Справа №461/8044/24
19 лютого 2025 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Кітова О.В.,
за участю секретаря судового засідання Черевка В.В.,
представника позивача адвоката Яцемірського Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у режимі відеоконференцзв'язку за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» (юридична адреса: 79005, м. Львів, вул. Під Дубом, 26-а; фактична адреса: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, 40у, офіс 318; ЄДРПОУ 41614728) про визнання правочину недійсним та стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», у якому просить:
-визнати договір надання правничої допомоги № 27022409 між ОСОБА_1 та ТОВ "ЛІГЛ" недійсним на підставі порушень законодавства про захист прав споживачів, зокрема ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів";
-стягнути з ТОВ «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 сплачені за договором грошові кошті у сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн;
-стягнути з ТОВ "ЛІГЛ" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн, завдану неправомірними діями відповідача;
-стягнути з ТОВ "ЛІГЛ" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн, понесені у зв'язку із зверненням до ТОВ "Центр юридичної допомоги та захисту", що підтверджується договором № 21082401 від 21 серпня 2024 року та квитанцією.
В обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що 27 лютого 2024 року між Позивачем та ТОВ "ЛІГЛ" в особі директора Герасимова Станіслава було укладено договір про надання правничої допомоги № 27022409 (далі - Договір). Пункт 1.2. Договору який мав на меті забезпечити Позивача необхідним юридичним супроводом земельного питання в судах всіх інстанцій, на жаль, виявився повною формальністю з боку Виконавця. Позивач усі свої зобов'язання за договором виконав належним чином та в повному обсязі, а саме, надав всі наявні дані та документи необхідні для надання юридичних послуг та 27 лютого 2024 року сплатив 15 000 (п'ятнядцять тисяч) гривень відповідно до п. 3.1 Договору. Позивач, довіряючи ТОВ "ЛІГЛ", очікував професійного виконання взятих на себе зобов'язань з боку відповідача, зокрема, підготовки та подачі процесуальних документів, а також представництва інтересів позивача адвокатом. Однак, попри усі обіцянки, після підписання Договору не було здійснено жодної дії на виконання зобов'язань зі сторони ТОВ "ЛІГЛ". Жодна консультація, жоден документ, жодне представництво - все це залишилося лише на папері. При цьому, позивач має підстави стверджувати, що дії ТОВ "ЛІГЛ" неодноразово вводили його в оману, зокрема:
1. Відповідач неодноразово змінював адвокатів та юристів, відповідальних за ведення справи позивача, при цьому не повідомляючи про звільнення цих осіб належним чином:
1) Адвокат Майданюк Володимир Юхимович (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 ) звільнився у березні 2024 року без попередження, а позивач дізнався про це лише за тиждень до чергового судового засідання (яке мало відбутися 28.03.2024 року) і тільки після того, як останній самостійно зв'язався із адвокатом;
2) Юрист Євгенія повідомила про своє звільнення, однак, інші зміни у складі команди залишилися позивачеві невідомими. Тому позивачу довелось прибути 28.03.2024 року на судове засідання без адвоката. Але судове засідання було перенесене у зв'язку з хворобою судді Ковбеля на 10.07.2024 року, а відповідач не повідомив про цей факт позивача;
3) Адвокат Ірина (тел. НОМЕР_3, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1), яка спочатку брала участь у справі (з 1 квітня 2024 року), пішла у відпустку за місяць до чергового судового засідання та після повернення відмовилась продовжувати роботу над справою через надмірне навантаження. На запитання позивача щодо отримання витягу по землекористувачах, адвокат Ірина запросила оплату в розмірі 2 000 гривень за кожен витяг і не повідомила про своє звільнення.
2. Судове засідання, призначене на 10 липня 2024 року, було перенесено у зв'язку з відсутністю електроенергії в суді.
3. Судове засідання, було призначено на 17 жовтня 2024 року, У зв'язку з тим, що ТОВ "ЛІГЛ" не надало належного адвоката позивачу, позивач вимушений був самостійно, поза участі ТОВ "ЛІГЛ'", скласти договір №05/06/2024 від 05.06.2024 про надання правничої (правової) допомоги з адвокатом Дьомушкіною Іриною Володимирівною.
Позивачка зазначає, що неналежне виконання ТОВ "ЛІГЛ" своїх договірних зобов'язань спричинило їй суттєві моральні страждання. Позивач неодноразово зазнавав сильного стресу та емоційного виснаження через систематичне ігнорування його прав та інтересів з боку відповідача. Зокрема, позивач перебував у постійній невизначеності стосовно своєї справи, що супроводжувалося регулярними перенесеннями судових засідань, неправдивою інформацією про причини таких переносів, та численними змінами адвокатів та юристів, про які його не було вчасно повідомлено. Ці обставини не тільки підривали довіру позивачки до юридичного процесу, але й викликали почуття безпорадності та втрати контролю над власною справою. Відчуття невизначеності, постійний стрес та необхідність самостійно вирішувати питання, які мали б бути забезпечені відповідачем, спричинили значні емоційні страждання, що негативно вплинули на загальний психоемоційний стан позивачки. Таким чином, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача. З огляду на обсяг та тривалість завданих моральних страждань, позивач вважає за справедливе стягнути з ТОВ "ЛІГЛ" моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Крім цього, позивачка вказує, що у Договорі не зазначено жодних контактних даних, таких як номер телефону, адреса електронної пошти або інші засоби зв'язку з Виконавцем. Відсутність цих критично важливих даних значно ускладнює можливість оперативного зв'язку між сторонами та створює додаткові перешкоди для ефективного виконання договірних зобов'язань. Більше того, під час укладення Договору позивачка отримала номер телефону юриста, проте спроби зв'язатися з ним для уточнення деталей виконання послуг неодноразово закінчувалися невдачею. Співробітники ТОВ "ЛІГЛ" або не брали слухавку, або відповідали, що виконання послуг триває і потребує ще деякого часу. Однак на неодноразові прохання надати докази того, що Виконавець дійсно виконує свої зобов'язання, позивачка отримувала відмову. 10 вересня 2024 року, розчарований та обурений бездіяльністю відповідача, Позивач звернувся до ТОВ "ЛІГЛ" із претензією, що прямо передбачено п. 5.8. Договору, у якій чітко вимагав повернення сплачених за договором 15 000 грн посилаючись на те, що Виконавець не зробив жодного кроку, щодо надання допомоги з моменту підписання договору. Проте станом на момент звернення до суду із даним позовом ТОВ "ЛІГЛ" так і не надало відповідь на дану претензію.
Підсумовуючи вищевикладене позивачка зазначає, що моє право, як споживача юридичних послуг, яке полягало у наданні професійної правничої допомоги порушено бездіяльністю Відповідача, введенням споживача в оману не справедливими умовами договору, зокрема щодо розірвання його у разі недобросовісного виконання та неможливості повернення коштів порушено.
Ухвалою суду від 04.10.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
05.11.2024 року від позивачки ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 26.11.2024 року у задоволенні заяви позивачки ОСОБА_1 про перехід із загального позовного провадження у спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про визнання правочину недійсним та стягнення коштів відмовлено, підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні адвокат Яцемірський І.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі, з мотивів наведених у позовній заяві.
Відповідач (уповноважений представник) у судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відповідно до ст.128 ЦПК України.
З урахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач неодноразово не з'являвся в судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та наведені заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, заслухавши доводи учасників процесу та пояснення експерта, суд прийшов до наступних висновків, виходячи з наступних доводів, мотивів та міркувань.
Судом встановлено, що 27.02.2024 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» було укладено Договір про надання правничої допомоги № 27022409.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до підпункту 1.1. зазначеного Договору про надання правничої допомоги № 27022409 від 27.02.2024, виконавець приймає до виконання доручення замовника про надання юридичних послуг, а замовник зобов'язується оплатити послуги. Виконавець має право запрошувати третіх осіб (субвиконавців), види та об'єм послуг, які буде виконувати субвиконавець, виконавець визначає самостійно.
Характер та види юридичних послуг: юридичний супровід земельного питання в судах всіх інстанцій (підпункт 1.2. Договору про надання правничої допомоги № 27022409 від 27.02.2024)
До зобов'язань виконавця за Договором про надання правничої допомоги № 27022409 від 27.02.2024, належить: після внесення замовником передплати в розмірі повної вартості послуг відповідно до п.п. 3,1 та 3.2 цього Договору: приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2 цього Договору у повному обсязі, своєчасно і якісно керуючись чинним законодавством України, а також іншими нормативно-правовими актами, забезпечити конфіденційність відомостей, що стали відомими виконавцю у зв'язку з виконанням зобов'язань за цим Договором; не розголошувати персональну (конфіденційну) інформацію про замовника без його згоди, за виключенням випадків, коли це необхідно для належного виконання зобов'язань за договором або в силу закону; виконавець не дає, а замовник, не має права вимагати від виконавця запевнення і різні гарантії позитивного результату щодо юридичних послуг, що входять в предмет цього Договору, крім гарантій сумлінного виконання своїх обов'язків з надання замовнику якісної юридичної (правової) допомоги; виконавець залишає за собою право приймати рішення про внесення змін в проект документів, складання закінченого варіанта документів, які вважає рівноцінними, якщо цим Договором не передбачено інше. (підпункт 2.1.1.-2.1.5. Договору про надання правничої допомоги № № 27022409 від 27.02.2024).
Згідно з підпунктом 3.1. Договору про надання правничої допомоги № 27022409 від 27.02.2024, вартість надання юридичних послуг, зазначених в п. 1.2. цього Договору становить 15000 гривень.
Позивачка стверджує, що відповідачем не виконано зобов'язання обумовлені договором, у зв'язку з чим вона звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» із заявою (претензією) з вимогою повернути сплачені кошти в повному обсязі.
Таким чином, предметом спору у даній справі є неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором про надання правничої допомоги № 27022409 від 27.02.2024 та наслідки такої бездіяльності (дій).
Аналізуючи підстави звернення до суду та характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми матеріального права, які їх регулюють, суд вважає, що оспорюваний правочин за своїм змістом та правовою природою є договором надання послуг у тій мірі, в якій правова допомога є послугою.
Разом з тим, згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Таким чином, до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики, що виключає застосування до відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положень Закону України «Про захист прав споживачів». Наведене цілком узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 року у справі № 191/2617/19.
Відповідно приписів ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та порядку, встановлені договором.
В ухвалі від 14.01.2021 по справі № 923/1067/19 Верховний Суд вказав, що «предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагали від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ЦК України, зокрема, із Договорів.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочених; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У постанові Верховного Суду від 7 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17 зазначено, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 916/612/19, від 14 липня 2021 року у справі № 911/1442/19 та від 7 жовтня 2021 року у справі № 904/2903/20.
Відповідно до підпункту 4.3. Договору про надання правничої допомоги № 27022409 від 27.02.2024, факт надання послуг та термін дії цього договору закінчується підписанням акта про надання юридичних послуг, який є невід'ємною частиною цього договору.
Беручи до уваги те, що сторонами не було підписано акта про надання юридичних послуг, яким закінчується термін дії договору, такий є чинним на час звернення до суду з даним позовом.
Під час судового розгляду, судом встановлено, істотні порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» умов укладеного договору, а саме останній не виконав належним чином та у повному обсязі взяті на себе зобов'язання, зазначені в п.1.2. Договору, внаслідок чого ОСОБА_1 , значною мірою позбавилася того, на що розраховував при укладенні договору.
Позивачка зазначає, що дії ТОВ "ЛІГЛ" неодноразово вводили його в оману, зокрема:
1. Відповідач неодноразово змінював адвокатів та юристів, відповідальних за ведення справи позивача, при цьому не повідомляючи про звільнення цих осіб належним чином:
1) Адвокат Майданюк Володимир Юхимович (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 ) звільнився у березні 2024 року без попередження, а позивач дізнався про це лише за тиждень до чергового судового засідання (яке мало відбутися 28.03.2024 року) і тільки після того, як останній самостійно зв'язався із адвокатом;
2) Юрист Євгенія повідомила про своє звільнення, однак, інші зміни у складі команди залишилися позивачеві невідомими. Тому позивачу довелось прибути 28.03.2024 року на судове засідання без адвоката. Але судове засідання було перенесене у зв'язку з хворобою судді Ковбеля на 10.07.2024 року, а відповідач не повідомив про цей факт позивача;
3) Адвокат Ірина (тел. НОМЕР_3, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1), яка спочатку брала участь у справі (з 1 квітня 2024 року), пішла у відпустку за місяць до чергового судового засідання та після повернення відмовилась продовжувати роботу над справою через надмірне навантаження. На запитання позивача щодо отримання витягу по землекористувачах, адвокат Ірина запросила оплату в розмірі 2 000 гривень за кожен витяг і не повідомила про своє звільнення.
2. Судове засідання, було призначено на 17 жовтня 2024 року, У зв'язку з тим, що ТОВ "ЛІГЛ" не надало належного адвоката позивачу, позивач вимушений був самостійно, поза участі ТОВ "ЛІГЛ'", скласти договір №05/06/2024 від 05.06.2024 про надання правничої (правової) допомоги з адвокатом Дьомушкіною Іриною Володимирівною.
Відтак, наведене свідчіть про те, що існують законні підстави для розірвання укладеного сторонами договору.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, враховуючи встановлене судом порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором про надання правничої допомоги № 27022409 від 27.02.2024 щодо повного та належного виконання у обумовлених договором послуг, що є істотним порушенням його умов, внаслідок чого позивачка була позбавлена того, на що розраховувала при укладенні договору з відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15000 гривень сплачених нею за договором.
Що стосується тверджень ОСОБА_1 щодо заподіяння їй моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яку позивачка оцінює у розмірі 50000 грн 00 коп., суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно ч.3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. З урахуванням положень ст. 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2020 року у справі № 455/1076/16-ц).
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що саме на особу, яка вважає, що їй було завдано моральної шкоди покладається обов'язок доведення її розміру.
Разом з тим, фактично усі доводи позивача щодо заподіяння йому моральної шкоди ґрунтуються лише на його власних твердженнях та не підкріплені жодними належними та допустимими доказами у справі. Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який засвідчує як сам факт спричинення йому моральної шкоди, так і причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та настанням такої шкоди. У цьому контексті суд вважає за необхідне відзначити, що рішення у справі може ґрунтуватись виключно на підставі доказів, а не припущень які висловлені сторонами. Сам по собі факт неналежного виконання умов договору не свідчить про спричинення шкоди, тим більше у ситуації коли наслідки неналежного виконання договору стали підставою для його розірвання у судовому порядку та стягнення коштів за таку бездіяльність (дії) на користь позивача.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 , що неналежне виконання ТОВ "ЛІГЛ" своїх договірних зобов'язань спричинило позивачу суттєві моральні страждання, позивач неодноразово зазнавала сильного стресу та емоційного виснаження через систематичне ігнорування його прав та інтересів з боку відповідача, суд виходить з такого.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.
Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого (мова йдеться про реальні збитки та упущену вигоду - ст. 22 ЦК України); в) прямий причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Наявність всіх вищезазначених умов одночасно є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Під час судового розгляду справи ОСОБА_1 жодними належними та допустимими доказами не доведено реальних втрат, які вона понесла, а тому позов в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Виходячи зі встановлених судом обставин, на підставі належним чином оцінених доказів та з підстав передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову ? на відповідача; уразі відмовив позові ? на позивача; у разі часткового задоволення позову ? на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин з відповідача необхідно стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (двох із трьох позовних вимог) у розмірі 2422 гривень 40 копійок на користь держави.
Також, відповідно до п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний
представник.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що між ТОВ «Центр юридичної допомоги та захисту» та позивачкою укладено Договір про надання юридичних послуг № 21082401 від 21.08.2024. Відповідно до умов договору та квитанції до прибуткового касового ордера № 383 від 21 серпня 2024 року, вартість юридичних послуг становить 8000 гривень.
Оскільки, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу у даному конкретному випадку підлягають до пропорційного розподілу, з врахуванням обсягу задоволених вимог, що становить 5333 гривень 33 копійки.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Розірвати договір про надання правничої допомоги № 27022409 від 27.02.2024, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15000 гривень, що були сплачені за договором про надання правничої допомоги № 27022409 від 27.02.2024.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь держави судовий збір в розмірі 2422 гривень 40 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані судові витрати пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 5333 гривень 33 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» (юридична адреса: 79005, м. Львів, вул. Під Дубом, 26-а; фактична адреса: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, 40у, офіс 318; ЄДРПОУ 41614728).
Повний текст судового рішення складено та підписано 19 лютого 2025 року.
Головуючий суддя Олександр КІТОВ