25 лютого 2025 року м. Житомир справа №240/4311/23
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.12.2022 №164050002975;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати йому до спеціального стажу період навчання з 01.09.1985 по 27.06.1992 у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка, з урахуванням архівної довідки від 18.01.2023 №125/01.35/51, виданої Полтавським національним педагогічним університетом імені В.Г. Короленка;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з 06.12.2022.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в періоди з 01.09.1991 по 04.01.2022 він працював вчителем фізичної культури в загальноосвітніх навчальних закладах, а тому має достатній стаж роботи для призначення йому, як педагогічному працівнику, пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.12.2022 №164050002975 йому було відмовлено у зв'язку із відсутністю у нього станом на 11.10.2017 спеціального стажу в розмірі 26 років 6 місяців. Позивач вважає таке рішення протиправним, адже з 04 червня 2019 року - з дати прийняття Конституційним Судом України рішенні у справі №1-13/2018, яким визнано неконституційними положення ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законами України від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911- VIII, дія редакція п."е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Відтак, з 04.09.2019 умовою для призначення пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років. В контексті зазначеного позивач вказує, що станом на день звернення із заявою по призначення пенсії, його спеціальний стаж роботи становив понад 25 років, що є достатнім для призначення йому даного виду пенсії.
Крім того, позивач вказує, що при розгляді його заяви про призначення пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно не зарахувало до його спеціального стажу періоду навчання у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка з 01.09.1985 по 27.06.1992, зазначаючи при цьому, що вказаний період навчання перетинається з періодом проходження ним військової служби по з 03.07.1986 по 26.05.1988. З даного приводу позивач зазначає, що на період проходження строкової військової служби йому надавалась академічна відпустка з 27.06.1986 по 30.08.1988, а тому відповідно до наданих ним документів, зокрема архівної довідки від 18.01.2023 №125/01.35/51, періоди його навчання у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка з 01.09.1985 по 01.07.1986 та з 01.09.1988 по 06.07.1992 мають бути зараховані до спеціального стажу.
Відтак, вважаючи своє право на пенсійне забезпечення порушеним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/4311/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою правову позицію Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказало, що 06.12.2022 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", як працівнику освіти. Вказана заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. У зв'язку із чим, після реєстрації цієї заяви та сканування копій доданих до неї документів засобами програмного забезпечення, вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 управлінням було прийнято рішення саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 09.12.2022 №164050002975 про відмову у призначенні йому пенсії через відсутність необхідного спеціального стажу. Так, обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення, управління зазначило, що Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підвищення пенсій" було внесено зміни до законодавчих актів України, що застосовуються при призначенні пенсії за вислугу років. Зокрема, цим законом було передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років осіб, які на день набрання чинності Закону №2148-VIII мають вислугу років та таж, необхідні для призначення такої пенсії. При цьому, особам, які на день набрання чинності Закону №2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Так, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку, які мають вислугу не менше 25 років на 01.04.2015 та не менше 25 років 6 місяців на 31.12.2015, або за наявності спеціального стажу роботи тривалістю 26 років 6 місяців на 11.10.2017, набутого до набрання чинності Законом №2148-VIII. Натомість особам, які на день набрання чинності Закону №2148-VIII не набули встановленого спеціального стажу, пенсія за вислугу років не призначається. За результатами розгляду наданих ОСОБА_1 документів було встановлено, що його загальний страховий стаж становить 32 роки 11 місяців 24 дні, а спеціальний стаж станом на 11.10.2017 лише 26 років 01 місяць 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", у зв'язку із чим і було прийнято оскаржуване рішення.
З огляду на зазначені обставини, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просило відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
Крім того, разом із відзивом на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду клопотання, в якому просило залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до участі в адміністративній справі №240/4311/23 в якості співвідповідача.
Ухвалою суду від 02.05.2023 вищезазначене клопотання було задоволено та залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до участі в даній справі, як другого відповідача (далі - відповідач 2).
Вищезазначеною ухвалою Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Однак, станом на дату розгляду справи Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористалось, відзиву на позовну заяву до суду не надало.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 06.12.2022 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою, в якій просив призначити йому, як працівнику освіти, пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1), за принципом екстериторіальності вищезазначену заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
За наслідками розгляду поданої ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 09.12.2022 №164050002975, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності у нього станом на 11.10.2017 (день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підвищення пенсій") передбаченого пунктом "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" спеціального стажу роботи на посадах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, в розмірі не менше 26 років 6 місяців. Так, за результатами розгляду документів, доданих ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було встановлено, що його страховий стаж становить 32 роки 11 місяців 24 днів, а спеціальний стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, станом на 10.10.2017 складає лише 26 років 1 місяць 10 днів.
Крім того, в рішенні від 09.12.2022 №164050002975 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що за доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не було зараховано період його навчання з 01.09.1985 по 27.06.1992 (згідно диплому НОМЕР_1 від 06.07.1992), оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби, та вказало, що для зарахування вказаного періоду до страхового стажу необхідно надати уточнюючу довідку, передбачену Порядком №637.
Вважаючи рішення від 09.12.2022 №164050002975 про відмову в призначенні йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" протиправним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, а саме: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.
Статтею 51 Закону №1788-ХІІ передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Так, перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінет Міністрів України від 04.11.1993 №909, а перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників - постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963.
Проте, 01.04.2015 набрав чинності Закон України від 02 березня 2015 року №213-VIII" Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
- з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
- з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
В подальшому, Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що набрав чинності 01.01.2016, у статтю 55 Закону №1788-ХІІ були внесені зміни, відповідно до яких пункт "е" вказаної статті мав наступний зміст:
"Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення:
- які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;
- 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію за вислугу років для окремих категорій громадян, а саме 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Таким чином, положення пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII в редакції законів від 02 березня 2015 року №213-VIII та від 24 грудня 2015 року №911-VIII втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Відтак, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання наявності права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII застосуванню підлягає норма у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З зазначеного вбачається, що починаючи з 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, пенсійний орган має керуватися вказаною нормою в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 №213-VIII та Законом від 24.12.2015 №911-VIII, яка визначала право працівників освіти на отримання пенсії за вислугу років при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років незалежно від віку.
Однак, відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області керувалось пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII в редакції Законів від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII, та виходило з того, що відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для призначення даного виду пенсії особа станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підвищення пенсій") повинна мати спеціальний стаж роботи не менше 26 років 6 місяців.
Надаючи оцінку такій позиції відповідача, суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017. Вказаним Законом №2148-VIII розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1 наступного змісту:
"Особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України".
Крім того, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" також були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII, після яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
"До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Таким чином, згідно вказаних правових норм пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII пенсія за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" може бути призначена за умови наявності у особи визначеного цим Законом спеціального стажу, необхідного для її призначення, станом на 11.10.2017.
На даний час, Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" є чинним, неконституційним у визначеному законом порядку не визнавався.
Вказана свідчить, що на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 з одного боку, які визначають, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, та нормами пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII з іншого боку, які передбачають, що спеціальний пільговий стаж має бути наявний у особи станом на 11.10.2017 - дату набрання чинності Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Вирішуючи питання про те, які правові норми (норми Закону №1788-ХІІ чи норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII) слід застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Крім того, Конституційний Суд України вказав, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Суд зазначає, що аналогічні спірні правовідносини, в яких судом надавалась правова оцінка щодо вирішення вказаної колізії між нормами статті 55 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, з одного боку, та нормами пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII з іншого боку, розглядались Верховним Судом у справі №240/24/21. Так, за наслідками розгляду вказаної справи Верховний Суд виніс постанову від 06.11.2023, в якій сформував висновок про те, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017, для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформованими в постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин, оскільки норми названих законів (Закону №1788-ХІІ та пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII) регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
У вищезазначеній постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що до спірних у даній справі правовідносин застосуванню підлягають саме норми пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, а не норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII.
Так, пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, визначеною цією правовою нормою умовою для призначення особі пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перевіряючи наявність у ОСОБА_1 станом на дату його звернення за призначенням пенсії необхідного спеціального стажу, суд зазначає наступне.
Дослідивши наявну у матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 01.09.1991, суд встановив, що в ній містяться записи, які підтверджують, що в період з 01.09.1991 по 04.01.2022 позивач працював на посаді вчителя фізичного виховання (вчителя фізичної культури) в закладах загальної середньої освіти.
Всі записи в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 001.09.1991 про роботу позивача у вищезазначений період з 01.09.1991 по 04.01.2022 завірені печаткою та підписом відповідальної особи, містять інформацію про номер та дату наказу про прийняття на роботу та номер і дату наказу про звільнення.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, робота в загальноосвітніх навчальних закладах на посаді учителя віднесена до робіт, які надають право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, період роботи ОСОБА_1 на посаді вчителя фізичної культури в закладах загальної середньої освіти з 01.09.1991 по 04.01.2022 (30 років 4 місяці 4 дні) підлягає врахуванню до спеціального стажу, який надає йому право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Відтак, станом на 10.10.2017 ОСОБА_1 мав спеціальний стаж роботи на посаді вчителя загальноосвітніх навчальних закладах понад 25 років, а станом на 06.12.2022 - на дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, останній мав спеціальний стаж роботи на посаді вчителя загальноосвітніх навчальних закладах понад 30 років, що відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) надає йому право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти.
Враховуючи вищезазначене правове регулювання та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що станом на день звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, він мав достатній спеціальний стаж роботи на посадах, передбачених Постановою №909, що відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) надає йому право на призначення пенсії за вислугу років. У зв'язку із чим, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.12.2022 №164050002975 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, мотивоване відсутністю у нього станом на 11.10.2017 (день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підвищення пенсій") спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.12.2022 №164050002975 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії, суд, застосовуючи механізм захисту права порушеного та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 06.12.2022 пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015).
При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду навчання з 01.09.1985 по 27.06.1992 у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка, суд зазначає наступне.
Зі змісту оскаржуваного в даній справі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.12.2022 №164050002975 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років вбачається, що період навчання позивача з 01.09.1985 по 27.06.1992 у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка не був зарахований відповідачем 1 до стахового стажу позивача. При цьому, в якості підстави для такого незарахування, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило про те, що період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.
В свою чергу, про те, що період навчання позивача з 01.09.1985 по 27.06.1992 у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка також не підлягає зарахуванню до його спеціального стажу, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в рішенні від 09.12.2022 №164050002975 не зазначало. Однак, з огляду на зроблений Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області у цьому рішенні розрахунок спеціального стажу ОСОБА_1 в розмірі 26 років 1 місяць 10 днів (станом на 10.10.2017), суд дійшов висновку, що до вказаного спеціального стажу був зарахований лише період роботи позивача на посаді вчителя з 01.09.1991 по 10.10.2017, що й склало 26 років 1 місяць 10 днів. Таким чином, період навчання позивача з 01.09.1985 по 27.06.1992 у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка до вислуги років (спеціального стажу), яка враховується при призначення пенсії відповідно до пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, зарахований не був.
Надаючи оцінку правомірності таких дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 24 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
У вказаній правовій нормі Закону №1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Водночас, зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 19 статті 62 Закону України "Про вищу освіту" особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на зарахування до страхового стажу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періодів навчання на денній формі здобуття освіти у закладах вищої освіти, аспіранурі, інтернатурі, резидентурі, за умови сплати страхових внесків.
Таким чином, вищезазначеними правовими нормами передбачена можливість зарахування періоду навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах до загального стажу та до страхового стажу. В той час, як зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується із діями Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування періоду його навчання з 01.09.1985 по 27.06.1992 у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка до спеціального стажу, тобто до вислуги років, яка враховується при призначення пенсії відповідно до пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Суд зазначає, що згідно з положеннями пенсійного законодавства України, під спеціальним стажем необхідно розуміти період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.
Отже, вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.
Правовими нормами частини 1 статті 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту" передбачено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Суд зазначає, що в період навчання ОСОБА_1 в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка (з 01.09.1985 по 27.06.1992) правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII "Про народну освіту".
Відповідно до положень статті 5 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII "Про народну освіту" система народної освіти в Українській РСР включала: дошкільне виховання; загальну середню освіту; позашкільне виховання; професійно-технічну освіту; середню спеціальну освіту; вищу освіту.
Статтею 42 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII "Про народну освіту" було передбачено, що професійно-технічні навчальні заклади є основною школою професійно-технічної освіти молоді і формування гідного поповнення робітничого класу. До професійно-технічних навчальних закладів (училищ, професійних шкіл) приймаються громадяни СРСР, які закінчили восьмирічну або середню загальноосвітню школу.
Згідно з статтею 48 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII "Про народну освіту" особам, які закінчили професійно-технічні навчальні заклади, присвоюється відповідна кваліфікація (розряд, клас, категорія) з професії і видається атестат встановленого зразка, а тим, хто добився особливих успіхів у навчанні при зразковій поведінці, - атестат з відзнакою. Особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою.
Отже, професійно-технічна освіта мала на меті підготовку кваліфікованих робітників, до яких педагоги не належать в силу самої природи педагогіки та професійно-технічної освіти.
В свою чергу, згідно зі статтею 55 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII "Про народну освіту" вища освіта здійснюється в університетах, інститутах, академіях та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до вищих навчальних закладів.
Таким чином, інститути, відповідно до положень Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII "Про народну освіту" віднесені до вищих навчальних закладів, тобто не є закладами професійної (професійно-технічної) освіти.
Отже, період навчання ОСОБА_1 в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка є періодом навчання у вищому навчальному закладі, а тому положення частини 1 статті 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту", якими передбачено зарахування часу навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, на вказаний період не поширюються.
Таким чином, оскільки позивач у спірний період часу навчався не у професійно-технічному навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання до спеціального стажу (стаж роботи за спеціальністю), що дає право на пільги, в тому числі й щодо призначення пенсії за вислугу років, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області правомірно не зарахувало період навчання ОСОБА_1 в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка до його спеціального стажу.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №676/5212/17 та від 20.02.2019 року у справі №643/11758/16-а.
У зв'язку з чим, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати йому до спеціального стажу період навчання з 01.09.1985 по 27.06.1992 у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка, є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що час навчання позивача з 01.09.1985 по 27.06.1992 у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка, з огляду на положення пункту "д" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", у вищому навчальному закладі можливо зарахувати виключно до його спеціального страхового стажу. Однак, в рішенні від 09.12.2022 №164050002975 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказало, що період навчання позивача не підлягає зарахуванню до його страхового стажу позивача через те, що цей період перетинається з періодом проходження ним військової служби.
Враховуючи, що правомірність рішення від 09.12.2022 №164050002975, яким відповідач в тому числі вирішив і питання щодо наявності підстав для зарахування періоду навчання ОСОБА_1 у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка до його страхового стажу, є предметом оскарження в даній справі, то під час вирішення справи суд також надає оцінку й правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування вказаного періоду навчання до страхового стажу позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Як вже зазначалось судом, правові норми пункту "д" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачають можливість зарахування до стажу роботи періодів навчання особи у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Таким чином, періоди навчання до 01.01.2004 за денною формою здобуття освіти у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі зараховуються до страхового стажу особи на підставі пункту "д" статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Водночас, пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Матеріалами справи підтверджується, що для зарахування до стажу періоду свого навчання у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка ОСОБА_1 надавав пенсійному органу копію свого диплому серії НОМЕР_1 , який містить інформацію про те, що в період з 01.09.1985 по 06.07.1992 він навчався за денною формою навчання в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка.
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не зарахувало вказаний період навчання до страхового стажу позивача через те, що він перетинається з періодом проходження позивачем військової служби, та вказало, що для зарахуванням даного періоду позивачу слід надати уточнюючу довідку.
З даного приводу суд зазначає, що надані ОСОБА_1 документи були достатніми для зарахування періоду його навчання в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка до страхового стажу, оскільки окрім диплому серії НОМЕР_1 про навчання у вказаному інституті, позивач надав пенсійному органу також і копію свого військового квитка серії НОМЕР_3 , який містив інформацію про період проходження ним строкової військової служби з 03.07.1986 по 26.05.1988, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області володіло інформацією, як про період проходження позивачем строкової військової служби, так і про період навчання в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка, а тому мало можливість виключити з періоду навчання період проходження військової служби, який накладався на період навчання.
У зв'язку із цим, суд приходить до висновку, що період навчання ОСОБА_1 в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка безпідставно не був зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області до його страхового стажу.
Крім того, суд зазначає, що навчання ОСОБА_1 в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка підтверджується також наданою до суду архівною довідкою Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка від 18.01.2023 №125/01.35/51, в якій інформація про період такого навчання відображена із виключенням із загального терміну навчання часу, протягом якого позивач проходив військову службу.
З огляду на вказане, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9 та ч. 2 ст. 245 КАС України суд, з метою ефективного захисту права позивача на пенсійне забезпечення, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його навчання в Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г.Короленка на підставі архівної довідки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка від 18.01.2023 №125/01.35/51.
В свою чергу, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, оскільки оскаржуване рішення приймалось іншим суб'єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір 1073,60 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.
З огляду на положення ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог та сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір належить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (с. Сухорабівка, Решетилівський район, Полтавська область, 38432; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПРУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014; код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.12.2022 №164050002975 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 06.12.2022 пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, чинній до 01.04.2015).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його навчання у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка на підставі архівної довідки від 18.01.2023 №125/01.35/51, виданої Полтавським національним педагогічним університетом імені В.Г. Короленка.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович