Провадження №2/760/350/25
Справа №760/25931/20
25 лютого 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Усатової І.А., за участю секретаря - Зеленчука М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд
Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» - Ляр Д.Ю. звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 19.07.2017 у розмірі 13509,50 грн., в тому числі заборгованості за кредитом у сумі 9067,79 грн.; заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 3794,74 грн.; заборгованість за простроченими відсотками 646,97 грн., станом на 26.10.2020 та судові витрати у розмірі 2102 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 19.07.2017. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 26.10.2020 становить 13509,50 грн., в тому числі заборгованість за кредитом у сумі 9067,79 грн.; заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у сумі 3794,74 грн.; заборгованість за простроченими відсотками 646,97 грн. за кредитним договором №б/н від 19.07.2017.
Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 26.11.2020 та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.
26.11.2020 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано головуючому судді Усатовій І.А.
Ухвалою суду від 11 травня 2022 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження.
Ухвалою суду від 10 вересня 2024 року призначено справу до судового розгляду з викликом сторін у судове засідання.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, матеріали справи містять заяву з проханням слухати справу у відсутність представника позивача, в якій він заявлені вимоги підтримав в повному обсязі, та зазначив, що проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'являвся, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за адресою реєстрації. На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.
У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з'явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України).
З урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Відтак, суд зазначає датою ухвалення рішення дату складання повного його тексту, не зважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 19.07.2017 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач зазначив, що він згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг, а також Тарифами, які було надано йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті Приватбанку.
При укладанні договору №б/н від 19.07.2017 сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лиш шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті, згідно яких обслуговується відповідач.
Згода відповідача підтверджена його власноручним підписом у Анкеті-заяві.
На підтвердження факту укладення кредитного договору банком надано копію анкети-заяви №б/н від 19.07.2017 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості без зазначення дати, виписку по рахунку за договором №б/н за період з 14.09.2017 по 01.03.2020, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видані кредитні картки.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 26.10.2020 становить 13509,50 грн., в тому числі заборгованість за кредитом у сумі 9067,79 грн.; заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 3794,74 грн.; заборгованість за простроченими відсотками 646,97 грн. за кредитним договором №б/н від 19.07.2017.
Звернувшись до суду з указаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача дану заборгованість .
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За змістом частини першої статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За правилами частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною першою статті 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту.
При порушенні зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено судом, підписана відповідачем 19.07.2017 анкета-заява містить лише докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема повну дату народження, дівоче прізвище матері, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, сімейний стан, місце роботи, номери мобільного телефону.
У даній заяві відсутні умови договору про встановлення процентної ставки за користування кредитом та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Відповідно до довідки банку для користування картковим кредитним рахунком відповідачу 20.12.2017 було видано кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до квітня 2021 року та 28.05.2017 було видано кредитну картку № НОМЕР_2 з терміном дії до травня 2021 року.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , 14.09.2017 був встановлений кредитний ліміт у розмірі 500 грн., а 20.12.2017 та 20.93.2019- зменшено кредитний ліміт.
Також позивачем долучено до матеріалів справи виписку по рахунку за договором №б/н станом на 28.10.2020, з якої вбачається користування ОСОБА_1 карткою № НОМЕР_1 та карткою № НОМЕР_2 .
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Вказаний у виписці номер кредитної картки відповідає інформації, зазначеній у довідці про видані ОСОБА_1 картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .
Одночасно суд зазначає, що у виписці відображено користування ОСОБА_1 також карткою НОМЕР_3 , видачу якої відповідачу позивачем, матеріалами справи не підтверджено.
Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач своєчасно не сплачував банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями.
Відповідач наведені позивачем обставини не спростував, відзиву на позов та доказів належного виконання кредитних зобов'язань суду не надав, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9067,79 грн.
Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 646,97 грн. заборгованості за простроченими відсотками, суд зазначає наступне.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді відсотків за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, відсотки за несвоєчасне погашення кредитних зобов'язань.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за несвоєчасне погашення кредитних зобов'язань саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за несвоєчасне погашення кредитних зобов'язань, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Що стосується стягнення 3794,74 грн. - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України суд зазначає наступне.
Щодо стосується доводів позивача про наявність правових підстав для стягнення відсотків, нарахованих на прострочене тіло кредиту на підставі положень статті 625 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, оскільки строк повернення відповідачем грошових коштів не було встановлено в анкеті-заяві, тому саме з часу звернення банку з вимогою про повернення коштів у відповідача виникає обов'язок щодо виконання грошового зобов'язання.
Доказів направлення відповідачеві вимоги із встановленим строком виконання зобов'язання матеріали справи не містять, а, відтак, моментом пред'явлення вимоги до боржника є дата звернення позивача до суду. За таких обставин, підстави для нарахування відсотків, які передбачені ст. 625 ЦК України, до 26 листопада 2020 року відсутні.
При цьому, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд звертає увагу на те, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 винесеній по справі №342/180/17.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а тому відсутні підстави для стягнення процентів за користування кредитними коштами.
На підставі ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2102, 00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого позивачем судового збору.
Керуючись статтями 10, 12, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 280, 353, 354 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 19.07.2017 №б/н у розмірі 9067,79 грн.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 2102, 00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого позивачем судового збору.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги заочного рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя І.А.Усатова