09.2021 року) з 01 жовтня 2021 року по 19 січня 2023 року.
II. Позиція сторін
На обґрунтування вказаних позовних вимог представник позивача зазначає, що у період з жовтня 2015 р. по вересень 2021 року позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпечені у НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби відповідачем у період з січня 2020 р. по вересень 2021 р. відповідач протиправно ненараховував та виплачував грошове забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 р. по справі № 5126/23 р. відповідач 24.12.2023 р. здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення в розмірі 92 483,24 грн. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та отримання за період з 01.10.2021 р. по 24.12.2023 р. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
06.02.2024 р. від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому заперечує стосовно задоволення позовних вимог, вказуючи, що позивач не висловлював незгоду з наказом командира військової частини про виключення його зі списків особового складу військової частини та/або на його оскарження, що свідчить про його згоду з повнотою здійснення усіх необхідних розрахунків. При цьому, звертає увагу, що відповідно до змін внесених відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинна здійснюватися за період не більший ніж шість місяців.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 29 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Цією ж ухвалою зобов'язано відповідача разом з відзивом на позов надати суду належним чином засвідчені копії наступних документів, зокрема, докази виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 р. у справі № 420/5126/23; довідку про середній розмір грошового забезпечення, обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100.
Враховуючи, що від сторін не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпечені у А1785. .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.09.2021 р. №220 полковника ОСОБА_1 з 30 вересня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. (а.с. 8)
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року по справі № 420/5126/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше проведених виплат та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 по 30.09.2021, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше проведених виплат.
24.12.2023 року на виконання даного судового рішення відповідачем на картковий рахунок позивача було здійснено виплату перерахованого грошового забезпечення у розмірі 92 533,24 грн., що підтверджують платіжною інструкцією №2269 від 20 грудня 2023 р.
23.01.2023 р. представник позивача звернувся до відповідача з листом про добровільну виплату ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку у розрахунку при його звільненні з військової служби. (а.с. 9-10)
27.01.2024 р. відповідач листом за вих. №597 повідомив представника позивача, шо положення статті 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду^ висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15, від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16. Відтак з огляду на вказане у командування військової частини не має підстав для проведення вищевказаних виплат.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо виплати грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року за період з 01.10.2023 р. по 24.12.2023 р., позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 “Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін “заробітна плата» означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Відповідно до Конституції України основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
VI. Оцінка суду.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особи з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21, від 14.07.2022 у справі № 620/3095/20, від 28.10.2020 у справі №240/222/20, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі №580/3988/19, від 03.08.2021 у справі № 580/278/19.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, у день звільнення 30.09.2021 р. відповідачем не було виплачено належне позивачу грошове забезпечення, а саме, у період з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
Таке грошове забезпечення було зобов'язано відповідача виплатити на користь позивача судовими рішеннями у справі 420/5126/23, та на виконання якого 24.12.2023 р. відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошове забезпечення в сумі 92 533, 24 грн.
Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц), періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є 01.10.2021 р. ( наступна дата після звільнення 30.09.2021 р.) по 23.12.2023р. (дата, яка передує даті отримання крайньої спірної виплати 24.12.2023).
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, в редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі слід поділити на 2 частини: з 01.10.2021 р. (день наступний за датою звільнення позивача зі служби) по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 23.12.2023р. року включно (напередодні фактичного остаточного розрахунку з позивачем).
Щодо нормативно-правового регулюванням спірних відносин, то період з 01.10.2021 р. до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
При цьому, за висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.
Своєю чергою, після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Щодо періоду, який починається з 19 липня 2022 року, то спірні правовідносини регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, і сформований висновок є застосовним до спірних правовідносин.
При цьому суд зазначає, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував, що дійшовши висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на суди покладено обов'язок визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20.
Зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 240/9022/20.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п.1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про середній розмір грошового забезпечення за останні два місяці до звільнення від 07.02.2024 р. №779 виданої в/ч НОМЕР_3 грошове забезпечення за два останні місяці, які передують місяцю звільнення у т.ч. серпень 2021 склало 24 220,50 грн. та вересень 2021 р. 24 220,50 грн., середньоденне грошове забезпечення становить 24 220,50 *2/61 = 794,10 грн.
Щодо кількості днів затримки розрахунку при звільненні позивача, то період з 01.10.2021 р. по 18.07.2022 р. складає 291 календарних днів, а з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року (за шість місяців) складає 184 календарних дні.
З урахуванням наведеного періоду затримки розрахунку при звільненні, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 377 197,50 грн., у т.ч. :
- за період з 01.10.2021 р. по 18.07.2022 р. складає 231 083,10 грн. (794,10 грн. х 291 дн.),
- за період з 19.07.2022 р. по 23.12.2023 р. , з урахуванням 6-ти місяців, складає 146 114,40 грн (794,10 грн. х 184 дн.)
Разом з тим, щодо розміру середнього заробітку за період з 18.07.2019 р. по 18.07.2022 р., який підлягає виплаті позивачу, то згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Пізніше, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, урахувавши наведений висновок Великої Палати Верховного Суду, визначив формулу, за якою слід обраховувати розмір належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зокрема, зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проаналізувавши указану норму дійшов висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). З урахуванням викладеного вирішив, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
З огляду на вищевказані висновки Верховного Суду та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, зокрема, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 116 753,49 грн., який включає
- нараховане при звільненні грошове забезпечення в добровільному порядку в сумі 24 220,25 грн., що становить 20,74 % від 116 753,49 грн.,
- виплачене на виконання судового рішення грошове забезпечення в сумі 92 533,24 грн. що становить 79,26 % від 116 753,49 грн.,
Враховуючи, що розмір середньоденного заробітку позивача становить 794,10 грн., а розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 01.10.2021 р. по 18.07.2022 р.) становить 231 083,10 грн. (794,10 грн. х 291 дн.), то виходячи з принципу пропорційності, суд уважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2021 р. по 18.07.2022 р. в сумі 183156,47 грн., обчисленого як 79,26 % від 231 083,10 грн.
Таким чином, загальна сума середнього заробітку, за період з 30.04.2020р. по 18.09.2023 р. складає 377 197,50 грн., у т.ч. 231 083,10 грн., за час затримки розрахунку за період з 01.10.2021 р. по 18.07.2022 р. та 146 114,40 грн. за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 23.12.2023 р., з урахуванням 6-ти місяців.
При цьому, суд не погоджується з вимогою позивача в частині зобов'язання відповідача сплатити на його користь середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку «по 19.01.2023 р.», оскільки датою отримання спірної виплати є 24.12.2023, а датою, яка передує її виплати є 23.12.2023 р., а тому у цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Щодо доводу відповідача в частині не оскарження позивачем наказу командира військової частини про виключення його зі списків особового складу військової частини, як доказ його згоди з повнотою здійснення усіх необхідних розрахунків при звільненні, то по-перше, суд зауважує, що відповідачем не надано доказів вручення позивачу письмового повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, перед їх виплатою, по-друге, жодним нормативно-правовим актом не заборонено звільненому працівнику ( у даному випадку військовослужбовцю) звернутись до суду у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні.
У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та " Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
VII. Висновок суду.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. ( ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.
VIII. Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до пункту 13 статті 5 Закону України “Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а відтак судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування і виплати середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення з 29.01.2020 по 30.09.2021 року) у день виключення зі списків особового складу частини (30 вересня 2021 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 01 жовтня 2021 року по 24 грудня 2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення з 29.01.2020 по 30.09.2021 року) з 01 жовтня 2021 року по 23 грудня 2023 р. в розмірі 377 197,50 гривень (триста сімдесят сім тисяч сто дев'яносто сім гривень 50 копійок)
В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.А. Дубровна