24 лютого 2025 року м.Київ №640/15119/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладену у листі № 2600-0204-8/101630 від 17.08.2022 щодо відмови у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком з04.08.2022.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2022 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю, та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Лисенко В.І.
Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Ухвалою суду від 15.11.2023 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що позивачка звернулась до відповідача із заявою від 04.08.2022 на підставі ч. 2 ст. 55 Закону №796-ХІІ про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи, евакуйованого із 10-кілометрової зони відчуження ЧАЕС, та яка має не менш ніж 15 років страхового стажу. Разом із заявою про призначення пенсії за віком було надані всі необхідні документи, що передбачені п.2.1 Порядку №22-1, в тому числі документ про евакуацію з 10-кілометрової зони відчуження та відповідне посвідчення. Проте, відповідач відмовив у призначенні позивачці пенсії за віком через відсутність необхідних документів та необхідного станового стажу. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що згідно наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка, свідоцтво про укладення шлюбу, свідоцтво про народження дитини, довідки про підтвердження стажу, посвідчення евакуйованої із зони відчуження) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж склав 20 років 10 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Позивачці не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 11.02.2003 по 29.02.2004, оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні, відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні. Згідно довідки № 307-05-11 від 15.12.2021 ОСОБА_1 навчалася з 01.09.1985 по 28.06.1989 в Чернігівському середньому професійно-технічному училищі, відповідно рішення суду від 21.12.1993 № 2-2192/6 встановлено лише факт перебування в зоні відчуження м. Чорнобиль з 26.04.1986 по 05.05.1986. Враховуючи вищезазначене, позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу та не підтвердження факту евакуації із зони відчуження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту.
Згідно з відомостями трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 28.06.1990, позивачка:
Запис №1: 01.09.1985 навчання у Чернігівському середньому професійно-технічному училищі №19, диплом НОМЕР_2 ;
Запис № 2: 28.06.1989 закінчення навчання з наданням кваліфікації гребнечесальниці 4 розряд, peг. ном. НОМЕР_6 від 28.06.1989;
Запис № 3: 01.09.1989 навчання у Радомишльському середньому професійно-технічному училищі № 41, диплом НОМЕР_3 ;
Запис № 4: 22.06.1990 закінчення навчання з наданням кваліфікації бухгалтер сільськогосподарського виробництва, per. № НОМЕР_7 від 22.06.1990;
Запис № 5: 28.06.1990 прийнята на посаду бухгалтера другої категорії до Київського автотранспортного підприємства «Укрпродконтракт» наказ № 185 опт;
Запис № 6: 23.12.1994 звільнена за власним бажанням, наказ № 52 від 23.12.1994;
Запис № 7: 11.02.2003 укладено строкову трудову угоду з ТОВ «Інформторгсервіс» про виконання робіт продавця (Угода № 289-ВРп від 11.02.2003р. підпис посадової особи відсутня;
Запис № 8: 29.02.2004 дію угоди про виконання робіт продавця припинено відповідно до п. 8 у зв'язку із закінченням терміну її дії, додаток № 4 від 01.12.2003 до угоди № 289 ВР-п, підпис керівника відсутня;
Запис № 9: 01.12.2004 укладено строкову угоду з ТОВ «Інформторгсервіс» про виконання робіт продавця, угода № 400-ВРп від 01.12.2004;
Запис № 10:28.02.2006 дію угоди про виконання робіт продавця № 400-ВРп припинено відповідно до п. 8 угоди у зв'язку із закінченням терміну її дії, угода № 400-ВРп від 01.12.2004;
Запис № 11: 01.03.2006 прийнята на посаду продавця відділу реалізації групи роздрібної торгівлі, наказ № 09-ВК від 01.06.2006;
Запис № 12: 03.01.2007 звільнена з займаної посади за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, наказ № 03-ВК від 03.01.2007;
Запис № 13: 01.02.2007 прийнята на роботу продавцем за трудовим договором № 308 від 02.02.07 з СПД фізична особа ОСОБА_2 , зареєстрованим у Державній службі зайнятості Дарницького р-ну м. Києва, трудовий договір № 308, зареєстрований 02.02.07;
Запис № 14: 30.09.2007 звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України;
Запис № 15: 01.07.2008 зарахована прибиральницею Комунальне підприємство «Київський іподром» наказ № 48-к від 01.07.2008;
Запис № 16: 04.10.2009 звільнена з займаної посади у зв'язку з закінченням строку договору п. 2 ст. 36 КЗпП України, наказ № 90-к від 04.10.2009;
Запис № 17: 23.09.2013 прийнята на посаду комірника Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритет-Сервіс», наказ № 37-к від 23.09.2013;
Запис № 18: 27.08.2014 звільнена за власним ст. 38 КЗпП, наказ № 39-к від 26.08.2014;
Запис № 19: 15.09.2014 прийнята на роботу на посаду машиніста з прання та ремонту спецодягу служби прання, сушки, прасування та ремонту спецодягу, м'якого інвентаря та білизни у клінічну лікарню «Феофанія» Державного управління справами, наказ № К-265 від 15.09.2014;
Запис № 20: 25.09.2017 переведена на посаду прасувальника служби прання, прасування та ремонту спецодягу, м'якого інвентарю та білизни, наказ № К-278 від 27.09.2017;
Запис № 21: 10.06.2019 переведена на посаду машиніста з прання та ремонту спецодягу 2 розряду служби прання, сушки, прасування та ремонту спецодягу, м'якого інвентарю та білизни, наказ № К-199 від 10.06.2019.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 (категорія 2) від 01.052.1994 позивачка є особою евакуйованою у 1986 році із зони відчуження та відповідно до Закону УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на пільги для осіб, які евакуйовані у 1986 році із зони відчуження.
04.08.2022 позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про призначення пенсі за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вказану заяву було розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
За результатом розгляду заяви від 04.08.2022 Пенсійний фондом було прийнято рішення №262140008254 від 10.08.2022 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 від 28.02.1991.
В рішенні зокрема було зазначено, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Тому для призначення пенсії відповідно до статті 55 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в 52 роки необхідно мати страхового стажу 21 рік (29-8). Згідно із частиною 2 статті 24 Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (01.01.2004).
Згідно наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка, свідоцтво про укладення шлюбу, свідоцтво про народження дитини, довідки про підтвердження стажу, посвідчення евакуйованої із зони відчуження) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж склав 20 років 10 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 11.02.2003 по 29.02.2004, оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні, відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні.
Згідно довідки №307-05-11 від 15.12.2021 ОСОБА_1 навчалася з 01.09.1985 по 28.06.1989 в Чернігівському середньому професійно-технічному училищі, відповідно рішення суду від 21.12.1993 № 2-2192/6 встановлено лише факт перебування в зоні відчуження м. Чорнобиль з 26.04.1986 по 05.05.1986.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу та не підтвердження факту евакуації із зони відчуження.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003№1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюється Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон).
Відповідно до статті 9 Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Частинами 3-5 статті 15 Закону встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій.
Згідно із положеннями статті 65 Закону учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відповідно п. 4 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження і особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989р. N 224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Будь-які інші документи в т.ч. довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.10.2018 у справі № 212/12245/13-а, від 18.06.2020 у справі № 404/5266/16-а, від 22.06.2022 у справі № 362/1209/17.
Як встановлено судом, позивач є особою евакуйованою у 1986 році із зони відчуження (категорія 2) серії НОМЕР_4 від 01.02.1994. Це означає, що під час видачі позивачу вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини праці/проживання чи навчання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю. В протилежному випадку - у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримав би вказаного посвідчення.
Варто зауважити, що посвідчення позивача недійсним не визнавалось, його статус постраждалого 2 категорії не оспорюється відповідачем. Отже, у суду немає підстав ставити під сумнів законність отримання позивачем посвідчення постраждалого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, а відтак і ставити під сумнів обставину його евакуації у 1986 році із зони відчуження. Таким чином, наявність у позивача зазначеного посвідчення підтверджує його статус особи евакуйованої у 1986 році із зони відчуження.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в ст. 55 Закону № 796-XII.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення.
Статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття).
Частиною 2 ст. 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і таких, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році пенсійний вік зменшується на 10 років, а які були евакуйовані з інших територій зони відчуження у 1986 році пенсійний вік зменшується на 8 років.
Згідно з ч. 3 ст. 55 Закону № 796-ХІІ призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відповідно до пп. 7 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями.
Отже, суд приходить до висновку, що правовою підставою для призначення особі пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, евакуйованій із зони відчуження у 1986 році, є наявність в неї відповідного статусу, що повинен підтверджуватися посвідченням, та факт проживання у вказаній зоні.
Відповідно до ч. 3 п. 10 Порядку №501 видача посвідчень провадиться: потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження і особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення Уряду про відселення, - на підставі довідки, виданої Київським чи Житомирським облвиконкомом.
За ч. 2 п. 13 Порядку №501 спірні питання визначення статусу громадян, які евакуйовані із зони відчуження в 1986 році, розглядаються відповідними комісіями Київської і Житомирської обласних державних адміністрацій на підставі довідок та інших документів, що засвідчують факт перебування в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження, виданих державними установами й організаціями.
Водночас, у випадку необхідності вирішення спірних питань щодо наявності чи відсутності у особи права на встановлення їй статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження, розгляд таких питань здійснюється відповідними комісіями Київської і Житомирської облдержадміністрацій. Саме ці комісії розглядають видані місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування довідки та інші документи, що засвідчують факт перебування в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження, та на їх підставі встановлюють чи дійсно особу у 1986 році було евакуйовано із населеного пункту, що відноситься до зони відчуження та, відповідно, й вирішує чи має особа право на встановлення їй статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження.
Отже, наявність у позивача посвідчення громадянина, евакуйованого у 1986 році із зони відчуження (категорія 2) серії НОМЕР_4 від 01.02.1994, вже надає їй право на користування пільгами, визначеними Законом № 796-XII, в тому числі і правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком.
Як зазначалось раніше, позивач вважає, що має право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 8 років, тобто з 52 років, на підставі абз.2 п.2 ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, позивачка, як особа яка була евакуйована з 10 кілометрової зони відчуження у 1986 році, її страховий стаж складає 21 рік 11 місяців 4 днів, має право пенсію із зменшенням пенсійного віку на 8 років відповідно до абз. 2 п. 2 ч. 1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивачки періоду роботи з 11.02.2023 до 29.02.2004 на посаді продавця у ТОВ "Інформторгсервіс", суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень пункту 1 Порядку №637 (у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.
Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (пункт 4.3 розділу IV Порядку №22-1).
Як установлено пунктом 4.7 розділу IV Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ (пункт 39 Порядку № 22-1).
Зміст наведених правових норм свідчить, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб в установленому порядку. Водночас рішення за результатами розгляду заяви приймається на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відтак, за наслідком звернення позивача щодо призначення пенсії за віком працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення права особи на соціальний захист, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства зобов'язаний перевірити, зокрема, чи має заявник вік, страховий стаж не менше 30 років, сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення документів, а у випадку їх невідповідності, роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення вказаних недоліків.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів відповідача, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд враховує те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ в м.Києві до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періоду роботи та страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 .
Отже, орган пенсійного фонду, відмовивши у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду, не скористався наданими йому законодавством інструментами, спрямованими на надання допомоги у зборі необхідних даних, не вчинив жодних заходів щодо перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періоду роботи, а також не запропонував позивачу усіх можливих способів отримання такої інформації.
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 певного періоду роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), ГУ ПФУ в м.Києві, тягар доказування переклало на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті орган Пенсійного фонду, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певний період.
Суд зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, слід дійти висновку, що, відмовляючи у зарахуванні спірного періоду роботи (з 11.02.2003 по 29.02.2004) до страхового стажу позивача внаслідок його непідтвердження коректними записами у трудовій книжці й, як наслідок, у призначенні позивачу пенсій за віком, ГУ ПФУ в м.Києві не діяло обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Аналогічні правові висновки викладені в постанові КАС ВС від 31 січня 2025 року у справі №120/8471/23.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність та, як наслідок скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві № 262140008254 від 10.08.2022.
Статтею 44 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) встановлено, що заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Згідно із вимогами частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Суд звертає увагу на те, що позивач, за призначенням пенсії звернулась 04.08.2022, а тому пенсія має бути призначена з 04.08.2022.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені уст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача 1 призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії за віком із зниженням пенсійного віку за заявою від 04.08.2024, суд вважає, що така вимога у повній мірі охоплюється скасуванням рішення відповідача про відмову Позивачу в призначенні пенсії, самі по собі дії та бездіяльність відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії рішення від 10.08.2022 за №262140008254.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: […] 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; […] 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; […] 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; […].
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи для повного та ефективного захисту прав, інтересів позивача, суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог та частково задовольнити позовні вимоги, шляхом: визнання протиправним та скасування рішення відповідача №262140008254 від 10.08.2022 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи з 11.02.2003 до 29.02.2004 та призначити позивачці пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати подання заяви, а саме з 04.08.2022.
Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №262140008254 від 10.08.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 11.02.2003 до 29.02.2004 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати подання заяви, а саме з 04.08.2022.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.