25 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 759/21257/23
провадження № 51-672ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_4 ,
встановив:
За вироком Святошинського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року, ОСОБА_4 , уродженця м. Шепетівки Хмельницької області, жителя м. Києва ( зареєстрованого на АДРЕСА_2 , проживає на АДРЕСА_3 ), раніше не судимого,
визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 109 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік.
Крім того, указаним вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні та застосування спеціальної конфіскації.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року вирок Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Судом установлено, що на початку серпня 2023 року у ОСОБА_4 виник умисел, спрямований на розповсюдження необмеженій кількості осіб на безкоштовному загально поширюваному відеохостингу «YouTube», а саме на своєму власному каналі з назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розміщеному за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріалу із публічним закликом до захоплення державної влади. З метою реалізації вказаного умислу, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не пізніше ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем своєї роботи, за адресою: АДРЕСА_4 , записав відеозвернення, що має назву «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Надалі, ІНФОРМАЦІЯ_4, протягом доби (з 00:00 по 24:00), більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, за місцем своєї роботи здійснив вхід до зазначеного вище YouTube-каналу та, усвідомлюючи протиправність своїх дій, а також, що зі змістом матеріалу, який він розміщує може ознайомитись необмежена кількість осіб, за власною ініціативою, з метою розповсюдження матеріалів із закликами до захоплення державної влади, опублікував записане ним відеозвернення під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3», яке переглянуло 23910 осіб та містить 293 коментарі. Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 29 серпня 2023 року № 22521/23-36, у промові ОСОБА_4 , зафіксованій у зазначеному відеозверненні, а саме у висловлюванні: «За нашими спинами зараз коїться те, що ми втратимо нашу державу, якщо ми не піднімемося, якщо ми не об'єднаємося, якщо ми не скинемо оцю негідників у владі, які працюють на Кремль. На чолі з президентом і його особами, яких він поставив.», - міститься публічний заклик, адресований українському народу, до дій, спрямованих на насильницьке захоплення державної влади.
Доводи касаційної скарги та її вимоги
Не погодившись із ухваленим щодо ОСОБА_4 рішенням апеляційного суду прокурор звернувся до Суду з касаційною скаргою в якій ставить вимогу про скасування ухвали Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосуванням закону, який не підлягав застосуванню - ст. 75 КК та не застосуванням закону, який підлягав застосуванню - ст. 59 КК, а також істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Щодо доводів касаційної скарги про безпідставне застосування положень ст. 75 КК прокурор наголошує, що суд врахував одні і ті ж обставини, як при вирішенні питання про вид та розмір призначеного покарання, так і стосовно вирішення питання про звільнення особи від його відбування.
На переконання прокурора, призначене ОСОБА_4 покарання не можна уважати співмірним, адекватним характеру вчинених ОСОБА_4 дій, їх суспільній небезпечності, воно не відповідає вимогам статей 50, 65 КК, не відповідає в контексті ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Також, на переконання прокурора, до ОСОБА_4 має бути застосоване додаткове покарання у виді конфіскації всього майна.
Не погоджується з висновками судів про щире каяття ОСОБА_4 та висловлює думку, що той визнав вину лише під тягарем беззаперечних доказів його винуватості з метою уникнути справедливого покарання.
Наполягає, що, суд апеляційної інстанції належної уваги доводам сторони обвинувачення не приділив, переконливих мотивів на їх спростування у своєму рішенні не зазначив та, за відсутності підстав для цього, ухвалив необґрунтоване рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги прокурора, а тому вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та копії оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК, у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_4 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м'якість колегія суддів вважає необґрунтованими.
Зі скарги прокурора вбачається, що він фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Частиною 2 ст. 50 КК закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
З вироку вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи покарання, керувався вказаними вище нормами закону, врахував, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії нетяжкого злочину, відношення ОСОБА_4 до скоєного, який критично оцінює свою поведінку, відомості про його особу, зокрема те, що він раніше не судимий, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів психіатра та нарколога, не одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, з 07 березня 2022 є добровольцем добровольчого формування «ІНФОРМАЦІЯ_5», Указом Президента України від 09 жовтня 2023 року № 1161 ОСОБА_4 присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України».
Крім того, суд зважив на обставину, яка відповідно до ст. 66 КК пом'якшує покарання, а саме щире каяття, та відсутність обставин, які би обтяжували покарання відповідно до положень ст. 67 КК, з огляду на що дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 109 КК, а саме - позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
Враховуючи викладене суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність вказаних вище обставин дає підстави для призначення засудженому виду основного покарання, який є найбільш суворим в межах санкції кримінально- правової норми, в розмірі, що наближений до його мінімальної межі.
З касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду вбачається, що прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення внаслідок м'якості, які за змістом та суттю є аналогічними з доводами, викладеними прокурором у касаційній скарзі.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання та доводи, викладені прокурором у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Верховний Суд уважає, що за обставин цього кримінального провадження, даних про особу засудженого, встановлених судами обставин, серед яких та, що пом'якшує його покарання, основне покарання, призначене ОСОБА_4 є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому Верховний Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м'якість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Твердження прокурора про відсутність щирого каяття у ОСОБА_4 апеляційний суд обґрунтовано відхилив враховуючи те, що щире каяття, як обставина, яка пом'якшує покарання, вказана в обвинувальному акті, справа розглядалася у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, де закріплено, що у разі коли учасники кримінального провадження не заперечують суд має право визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, під час судового розгляду щирість каяття обвинуваченого ніхто із учасників провадження не заперечував, а з огляду на його показання, відображені у вироку, прокурор не зазначає, що у суду були обґрунтовані і переконливі підстави сумніватися в тому, що така обставина, яка пом'якшує покарання, переконливо встановлена органом досудового розслідування.
Колегія суддів враховує, що у касаційній скарзі прокурор не вказує про порушення місцевим судом приписів наведеної норми процесуального закону, не вказує, що такі доводи залишені без уваги судом апеляційної інстанції, з огляду на що відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.
При цьому, з огляду на всі зазначені вище аспекти місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 необхідно звільнити від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, зважаючи на конкретні обставини вчиненого злочину, відомості про особу винуватого, який нагороджений почесним званням «Заслужений юрист України», що присвоюється за високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у становлення України, реалізацію державної правової політики, захист конституційних прав та свобод громадян, з урахуванням відношення ОСОБА_4 до вчиненого, який в судовому засіданні запевнив, що в подальшому не допускатиме протиправної поведінки, а також беручи до уваги позицію прокурора, який в судових дебатах запропонував звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та не вбачав підстав для призначення додаткового покарання.
Колегія суддів апеляційного суду, з огляду на встановлені обставини кримінального провадження, перевіривши відповідні доводи апеляційної скарги прокурора обґрунтовано визнала правильним застосування положень ст. 75 КК в цьому провадженні.
Звільнення від відбування покарання передбачене приписами норм розділу XII Загальної частини КК, де визначені підстави і умови застосування іншого, відмінного від визначеного розділом XI КК інституту кримінального права - призначення покарання, є складовою однієї із альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності, обрання якої в кожному конкретному випадку пов'язане із з'ясуванням ступеня суспільної небезпечності і характеру кримінального правопорушення, обставин конкретного провадження, даних про особу винуватого, а також обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, впливають на висновок суду про можливість виправлення особи та досягнення інших цілей покарання без його реального відбування.
За правилами ст. 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення. При цьому суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли є умови і підстави, визначені ст. 75 КК.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком про можливість виправлення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Що стосується доводів прокурора про необхідність призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна то колегія суддів зазначає таке.
Статтями 51 та 52 КК встановлено, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосовано до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, є конфіскація майна.
Відповідно до положень ст. 59 цього Кодексу покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості.
За приписами ст. 77 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України.
З огляду на те, що ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням підстави для призначення йому додаткового покарання у виді конфіскації майна відсутні.
Положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов'язують суд обґрунтовувати своє рішення, не вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.
Суд апеляційної інстанції вмотивовано погодився з рішенням місцевого суду, надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи сторони захисту, зазначив підстави, з яких визнав їх необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оскарженого рішення, умотивованість висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_4 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, прокурор у касаційній скарзі не навів.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданої копії судового рішення убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що на підставі приписів п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3