ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" лютого 2025 р. справа № 300/9298/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ), 14.12.2024 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Львівській області) в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 14.11.2024 №092750011463 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Львівській області призначити з 18.09.2024 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» зарахувавши до його стажу роботи періоди роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 21.02.1992 по 27.06.1994, з 09.12.1994 по 17.03.1995, з 11.02.1996 по 05.11.2000.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач маючи встановлену ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною комісією серії 12ААД № 057995 від 12.09.2024, відповідно до ст.30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», звернувся до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Львівській області від 14.11.2024 №0927550011463 йому відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності. Відмова мотивна тим, що йому не зараховані до стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 21.02.1992 по 27.06.1994, з 09.12.1994 по 17.03.1995, з 11.02.1996 по 05.11.2000, оскільки російська федерація припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а також причиною відмови стало те, що у трудовій книжці і паспорті ОСОБА_1 не співпало по батькові, оскільки у трудовій книжці зазначено по батькові « ОСОБА_2 » а в паспорті « ОСОБА_3 ». Позивач такі дії та рішення вважає протиправними, відтак звернувся до суду із даним позовом та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.25-26).
25.11.2024 від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про залучення до учасників справи співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (а.с.29-30).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.01.2025 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про залучення другого відповідача у справі №300/9298/24 - відмовлено (а.с.35-36).
Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.12.2024. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.31-33). Щодо заявлених позовних вимог представник відповідача заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, у якому зокрема зазначила, що згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, не території якої відбувалась трудова діяльність. Просила суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив такі обставини.
Згідно паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , датою народження ОСОБА_1 є ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААД № 057995 від 12.09.2024, позивачу встановлено третю групу інвалідності (а.с.19).
З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 18.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності, що визнається та не заперечується сторонами (а.с.6-7).
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 25.09.2024 №092750011463 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку (а.с.9-10).
Позивач, 28.10.2024 вчергове звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності, що визнається та не заперечується сторонами (а.с.11-12)
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.11.2024 №0927550011463 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу, що дає право на пенсію по інвалідності. Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 21.02.1992 по 27.06.1994, з 09.12.1994 по 17.03.1995, з 11.02.1996 по 05.11.2000, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дій та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних кримінальних справах від 22.01.1993» та зазначено що до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991 (а.с.15).
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом для захисту своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV(далі - Закон № 1058-ІV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 Закону № 1058-IVпередбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, виходячи з наведених вище законодавчих актів, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (а.с.17-18) містить, записи, зокрема:
- 04.10.1989 прийнятий на роботу в СМУ-59 тресна Нояберськийц газ буд каменщиком другого розряду (запис №2), 03.02.1992 позивач звільнений за власним бажанням (запис №5);
- 28.07.1987 прийнятий каменщиком четвертого розряду вахтово-експедиційному методу роботи (запис №6);
- 27.06.1994 звільнений у зв'язку із скороченням відповідно до п.1 ст. 33 КЗОТ російської федерації (запис №13);
- 09.12.1994 прийнятий на роботу плотником шостого розряду (запис №14);
- 17.03.1995 звільнений по власному бажанню (запис №15);
- 11.02.1996 прийнятий на роботу бурильником (запис 16);
- 05.11.2000 звільнений з посади каменщика за власним бажанням (запис №18).
Записи про звільнення засвідчені печатками установи де працював позивач, а також підписом відповідальної особи.
Щодо посилань відповідача про неможливість зарахувати до стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 21.02.1992 по 27.06.1994, з 09.12.1994 по 17.03.1995, з 11.02.1996 по 05.11.2000 на території російської федерації, суд зазначає про таке.
Відповідно до оскаржуваного рішення, відповідачем не було зараховано період роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 21.02.1992 по 27.06.1994, з 09.12.1994 по 17.03.1995, з 11.02.1996 по 05.11.2000 до страхового стажу позивача, оскільки з 1 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Суд зазначає, що частиною 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
13 березня 1992 року Україна стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
У силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Відповідно до абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
При цьому судом враховано, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Також доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
01 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. До того ж, як зазначалось судом вище, Угода від 13.03.1992 припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Отже, до цієї дати Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті згідно із такою Угодою.
Отже, оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
А відтак суд зазначає, що відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 21.02.1992 по 27.06.1994, з 09.12.1994 по 17.03.1995, з 11.02.1996 по 05.11.2000 з тих підстав, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити пенсію по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», то суд вказує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Статтею 32 Закону № 1058-IV передбачено, що особи, яким встановлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю ІІІ групи від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи та станом на день звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності досяг 62 років, тобто пенсійного віку. Відтак, а тому необхідний страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності становить не менше 15 років.
При цьому підтверджений пенсійним органом страховий стаж позивача станом на день його звернення складав 11 років 6 місяців 4 дні.
Водночас цим судовим рішенням встановлена протиправність рішення ГУ ПФУ у Львівській області щодо незарахування до страхового стажу періоду з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 21.02.1992 по 27.06.1994, з 09.12.1994 по 17.03.1995, з 11.02.1996 по 05.11.2000. Відповідач не заперечує наявності у позивача страхового стажу у кількості 11 років 6 місяців 4 дні. Проте, зарахувавши згадуваний період роботи позивача до страхового стажу, такий буде складати більше 15 років.
Відтак, оскільки такого стажу достатньо для призначення позивачу пенсії по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону № 1058-IV, тому ГУ ПФ у Львівській області належить зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності.
При цьому слід врахувати те, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Оскільки ІІІ група інвалідності встановлена позивачу 12.09.2024, а із заявою про призначення пенсії по інвалідності позивач звернувся до пенсійного органу 18.09.2024, тобто в межах тримісячного строку з дня встановлення інвалідності, тому пенсію позивачу слід призначити з дня встановлення інвалідності, тобто з 12.09.2024.
Між тим, суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Львівській області.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги потрібно задовольнити повністю.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 гривень згідно із квитанцією про сплату судового збору від 06.12.2024 за №8302-7464-2363-9210 (а.с. 22).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ - 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.11.2024 №092750011463 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ - 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 АДРЕСА_1 ) з 12.09.2024 пенсію по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» зарахувавши до його стажу роботи періоди роботи з 01.01.1992 по 03.02.1992, з 21.02.1992 по 27.06.1994, з 09.12.1994 по 17.03.1995, з 11.02.1996 по 05.11.2000.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ - 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Відповідачу рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.