про відмову у забезпеченні позову
26 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/1857/25
Волинський окружний адміністративний суд в складі судді Мачульського В.В., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Закопайло Вікторія Сергіївна звернулась до Волинського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), Військової частини НОМЕР_1 в якому заявлені наступні вимоги:
1) Визнати протиправним та скасувати наказ (з основної діяльності) начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №612-од від 18.12.2024 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період військовозобов'язаних, ОСОБА_1 1993 року народження, відповідно до поіменного списку військовозобов'язаних, які направлені в складі команди № НОМЕР_1 .
2) Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №281 від 18.12.2024 в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 та призначення на посаду водія 1 автомобільного відділення 1 автомобільного взводу підвозу боєприпасів роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення.
3) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Одночасно з позовною заявою представник позивача подала до суду через систему Електронний суд заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказів: начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) від 18.12.2024 року №612-од «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період військовозобов'язаних, ОСОБА_1 , відповідно до поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані і направлені у складі команди № НОМЕР_1 та командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №281 від 18.12.2024 року в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , призначення на посаду водія 1 автомобільного відділення 1 автомобільного взводу підвозу боєприпасів роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення, - до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Заява обґрунтована тим, що в зв'язку з наявністю батька інваліда ІІ групи, позивач 16.12.2024 року, скористався своїм законним правом на відстрочку від призову на військову службу та надіслав рекомендованим листом №4301600083745 від 16.12.2024 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації разом з необхідними документами до ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто за своїм місцем перебування на військовому обліку станом на дату подання заяви. Однак, 17.12.2024 військово-лікарською комісією позивача визнано придатним до військової служби без обмежень. Проте намагання позивача донести до ІНФОРМАЦІЯ_3 той факт, що він має підстави для відстрочки та ним скористався, відповідачем були проігноровані. 17.12.2024 представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 його примусово було взято на облік ІНФОРМАЦІЯ_3 без заяви про взяття на облік та його згоди, і видано новий військово-обліковий документ серії НОМЕР_2 від 17.12.2024. Надалі, незважаючи на вказані у позивача підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та докази направлення заяви про надання відстрочки, за наявності акту відмови від вручення мобілізаційного розпорядження, 18.12.2024 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) №612-од «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» позивача призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період військовозобов'язаних відповідно до поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані і направлені у складі команди № НОМЕР_1 . В той же день, 18.12.2024, позивача наказом командира військової частини НОМЕР_1 №281 на підставі зазначеного поіменного списку було зараховано до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду водій 1 автомобільного відділення 1 автомобільного взводу підвозу боєприпасів роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення, встановлено посадовий оклад, та з 19.12.2024 зараховано на котлове забезпечення. Разом з тим, вже після того як позивач був мобілізований, а саме 27.12.2024, на домашню адресу позивача прийшов лист з довідкою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період № 20135 на підставі абз. 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що видана на ім'я ОСОБА_1 строком до 27.12.2025. З огляду на вищевикладене, виникла необхідність у забезпеченні позову, бо існує ймовірність розподілу позивача в одну з військових частин Збройних Сил України, з виданням нового наказу, або переведення до іншого місця служби, з виданням нового наказу, що в подальшому може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін.
Відтак, розгляд поданої заяви про забезпечення позову проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши подану представником позивача заяву про забезпечення позову та доводи, наведені в ній, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
За приписами частини 1статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, законодавець визначив лише дві підстави, за наявності яких суд може забезпечити позов, а саме: ускладнення або неможливість виконання рішення суду чи відновлення порушених прав позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення позову та очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності, яким порушуються права, свободи та інтереси особи, що звернулась до суду.
Водночас згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з частинами першою, третьою статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Суд зауважує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 по справі №580/5656/21.
При цьому Верховний Суд у постанові від 28.02.2024 у справі №380/14241/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Отже, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
З тексту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.12.2024 №612-од про його призов на військову службу та направлення для проходження військової служби під час загальної мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 , а також наказ Військової частини НОМЕР_1 про його зарахування до списків особового складу військової частини.
При цьому, із прохальної частини заяви про забезпечення позову слідує, що заявник просить суд зупинити дії наказів: начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) від 18.12.2024 року №612-од «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період військовозобов'язаних, ОСОБА_1 , відповідно до поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані і направлені у складі команди № НОМЕР_1 та командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №281 від 18.12.2024 року в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , призначення на посаду водія 1 автомобільного відділення 1 автомобільного взводу підвозу боєприпасів роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення, а саме: дії щодо направлення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Вирішуючи питання наявності правових підстав для забезпечення позову в обраний позивачем спосіб, суд зауважує таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, та який станом на теперішній час триває.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Закон №548-XIV).
За правилами статті 28 Закону №548-XIV єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
- наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
- наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати віддавати накази;
- забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтею 30 Закону №548-XIV передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Отже, направлення військовослужбовця для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини здійснюється за наказом командира (начальника).
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, під час дії воєнного стану існує пряма заборона зупиняти дію наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю.
Оскільки обраний заявником спосіб забезпечення позову фактично зводиться до зупинення дії наказу, який може бути прийнятий у майбутньому військовою частиною, що є явно непропорційним обмеженням у компетенції військової частини в умовах воєнного стану, тому правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не вбачає.
Крім того, суд зазначає, що прийняття Військовою частиною НОМЕР_1 наказу, розпорядження щодо направлення позивача до іншої військової частини чи іншого місця служби не охоплюється предметом позову в даній справі.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248 КАС України, суд
У задоволені заяви представника позивача про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.В. Мачульський