24 лютого 2025 р.Справа № 160/33369/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17.01.2025 року позов ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
Відповідно до п.п.3 та 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.160, 161, 172 КАС України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 19 КАС України визначено справи у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд враховує, що у пункті 22 постанови від 04.09.2018 р. по справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
З матеріалів справи вбачається, що спір виник у зв'язку з наявністю в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, запису про обтяження (арешт) рухомого та нерухомого майна, що належить позивачу.
Порядок зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, передбачений статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VIII.
Частиною 3 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно із частинами 4, 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках виключно на підставі рішення суду.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
У позові позивач вказала, що наявність арешту на належне майно перешкоджає вільно володіти своєю власністю та розпоряджатися нею.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції (Аналогічні висновки викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі № 911/1247/18).
Частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, розгляд справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є за своєю правовою суттю формою судового контролю за виконанням постановленого судового акту, а відтак, має здійснюватися саме тим судом, який постановив рішення у справі та видав виконавчий лист.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2020 р. у справі № 814/1727/16 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні. Спірні питання які виникають з певними учасниками виконавчого провадження, відносно рішень, дій чи бездіяльності держвиконавця, які ним вчиняються (не вчиняються) на виконання судового рішення, може бути оскаржено такими особами лише до того суду, який видав такий виконавчий документ. Така юрисдикційна визначеність суду стосовно розгляду спору пов'язаного з таким виконавчим провадженням, є безумовною та виключною підсудністю.
Відтак, за загальним правилом сторона виконавчого провадження може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист. Разом з тим інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби до адміністративного суду.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2019 р. у справі № 808/8368/15.
За таких обставин, суд вважає, що даний спір за своєю суттю не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо майна, яке обтяжене арештом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Отже, спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту відповідно до ст.ст.19, 30 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Отож, цей спір з приводу зняття арешту з майна боржника не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За приписами ч.6 ст.170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
При чому, згідно із ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у вказаній справі.
З огляду на підстави позову і зміст права, на захист якого подано цей позов, позивачеві необхідно звернутися за захистом свого особистого права у порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст.170, 241-243, 248, 294, 297 КАС України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Роз'яснити позивачу, що розгляд цієї справи підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку статті 256 КАС України та може бути оскаржена в строки передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма