Справа № 420/1745/24
25 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військову частину НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, у розмірі 361637,28 грн., з включенням в розрахунок місячного грошового забезпечення за два останніх повних місяців військової служби всіх фактично виплачених складових грошового забезпечення згідно вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір.
Ухвалою суду від 19.01.2024 року позовну заяву було залишено без руху. Надано 5-денний строк для усунення недоліків.
24.01.2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків, надіслана позивачем.
Ухвалою від 26.01.2024 відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу при звільненні з військової служби не виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до вимог статті 15 пункту 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Тому він звернувся до суду за примусовим стягнення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 у справі № 420/691/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме за 28 років 04 місяці 19 днів. 09.12.2023 позивачу на виконання рішення суду перераховано одноразову допомогу при звільненні в сумі 152618 грн. 34 коп.
Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки в сумі 361637 грн. 28 коп.. виходячи з середньоденного грошового забезпечення 1976 грн. 16 коп. та 183 днів затримки.
У відзиві на позов відповідач просить відмовити в задоволенні позову, вважає, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду. 09.12.2023 позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 153691,54 гривні. Позовна заява подана 10.01.2024, тобто після закінчення місячного строку. Поважних причин поновлення строку позивач не вказує. Позивач у своєму розрахунку за основу взяв грошове забезпечення за жовтень та листопад 2022 року з урахуванням одноразових виплат, які відповідно до п/п "б" п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, (далі - Порядок № 100) не враховуються до обрахунку, а не усі суми, які йому належали до виплати при звільненні з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 . Включення до обчислення середньомісячного (середньоденного) грошового забезпечення додаткової винагороди, яка передбачена Постановою №168, є неправомірним, оскільки дана винагорода не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за наявності певних умов, а саме: на період дії воєнного стану; пропорційно часу участі у відповідних заходах. її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників) у відповідній сумі. Також просить суд застосування принцип співмірності, та зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи за наданими сторонами доказами, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника начальника відділу бойової та спеціальної підготовки штабу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 , військове звання - полковник.
Наказами Голови Державної прикордонної служби України від 02.12.2022 року № 1293-ОС та командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2022 №6Ю-ОС по особовому складу полковника ОСОБА_2 , звільнено з військової служби за контрактом в запас Збройних Сил України, згідно підстав статті 26 пункту 5 підпункту 3 абзацу 10 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232 - XII та виключено зі списків особового складу з 16.12.2022 .
Військовою частиною НОМЕР_1 при звільненні не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до вимог статті 15 пункту 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Позивач вказує, що також не було нараховано та виплачено в повному обсязі грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 у справі № 420/691/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме за 28 років 04 місяці 19 днів, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Рішення набрало законної сили. Згідно змісту судового рішення, рапорт про виплату одноразової грошової допомоги був поданий своєчасно до виключення з особового складу.
09.12.2023 позивачу на виконання рішення суду перераховано одноразову допомогу при звільненні в сумі 152618 грн. 34 коп.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі № 420/9584/23 був задоволений позов ОСОБА_1 та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військову частину НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити и ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно . Рішення суду 18.12.2023 виконано.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати всіх належних йому сум при звільненні протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом, просить стягнути середній заробіток за час затримки в сумі 361637 грн. 28 коп., виходячи з середньоденного грошового забезпечення 1976 грн. 16 коп. ( 61332 грн. 73 коп. грошове забезпечення за жовтень 2022 року + 59212 грн. 80 коп. грошове забезпечення за листопад 2022 року ): 61 календарний день у жовтні та листопаді 2022 року = 1976 грн. 16 коп. ) та 183 днів затримки. При розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивач включає в розмір грошового забезпечення такі складові, як індексація, винагорода за бойове чергування, одноразова грошову винагороду за постановою КМУ № 168.
Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII).
Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовано положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача з військової служби.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини, є помилковими.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Така редакція ст. 117 КЗпП України діє з 19.07.2022.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні здійснений відповідачем лише 09.12.2023 на виконання рішення суду у справі № 420/691/23, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 17.12.2022 (з дня, наступного за датою звільнення) по 08.12.2023 включно.
Стаття 9 Закону №2011-XII регламентує питання грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення за останні два місяця до виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення НОМЕР_2 прикордонного загону, грошове забезпечення позивача становить за жовтень 2022 року - 71674,06 грн. , за листопад 69172,54 грн.
Для обчислення середнього заробітку суд приймає до уваги складові, які мають постійний (не одноразовий) характер.
За жовтень це - 28365, 80 грн., в тому числі : оклад посадовий - 5920 грн., оклад за військове звання - 1480 грн., надбавка за вислугу років - 3700 грн., премія - 10952 грн., надбавка за таємність 592 грн., надбавка за особливості проходження служби - 4440 грн., індексація 1281 грн. 80 коп. , за листопад 2022 року - 28508 грн. 80 коп., в тому числі :оклад посадовий 5920 грн., оклад за військове звання - 1480 грн., надбавка за вислугу років - 3700 грн., премія - 10952 грн., надбавка за таємність 592 грн., надбавка за особливості проходження служби - 4440 грн., індексація 1424 грн. 80 коп.
Щодо включення до складу грошового забезпечення додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, при розрахунку середньоденного розміру грошового забезпечення, суд зазначає таке. Кабінетом Міністрів України 28.01.2022 прийнято постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, в тому числі Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Суд виходить з того, що вказана додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто виплата винагороди залежить від певних умов та виплачується лише в означений період, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників) у відповідній сумі, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. отже додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, не має регулярного характеру .
Слід звернути увагу, що в постанові від 07 листопада 2024 року у справі №240/23909/23 Верховний Суд дійшов висновку, що передбачена постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" додаткова винагорода не включається до складу місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд не враховує при обчисленні середнього заробітку винагороду за бойове чергування, оскільки відповідно до п. 3 розділу ІУ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям державної прикордонної служби України. затверд. наказом МВС України № 558 від 25.06.2018, ця винагорода відноситься до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Аналогічні приписи містить додаток № 15 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». де визначені «Додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», в тому числі і одноразові: «винагорода за бойове чергування (бойову службу)».
Крім того, винагорода виплачувалась позивачу не кожного місяця та в різних розмірах.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 932 грн. 37 коп. (56874 грн. 60 коп. грошове забезпечення за жовтень та листопад 2022 року /61 календарний день у жовтні та листопаді 2022 року).
У свою чергу, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 17.02.2022 по 08.12.2023, обмежений законодавчо 183 днями та становить 170623,80 грн.
Суд вважає, що в даному випадку необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України (що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13), з огляду на наступне.
Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд при розгляді даної справи, зокрема, враховує, сума несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги (152618 грн. 34 коп.) у порівнянні із загальним розміром виплат при звільненні , у відсотковому відношенні становить 33 % виходячи з такого розрахунку: 152618 грн. 34 коп. : 397150 грн. х 100% = 38%, в якому - 397150 грн.(це 100 % належних позивачу грошових виплат) = 244531 грн. 57 коп. (виплачено грошового забезпечення та інших виплат добровільно у грудні 2022 року) + 152618 грн. 34 коп.(одноразова грошова допомога, виплачена за рішенням суду).
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею. Принцип верховенства права, зокрема, така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов'язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України. Отже, конкретні санкції як відповідальність за порушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати механізм відповідальності з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються).
Нарешті принципи розумності, справедливості та пропорційності повинні бути застосовані враховуючи, що в Україні запроваджений воєнний стан, в якому Україна знаходиться третій рік, не обґрунтоване навантаження на Державний бюджет не є розумним.
Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 64837 грн. (38% від 170623,80 грн. середнього грошового забезпечення за 183 дні ).
Саме така сума, на думку суду, є співмірною та пропорційною ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У відносинах між сторонами і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Суд при визначенні розміру відповідальності відповідача приймає до уваги обставини збройної агресії ворога у контексті відносин з оплати суб'єктом владних повноважень праці публічних службовців (військовослужбовців), які слід кваліфікувати у якості обставин непереборної сили. При відправленні правосуддя у цій справі, суд зважає на сформульовані Верховним Судом у постанові від 19.03.2024 по справі №340/11/23 ознаки публічного інтересу суспільства, котрий у спірних правовідносинах полягає у збереженні існування Держави Україна як такої і тому вважає, що усі наявні фінансові ресурси мають бути першочергово спрямовані саме на досягнення цієї цілі, що є легітимним чинником (фактором) справедливого зменшення обсягу юридичної відповідальності за ст.117 Кодексу законів про працю України .
Крім того, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення середнього заробітку з відповідача, підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього нарахувати середній заробіток, з огляду на вирішення спору про належні позивачу виплати судом, відсутні.
Доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду не приймаються до уваги, оскільки позовна заява була відправлена поштою 11.01.2024, тоді як одноразова грошова допомога виплачена 09.12.2023. Тому строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час прострочення виплати розпочинається 10.12.2023. Незначне на 1 день прострочення суд не вважає таким, що нівелює право позивача на отримання середнього заробітку в умовах воєнного часу, фактичного часу забезпечення населення електроенергією; часу повітряних тривог.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відтак, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати відшкодовуються позивачу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) 64837 грн. (шістдесят чотири тисячі вісімсот тридцять сім) грн. середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та 648 (шістсот сорок вісім) грн. 37 коп. витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА