20 лютого 2025 року м. Київ № 640/2196/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Коляда В.В.
від відповідача - Декалюк Д.Е.
розглянув у судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:
- визнати звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури не законним.
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 13.01.2020 №228ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 16 січня 2020 року.
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України в органі прокуратури з 16 січня 2020 року.
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.01.2020 по дату винесення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що рішення кадрової комісії та оскаржуваний наказ про звільнення не містить мотивів та належних підстав для звільнення. Звертає увагу на відсутність факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України під час її звільнення та відсутності підстав для звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Також, позивач посилається на те, що в наказі відсутні конкретні підстави звільнення, що спричинило правову невизначеність. Вказує про ненастання події, з якою пов'язано застосування п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Норми Закону, якими прокурорів позбавлено прав та гарантій, передбачених КЗпП України, є дискримінаційними, суперечать нормам Конституції України та звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод. Крім того, позивач вважає оскаржуваний наказ таким, що виданий всупереч нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», Кодексу законів про працю України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 25.02.2020 суд відмовив Офісу Генерального прокурора в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 суд прийняв до провадження адміністративну справу № 640/2196/20 та ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив про те, що позивачем подано заяву про проведення атестації, у зв'язку з чим, його було допущено до проходження атестації, однак, за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, позивачем набрано 67 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту. У зв'язку з цим, кадровою комісією було прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, та, у подальшому, прийнято наказ про звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697, норми якого є спеціальними. Також, на переконання відповідача, доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України під час його звільнення та відсутність підстав для звільнення, не мають братись до уваги, оскільки, при прийнятті наказу про звільнення позивача з посади, було дотримано всі приписи чинного законодавства, а також, встановлену процедуру, а юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697, в даному випадку, є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 заяву представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
01.10.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 28.11.2024.
У судовому засіданні представник позивача вимоги позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з жовтня 2012 року по січень 2020 року безперервно працював в органах прокуратури України на посадах: стажиста на посаді слідчого прокуратури Томаківського району Дніпропетровської області, слідчого прокуратури Томаківського району Дніпропетровської області, прокурора прокуратури Томаківського району Дніпропетровської області, старшим слідчим слідчого відлілу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області, старщим слідчим першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області, слідчим в особливо важливих справах першого слідчого відлілу управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, слідчим в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, старшим слідчим в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.
На посаду старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, позивача призначено наказом Генерального прокурора України від 16.08.2019 №720ц.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 (далі - Закон №113-ІХ) запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Зокрема, згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
За приписами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
У зв'язку з наведеним позивачем подано заяву про переведення у встановлений строк і за визначеною формою, за наслідком чого його допущено до проходження атестації прокурорів.
Згідно затвердженого 18 жовтня 2019 року головою Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі також Перша кадрова комісія) графіку позивач 23 жовтня 2019 року складав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора становить 70 балів.
У зв'язку з тим, що за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора позивачем набрано 67 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, Першою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення від 29 жовтня 2019 року №43 про неуспішне проходження позивачем атестації.
На підставі наведеного, наказом Генерального прокурора від 13.01.2020 року №228ц на підставі рішення кадрової комісії №1 від 29 жовтня 2019 року №43 позивача звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 16 січня 2020 року.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 10 вказаного розділу Закону визначено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
На виконання вимог Закону № 113-ІХ, наказом Генерального прокурора України №221 від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі також - Порядок №221).
Відповідно до пункту 9 Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява, вказана у пункті 9 Розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно) (пункт 10 Порядку №221).
Разом з тим, пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Відтак, з огляду на вказані норми законодавства суд вказує про помилковість доводів позивача про те, що посилання в оскаржуваному наказі на положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратору» є безпідставним, оскільки застосування такого пункту можливе лише за умови ліквідації, реорганізації установи, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якої в межах спірних правовідносин не відбулось. Суд з приводу даного висновку позивача зауважує, що підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX таких умов не передбачено.
При цьому суд наголошує, що норми Закону № 1697-VII та Закону № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України. Разом з цим, положення Закону № 113-ІХ на день ухвалення рішення у вказаній справі є чинними та неконституційними, у встановленому законом порядку, не визнавались.
Суд визнає необгрунтованим посилання позивача на те, що така обов'язкова умова як подання заяви встановленої форми про намір перейти до новоствореного органу прокуратури, ставить прокурорів та слідчих прокуратури перед вибором подати відповідні заяви або не подавати таку заяву, наслідком чого буде звільнення з займаної посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратору». Суд зазначає, що відповідна вимога визначена нормами Закону, який є чинним та приписи якого органи державної влади відповідно до вимог статті 19 Конституції України повинні дотримуватись.
При цьому суд звертає увагу, що згідно правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратору».
У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано на ім'я Генерального прокурора заяву про переведення його на посаду прокурора та про намір пройти атестацію, в якій вказано: «На підставі пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора і для цього допустити до проходження атестації.
З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок), ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся.
Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого
Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону, мене буде звільнено з посади прокурора.
Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.
Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону, 3 метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності».
Заява містить підпис позивача та дату - 10.10.2019.
У судовому засіданні представник позивача наполягав на тому, що позивач перебував на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та не був прокурором. Отже, підстави для його звільнення відсутні, оскільки в розумінні пункту 17 частини першої статті 3 КПК України, виконував обов'язки слідчого органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 40 КПК України, статей 22-26 Закону № 1697-VII, є відмінними від правового статусу прокурора. Вказане підтверджується, на думку позивача, постановами Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 20.07.2023 у справі № 640/25534/19, від 11.08.2022 у справі № 640/25355/19.
З цього приводу, суд зазначає таке.
Так, дійсно, редакція норми пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, яка була чинна станом на дату винесення оспорюваного наказу про звільнення та регулювала звільнення з посади у випадку, зокрема, у разі неуспішного проходження атестації, стосувалась виключно прокурорів.
У подальшому це питання було врегульовано законодавцем шляхом внесення відповідних змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ Законом України від 15 червня 2021 року № 1554-IX.
Водночас, позивач, подавши заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, тим самим підтвердив, що він ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації, погодився на їх застосування та, маючи відповідну фахову освіту і досвід професійної діяльності, розумів правові наслідки не проходження атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX.
Позивач добровільно погодився на проходження атестації щодо нього та усвідомлював наслідки її не проходження. Іншого суду доведено не було.
Суд погоджується з відповідачем, що наведені позивачем постанови Верховного Суду не є релевантними справі, що розглядається, оскільки у вказаних справах позивачі, які були слідчими в органах прокуратури не подавали заяв про переведення до Офісу Генеральної прокуратури та про намір пройти атестацію.
Процедура атестації була запроваджена пунктом 7 розділу II Закону № 113-IX та є єдиною та обов?язковою умовою призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.
Водночас, з цього приводу у контексті спірних правовідносин, суд звертає увагу на особливість правового становища позивача. Він був старшим слідчим Генеральної прокуратури України, який своєю заявою підтвердив своє бажання бути переведеним до Офісу Генерального прокура саме на посаду прокурора. Не набравши прохідний бал під час першого етапу атестації, обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді старшим слідчим Генеральної прокуратури України, за наведеного правового регулювання спірних відносин, не було, оскільки не може перебувати на посаді прокурора особа, яка не пройшла атестацію, як і не може бути переведена на іншу посаду, так як є слідчим.
Суд звертає увагу, що всі працівники були поставлені в рівні умови продовження служби шляхом проходження атестації. Незастосування до позивача положень, визначених Законом №113-ІХ, вказувало б на привілеї по відношенню до інших осіб, які успішно пройшли атестацію з метою їх переведення на посаду прокурора.
Крім того, оскільки слідчі перебували у трудових відносинах з Генеральною прокуратурою України, отримували заробітну плату визначену законодавством для працівників прокуратури, а тому підлягають звільненню з підстав і в порядку, передбачених для прокурорів.
Слід наголосити також на тому, що, фактично, всі доводи позивача про протиправність дій відповідача щодо проведення атестації, ґрунтуються на незгоді з положеннями Закону № 113-IX і Порядку № 221, які, на його думку, порушують, зокрема, і права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.
Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що положення Закону № 113-IX, на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само, були чинними і положення Порядку № 221, а тому, правові підстави для їх незастосування відсутні.
Так, законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
Відповідно, набрання позивачем за результатами першого етапу атестації балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку №221 для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. До того ж, прийняти інше, крім вказаного рішення, у кадрової комісії рішення не було правових підстав.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Зважаючи на доводи позивача, варто зазначити й те, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України, дійсно, певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності).
Однак, таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України.
При цьому, суд не вбачає підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом позивача на продовження служби в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації.
Отже, на переконання суду, у спірних правовідносинах, позивач перебував у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження одного з етапів атестації, із правилами якої сам погодився, подавши відповідну заяву.
Відтак, суд приходить до висновку, що спірний наказ, виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на що, правові підстави для визнання його протиправним та скасування, відсутні. Позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Також, як похідні, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адже такі пов'язуються з протиправністю наказу про звільнення та його скасування, чого, у даному випадку, встановлено судом не було.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Інші ж доводи та підстави позовної заяви, не мають вирішального значення для правових висновків суду в межах розгляду даного спору, та не є підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні адміністративного позову пісдтави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 26 лютого 2025 р.