справа №380/3512/25
з питань забезпечення позову
25 лютого 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кухар Н.А., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо незвільнення ОСОБА_1 за підпунктом “ґ» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_4 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту “ґ» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як особу без громадянства, яка проходить безперервну військову службу більше шести місяців за власним бажанням.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_4 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у справі.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову представник заявника зазначає, що на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю. Разом з тим, в матеріалах справи відсутній наказ про переміщення позивача до іншої військової частини. Більш того, позивач ставить вимогу про заборону вчинення дій, тому норми п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України на спірні правовідносини не поширюються. Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права. На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Згідно з частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вивчивши подану заяву, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 151 КАС України можливі лише за наявності обставин, що визначені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 29.01.2020 у справі №640/916 7/19, від 16.03.2020 у справі №640/4769/19.
Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №580/2403/19.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Відтак, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Закон № 548-XIV).
За приписами статті 28 Закону № 548-XIV єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
- наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
- наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати віддавати накази;
- забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтею 30 Закону № 548-XIV передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Із прохальної частини заяви про забезпечення позову слідує, що заявник просить суд заборонити військовій частині НОМЕР_4 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у справі.
На думку суду, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_4 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішенням суду у справі фактично зводиться до зупинення дії наказу, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану.
Враховуючи вищенаведене, оскільки на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю (пункт 10 частини третьої статті 151 КАС України), тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову (вх. №15310 від 24.02.2025 року) в адміністративній справі №380/3512/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду в порядку, передбаченому ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України, та у строки визначені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки визначені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кухар Н.А.