26 лютого 2025 рокусправа № 380/25301/24
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати за період з 10.03.2022 по 20.05.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум;
зобов'язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 10.03.2022 по 20.05.2023 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу;
зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року, діяв протиправно, оскільки у даному випадку він повинен був застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Окрім того, на час виключення його зі списків особового складу частини відповідач протиправно не нарахував йому грошову компенсацію грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік.
Відповідач належним чином повідомлений (довідка про доставку електронного листа від 07.01.2025 року), проте у встановлений судом строк відзив на позов не подав.
Ухвалою суду від 06.01.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач є учасником бойових дій (посвідчення від 01.11.2023 року).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №176 від 24.06.2024 року позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
З карток особового рахунку військовослужбовця, які наявні в матеріалах справи, вбачається, що грошове забезпечення позивача за період з 10.03.2022 по 20.05.2023 року нараховувалось та виплачувалось з урахуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року.
Вказане, зокрема, відповідачем у його листі-відповіді від 01.11.2024 року не заперечується.
Окрім того, матеріалами справи, зокрема, наказом №176 від 24.06.2024 року, не підтверджується те, що позивачу виплачувалась компенсація за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2022-2023 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік .
Змістом спірних правовідносин є нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення за період з 10.03.2022 по 20.05.2023 року у зменшеному розмірі, а також нарахування та невиплата компенсації невикористаної основної щорічної відпустки за 2022-2023 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною третьою цієї норми передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно із абзацом першим ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції чинній на день її прийняття; далі - Постанова № 704) визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Примітка додатку 1 до Постанови №704 у цьому зв'язку повторювала нормативні положення пункту 4, а саме: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У подальшому постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) внесла зміни до Постанови №704.
Зокрема, п.4 викладено в новій редакції, який установлював розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Водночас, текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704 у зв'язку із прийняттям Постанови №103 не змінився, а тому, відповідно, виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ».
В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.
29.01.2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі №826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови №103, який вносив зміни в п.4 Постанови № 704.
Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п.4 Постанови № 704, яка була чинною до внесення вказаних змін (розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14).
При цьому, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року.
Суд зазначає, що у даній справі позивач оскаржує нарахування і виплати йому грошового забезпечення за період з 10.03.2022 по 20.05.2023 року у зменшеному розмірі.
У постанові від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020 рік не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року до 01.01.2020 року (набрання чинності Законом №294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Враховуючи те, що з 01.01.2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З урахуванням викладеного, можна прийти до наступних висновків:
- з 01.01.2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно із Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Аналогічні правові висновки були зроблені Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 року у справі №120/8603/21-а, від 16.11.2022 року у справі №120/648/22-а, від 04.01.2023 року у справі №640/17686/21, від 10.01.2023 року у справі №440/1185/21, від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22.
Враховуючи встановлені обставини, а також практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача у період з 10.03.2022 по 20.05.2023 року повинно було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, а не на 01.01.2018 року.
Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог з приводу неповного нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 року (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII).
Статтею 1 Закон № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України “Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 згаданої статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №3543-XII) та Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 року №1932-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1932-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Суддя звертає увагу, що Законом №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на позивач набув за період проходження військової служби, а встановлено припинення в особливий період з моменту оголошення мобілізації надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски.
У разі ж невикористання відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, вказана відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
У позивача станом на день виключення зі списків особового складу частини залишилась невикористана основна щорічна відпустка за 2022-2023 роки та додаткова відпустка як учасника бойових дій за 2023 рік.
Доказів виплати грошової компенсації за невикористані дні зазначених відпусток матеріали справи не містять.
Відтак, на переконання суду, у позивача є право на компенсацію цих відпусток.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року №558, затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція № 558).
Відповідно до абзацу першого п.6 глави 8 Розділу V Інструкції №588 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно із абзацом другим п.6 глави 8 Розділу V Інструкції №588 виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Враховуючи зазначені норми та встановлені обставини, можна прийти до висновку, що позивач має право на отримання компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та щорічної основної відпустки.
Відтак, на переконання суду, у даному випадку позовні вимоги є підставними та обґрунтованими.
З огляду на викладене, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 10.03.2022 по 20.05.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704; щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік не відповідає не відповідає критеріям правомірності, передбаченим пунктом 1 ч.2 ст.2 КАС України.
Як наслідок, підлягають задоволенню також позовні вимоги щодо спонукання до вчинення дій.
Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
При цьому, судом береться до уваги ч.4 ст.159 КАС України, відповідно до якої неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають розподілу зі сторін.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 10.03.2022 по 20.05.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період з 10.03.2022 по 20.05.2023 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки та невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович