Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 лютого 2025 року Справа№200/211/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М.., розглянувши порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
13 січня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (Код ЄДРПОУ 22933548) № 057050011533 від 12.07.2024 про відмову у призначенні пенсії віком на пільгових умовах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований(а) за адресою: АДРЕСА_1 ,);
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (Код ЄДРПОУ 22933548) зарахувати позивачу до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" та відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 26.04.1997 р. по 25.06.2007 р. «вогнетривником зайнятим на гарячих роботах» у ПАО «Маріупольський металургічний комбінат ім. Ілліча» (10 років 2 міс);
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (Код ЄДРПОУ 22933548) призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п.1 ч.2 ст. 114 розділу ХІV Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з 02.06.2024 року.
Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що звернувся через Веб портал пенсійного Фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 розділу ХІV Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київський області № 057050011533 від 12.07.2024 р. позивачу було відмовлено в призначенні вищезазначеної пенсії.
Вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року відкрито провадження в справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, витребувано копії та докази.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області позов не визнало, 29 січня 2025 року надало відзив на адміністративний позов, зі змісту якого просило відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що заяву позивача від 05.07.2024 року про призначення пенсії на пільгових умовах розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення про відмову від 12.07.2024 в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Страховий стаж становить -35 років 02 місяці 16 дні, пільговий стаж роботи за Списком № 1 становить - 07 років 05 місяців 25 днів, за Списком № 2 становить - 12 років 06 місяців 20 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди навчання згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про початок навчання.
Уточнюючих довідок для підтвердження пільгового характеру роботи, а також наказів про результати атестації робочих місць (за період роботи в пільгових умовах після 21.08.1992), Позивачем не надано. Оскільки підприємство розташоване на тимчасово окупованій російською федерацією території України, пільговий стаж обчислений згідно даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
31 січня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшли письмові пояснення відповідно до яких третя особа просила відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивувавши свою позицію наступним.
За результатом розгляду заяви заявника від 05.07.2024, наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 складає 35 років 02 місяці 16 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком № 1 - 07 років 05 місяців 25 днів.
Період роботи на підприємстві ПРАТ «ММК імені Ілліча» на посаді вогнетривника, зайнятого на гарячих роботах, з 26.04.1997 по 31.12.1999 не зараховано до пільгового стажу роботи за Списком № 1, оскільки записи в трудовій книжці не відповідають вимогам пункту10 Порядку № 383 (відсутні запис про роботу повний робочий день, посилання на Списки, дані про проведення атестації на відповідному робочому місці), уточнюючу довідку відповідно до додатку 5 Порядку № 637 не надано. Інформація про пільговий характер роботи у довідці ОК-5 не за спірний період відсутня.
Також за наданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про початок навчання. Для зарахування періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку з навчального закладу з зазначенням періодів, форми навчання та присвоєння кваліфікації.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області 12.07.2024 прийнято рішення № 057050011533 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058 у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом-ID картка № НОМЕР_3 від 18.03.2019 року.
05 липня 2024 року ОСОБА_1 , через веб портал ПФУ, звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та надав всі необхідні документи.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області для розгляду заяви позивача від 05.07.2024 року.
Рішенням відповідача від 12.07.2024 №057050011533 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком № 1. Вік заявника 50 років. Страховий стаж особи становить 35 років 2 місяці 16 днів. Пільговий стаж особи за Списком №1 становить 7 років 5 місяців 25 днів, за Списком №2 - 12 років 6 місяців 20 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди: навчання згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про початок навчання. Для зарахування періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку з навчального закладу з зазначенням періодів, форми навчання та присвоєння кваліфікації.
Уточнюючої довідки для підтвердження пільгового характеру роботи, а також наказів про результати атестації робочих місць (за період роботи в пільгових умовах після 21.08.1992), заявником не надано. Оскільки підприємство розташоване на тимчасово окупованій російською федерацією території України, пільговий стаж обчислений згідно даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Не погодившись з рішенням Відповідача, щодо відмови в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Частиною другою статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах та працівникам
Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок).
Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.12.2005 №1451/11731, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 №159/4178/16-а.
Позивач, у позовній заяві, просить, зокрема, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати позивачу до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" та відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 26.04.1997 по 25.06.2007 «вогнетривником зайнятим на гарячих роботах» у ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча».
Зі спірного рішення відповідача від 12.07.2024 №057050011533 вказано, що позивачем, разом із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, не було надано уточнюючі довідки, та у зв'язку з тим, що підприємство розташоване на тимчасово окупованій російською федерацією території України, пільговий стаж обчислений згідно даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У поясненнях від 31 січня 2025 року Головне управління ПФУ в Донецькій області вказує, шо до пільгового стажу роботи за Списком № 1 за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, зараховано період роботи на підприємстві ПРАТ «ММК імені Ілліча» з 01.01.2000 по 25.06.2007.
Період роботи на підприємстві ПРАТ «ММК імені Ілліча» на посаді вогнетривника, занятого на гарячих роботах, з 26.04.1997 по 31.12.1999 не зараховано до пільгового стажу роботи за Списком № 1, оскільки записи в трудовій книжці не відповідають вимогам пункту10 Порядку № 383 (відсутні запис про роботу повний робочий день, посилання на Списки, дані про проведення атестації на відповідному робочому місці), уточнюючу довідку відповідно до додатку 5 Порядку № 637 не надано.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_4 від 02.08.1993 року позивач:
26.04.1995 - прийнятий в цех ремонта металургійних печей вогнетривником на горячих роботах 3 розряду у ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (запис № 5);
01.12.1998 - переведений у тому ж місці вогнетривником на горячих роботах 4 розряду (запис № 6);
24.01.2000 - переведений у тому ж місці вогнетривником на горячих роботах 5 розряду (запис №7);
25.06.2007 - переведений у тому ж місці майстром по ремонту металургійних печей (змінним) участок по ремонту мартенівських печей) (запис № 8).
Зазначені записи в трудовій книжці, свідчать про зайнятість позивача повний робочий день на пільгових роботах. Іншого, зокрема про скорочений або неповний режим роботи протягом цих періодів, в трудовій книжці не міститься.
Суд зазначає, що професія позивача «вогнетривник, зайнятий на гарячих роботах» передбачена Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, а саме Розділ ІІІ «Металургійне виробництво (чорні метила)», підрозділ 2, п. а, код - 1030200а-15416, та Розділом ІІІ «Чорна металургія», підрозділом 2, п. а, код - 3.2а, що передбачено постановою постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36 .
Також, позивачем було надано до суду наступні накази про атестацію робочих місць:
від 10.05.1994 № 137 «Про підсумки атестації робочих місць» відповідно до якого посада ««вогнетривник, зайнятий на гарячих роботах» відноситься до Списку № 1 робіт і професій, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення (розділ ІІІ «Металургійне виробництво (чорні метила)», підрозділ 2, п. а, код - 15416);
від 07.05.1999 № 127 «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці з 10.05.1994 по 07.05.1999» з урахуванням наказу від 30.06.2000 року №192 «Про підсумки атестації робочих місць знов організованих цехів увійшовши у состав камбіната, та внесення доповнень та змін у наказ № 127 від 07.05.1999» відповідно до яких посада ««вогнетривник, зайнятий на гарячих роботах» відноситься до Списку № 1 робіт і професій, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення (розділ ІІІ «Металургійне виробництво (чорні метила)», підрозділ 2, п. а, код - 15416);
від 07.05.2004 року № 224 «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці з 07.05.1999 по 07.05.2004» відповідно до якого посада ««вогнетривник, зайнятий на гарячих роботах» відноситься до Списку № 1 робіт і професій, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення (розділ ІІІ «Чорна металургія»», підрозділ 2, п. а, код - 3.2а).
Враховуючи наведене вище, посилання відповідача на те, що пільговйи стаж роботи не підтверджується належними документами суд вважає безпідставним, оскільки записами трудової книжки та наказами про атестацію робочих місць підтверджується пільговий характер роботи позивача у спірний період.
Також слід зазначити, що у випадку, якщо подані позивачем документи про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
Разом з цим, позовні вимоги в частині зарахування до пільгового стажу за Списком № 1 періоду роботи з 01.01.2000 по 25.06.2007 задоволенню не підлягають, оскільки згідно з відомостями розрахунку стажу форми «РС-право» позивачу був зарахований період роботи з 01.01.2000 по 25.06.2007 до пільгового стажу за Списком № 1.
З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність свого рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, оскільки пільговий стаж позивача у період з 26.04.1997 по 31.12.1999 підтверджується сукупністю наданих доказів, зокрема трудовою книжкою та наказами про атестацію робочих місць.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинствапри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом:
визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 057050011533 від 12.07.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
Зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 липня 2024 року про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 26.04.1997 по 31.12.1999 року «вогнетривником зайнятим на гарячих роботах» у ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча».
При прийнятті рішення суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судом встановлено, що позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Судом встановлено, що позовна заява подана до суду через систему «Електронний Суд», а отже, відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що з відповіда треба стягнути належну суму судового збору у розмірі 968,96 грн.
Щодо надміру сплаченого судового збору, суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст.ст. 2, 5-14, 19-22, 72-78, 94, 132-143, 159-165, 241-247, 255, 295-297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 057050011533 від 12.07.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, б. 10; код ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 05 липня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 26.04.1997 по 31.12.1999 року «вогнетривником зайнятим на гарячих роботах» у ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, б. 10; код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень) 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова