про залишення позовної заяви без розгляду
26 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/19462/24
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції станом на 13.05.2024) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції станом на 13.05.2024) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)
29.01.2025 представник відповідача через систему "Електронний суд" надіслав додаткові пояснення, у прохальній частині яких просить позовну заяву ОСОБА_1 повернути заявнику у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 12.02.2025 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
20.02.2025 на адресу суду надійшла заява представника позивача, в якій просить поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду. В обґрунтування заяви вказує, що з листа військової частини НОМЕР_2 за №1720 від 27.07.2024 не було зрозуміло підстав щодо не розгляду військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача і відповідно ОСОБА_1 не міг належним чином відреагувати на вказаний лист, у тому числі і шляхом подачі позову до суду. Зазначає, що він 06.08.2024 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив, зокрема повідомити чи розглядалися керівництвом військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача та подання військової частини НОМЕР_2 про звільнення останнього з військової служби. Однак, станом на 09.08.2024 відповіді на вказану заяву не отримав. 24.09.2024 представник позивача особисто відвідав військову частину НОМЕР_1 з метою отримання наручно відповідь на заяву, однак такої не отримав. Вказує, що лише 24.09.2024 ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав після відвідування його представником військової частини НОМЕР_1 та ігнорування останньої відповідного звернення від 02.08.2024. При цьому, звертає увагу і той факт, що Устименко ?.?. є діючим військовослужбовцем, який боронить територіальну цілісність і незалежність України, та відповідно у зв'язку з військовою службою має різні обмеження у своїй життєдіяльності, у тому числі щодо аналізу можливих фактів порушення його прав та своєчасного звернення за їх захистом до суду, у тому числі через свого представника шляхом надання йому відповідних повноважень на право представлення інтересів.
25.02.2025 представником відповідача подано до суду додаткові пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку на звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 та винести ухвалу якою позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Розглянувши подане клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у справах щодо проходження публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.
Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів, спірні правовідносини виникли у зв'язку з протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби відповідно до п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції станом на 13.05.2024).
При цьому, як зазначено позивачем у позові, 13.052024 він звернувся із рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 , з проханням клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби на підставі пп."г" п.2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
Так, у матеріалах позову наявна копія листа від 27.07.2024 №1720 військової частини НОМЕР_2 за результатам розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.05.2024 про звільнення з військової служби, в якому вказано, що після розгляду рапорту командиром військової частини НОМЕР_2 , було накладено резолюцію "НШ підготувати подання". Згідно резолюції в стройовій частині була підготовлена справа з матеріалами на звільнення головного сержанта ОСОБА_1 для подальшої відправки документів до військової частини НОМЕР_1 . 07.07.2024 документи з військової частини НОМЕР_1 було повернуто в стройову частину НОМЕР_2 з резолюцією помічника командира бригади з правової роботи-начальника юридичної служби, де було вказано, що "не надано підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю", що вимагає норма закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX від 11.04.2024.
Крім того, у листі зазначено, що вказана інформація була також доведено до позивача особисто старшим помічником начальника штабу з кадрів та стройової частини та за вимогою повернути оригінали документів.
При цьому позивачем та його представником не заперечується факт ознайомлення з вказаним листом.
Враховуючи викладене, перебіг строку звернення до адміністративного суду з цим позовом почався з 25 липня 2024 року - наступного дня з дати надання військовою частиною НОМЕР_2 відповіді за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Отже, строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду з цим позовом у межах, установлених законом, тривав з 25 липня 2024 року по 26 серпня 2024 року (25 серпня 2024 року вихідний день).
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, з цією позовною заявою представник позивач звернувся до суду лише 09 жовтня 2024 року, тобто із пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Надаючи оцінку доводам поданої на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2025 заяви представника позивача про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, суд зауважує, що в такій не зазначено жодних обставин, які унеможливлювали або істотно перешкоджали ОСОБА_1 безпосередньо після ознайомлення зі змістом листа від 27.07.2024 №1720 військової частини НОМЕР_2 , звернутися особисто або через представника до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав лише 24.09.2024 після відвідування його представником військової частини НОМЕР_1 та ігнорування останньої відповідного звернення від 02.08.2024, оскільки вказане не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Стосовно доводів представника позивача про перебування ОСОБА_1 на військовій службі, то названі обставини також не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду з цим позовом.
Так, як зазначено Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку повинна була дізнатися слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Беручи до уваги наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
Як зазначалось судом вище, зі змістом листа від 27.07.2024 №1720 військової частини НОМЕР_2 , яким ОСОБА_1 фактично відмовлено у звільненні з військової служби, позивач мав дізнатись про порушення своїх прав.
При цьому дослідженням змісту наявних у справі матеріалів судом установлено, що довіреність щодо уповноваження Дзюбенка Сергія Петровича представляти інтереси ОСОБА_1 та вести його справи, зокрема в усіх судах, посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Силіним С.В. 18.07.2024.
Отже, на момент отримання позивачем листа від 27.07.2024 №1720 за результатами розгляду його рапорту він 13.05.2024, представник позивача був наділений повноваженнями щодо представництва інтересів ОСОБА_1 в суді.
Вказане безумовно свідчить про те, що обставини перебування позивача на військовій службі, за наявності у нього представника, не позбавляли позивача (його представника) можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.
У заяві про поновлення строку звернення до суду, поданій на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2025, не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення позивачем (його представником) у встановлений законом строк усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зі змісту доводів, наведених представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, не вбачається обставин, які були б пов'язані з дійсними істотними труднощами та наявністю перешкод об'єктивного і непереборного характеру, які б унеможливили або значно утруднили можливість реалізації ОСОБА_1 особисто або в порядку представництва права на судовий захист у строк, установлений процесуальним законом для звернення до адміністративного суду.
Не звернення до суду з адміністративним позовом через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Тому, наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Приписами п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених ч.3 та ч.4 ст.123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено, а тому наявні правові підстави для залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Керуючись ст.ст. 123, 205, 240, 243, 248 КАС України, суд,
ухвалив:
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.А. Панкеєва
26.02.25