про забезпечення позову
Справа № 495/767/25
Номер провадження 2-з/495/3/2025
12 лютого 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Анісімова Н.Д., дослідивши заяву Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про забезпечення позову у порядку ст. 149 ЦПК України у цивільної справи за позовом Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до ОСОБА_1 ,треті особи,які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про забезпечення позову
До Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 06 лютого 2025 року надійшла позовна заява Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до ОСОБА_1 ,треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2025 року за вищевказаним позовом було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 09 годин 00 хвилин 27 лютого 2025 року.
Крім того, 06 лютого 2025 року Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області подав заяву про забезпечення позову у порядку ст. 149 ЦПК України у цивільної справи за вищевказаним позовом, згідно до якої просить суд:
1. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
2. Заборонити ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
3. Заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
4. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень на земельних ділянках з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
5. Задовольнити заяву і вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
6. Заборонити ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
7. Заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
8. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень на земельних ділянках з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
Підставою для звернення прокурором до суду стало встановлення окружною прокуратурою фактів реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за громадянами права власності на земельні ділянки, розташовані у смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, на підставі підроблених рішень Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.
Так, рішенням державного реєстратора Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Саченко О.Ф. (з відкриттям розділу) від 04.08.2022, індексний номер 64386898, на підставі рішення Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району №96-VIII від 31.01.2022, внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287, площею 0,048 га, розташовану у смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2618403851040).
В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2022, серія та номер 2924, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_4 купив земельну ділянку загальною площею 0.048 га, з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287, про що державним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексним номером 64743606 від 08.09.2022 (номер відомостей про речове право 47806943).
Крім того, рішенням державного реєстратора Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Саченко О.Ф. (з відкриттям розділу) від 08.08.2022, індексний номер 64420352, на підставі рішення Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району №95-VIII від 31.01.2022, внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288, площею 0,0898 га, розташовану у смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2619688351040).
В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2022, серія та номер 2927, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купив земельну ділянку загальною площею 0.0898 га, з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288, про що державним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексним номером 64743673 від 08.09.2022 (номер відомостей про речове право 47807006).
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 15.01.2024 у справі №495/13407/23 визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право власності на земельні ділянки, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:004:0287, загальною площею 0,0480 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:004:0288, загальною площею 0,0898 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , для індивідуального дачного будівництва.
Статтями 13, 14 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (п. «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України повноваження з розпорядження землями комунальної власності територіальних громад належать відповідним сільським, селищним, міським радам.
Відповідно до п. 61 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень:
- у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі - розформовані територіальні громади);
- сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади;
- після завершення реорганізації відповідні сільські, селищні, міські ради припиняються як юридичні особи;
- юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою;
- сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи розформованих територіальних громад припиняються як юридичні особи з дня внесення запису про їх припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
- найменування представницького органу місцевого самоврядування сформованої територіальної громади як юридичної особи, як правило, складається з частини, яка є похідною від власного найменування населеного пункту, визначеного її адміністративним центром, у формі прикметника та відповідного загального найменування представницького органу місцевого самоврядування (сільська, селищна, міська рада).
Згідно з п. 71 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України визначення адміністративних центрів територіальних громад та затвердження територій територіальних громад здійснює Кабінет Міністрів України.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 720-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» утворено Кароліно-Бугазьку територіальну громаду, до складу якої увійшли населені пункти с. Кароліно-Бугаз та смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, представницьким органом якої є Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області.
Згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» в Одеській області утворено, зокрема, Білгород-Дністровський район (з адміністративним центром у м. Білгород-Дністровський) у складі територій Білгород-Дністровської міської, Дивізійської сільської, Кароліно-Бугазької сільської, Кулевчанської сільської, Лиманської сільської, Маразліївської сільської, Мологівської сільської, Петропавлівської сільської, Плахтіївської сільської, Саратської селищної, Сергіївської селищної, Старокозацької сільської, Татарбунарської міської, Тузлівської сільської, Успенівської сільської, Шабівської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 рішення Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району від 27.11.2020 № 11-VIII «Про початок реорганізації Затоківської селищної ради шляхом приєднання до Кароліно-Бугазької сільської ради» Кароліно-Бугазька сільська рада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків Затоківської селищної ради.
Рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради від 31.03.2021 затверджено передавальний акт майна, активів та зобов'язань Затоківської селищної ради.
Згідно з підпунктом 1 пункту 6-1 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади.
Згідно з підпунктом 4 пункту 6-1 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади.
У зв'язку з цим, власником спірних земельних ділянок є Кароліно- Бугазька територіальна громада від імені якої виступає Кароліно-Бугазька сільська рада.
Частиною 2 ст. 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, регламентований ст. 118 Земельного кодексу України.
Згідно з ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідний орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Водночас, з листа Кароліно-Бугазької сільської ради від 11.04.2023 за № 02-07/402 вбачається, що ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_5 до сільської ради з заявою та зверненнями не зверталась, Кароліно-Бугазькою сільською радою рішення про передачу у власність земельних ділянок вказаним особам не приймалися.
Крім того, вивченням протоколу пленарного засідання чергової 22 сесії VIII скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 31.01.2022 установлено, що 31.01.2022 на сесії Кароліно-Бугазької сільської ради питання щодо затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_5 відповідною сільською радою не розглядалось.
При цьому, установлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га та 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га сформовані на підставі проєктів землеустрою, виготовлених ТОВ «Центр приватизації» на підставі рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 05.06.2015 № 3109 «Про надання ОСОБА_2 та іншим (усього 10 осіб) дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою АДРЕСА_3 ».
Водночас, з листа Виконавчого комітету Затоківської селищної ради № 22/8/1 вбачається, що за наявними протоколами сесій селищної ради за період 2015-2017 років, вищевказане рішення не приймалось. Звернення від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації для відведення земельних ділянок у приватну власність до Затоківської селищної ради не надходило та радою не розглядалось.
Крім того, вироками Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20.10.2023 у справі № 495/10531/23 за обвинуваченням ОСОБА_2 та від 08.09.2023 у справі №495/9147/23 за обвинуваченням ОСОБА_3 встановлено, що зазначені особи не мали наміру на отримання у власність вищевказаних земельних ділянок та подальшого їх продажу, а здійснювали дії щодо реєстрації за собою права власності на ці земельні ділянки та подальшого їх продажу на прохання особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження.
За таких обставин, вбачається, що ОСОБА_2 набуто право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287, а ОСОБА_3 - з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 - незаконно, усупереч вимог ст.ст. 118, 122 Земельного кодексу України, за підробленими рішеннями Кароліно- Бугазької сільської ради від 31.01.2022 № 96-VIII та 95-VIII, відповідно.
У подальшому ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 08.09.2022 № 2924 придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 за 15 921 гривню.
В той же час, відповідно до висновку експертів судової оціночно- земельної експертизи № 23-1109 від 10.04.2023 ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га становила 718 693,71 гривень.
Того ж дня, ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 08.09.2022 № 2927 придбав у ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 за 29785,75 гривню.
В той же час, відповідно до висновку експертів судової оціночно- земельної експертизи № 23-1109 від 10.04.2023 ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га становила 1 345 921,52 гривень.
За таких обставин, ОСОБА_4 придбав земельні ділянки за суму значно меншу, ніж їх ринкова вартість.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №1207, видане Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, ОСОБА_1 , донька померлого, звернулася до нотаріальної контори з метою оформлення спадщини після померлого батька, натомість нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, загальною площею 0,0480 га, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:004:0287 та земельну ділянку, загальною площею 0,0898 га, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:004:0288, у зв'язку із тим, що ним виявлено наявність арешту на вищевказані земельні ділянки, що належать спадкодавцю ОСОБА_4 , накладеного Київським районним судом у м. Одесі 10.02.2023 по справі №947/2454/23, провадження № 1-кс/947/1467/23, в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42022160000000313 від 28.08.2022 року.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 , визнала право власності на спірні земельні ділянки під час дії арешту та без дозволу органів Державної виконавчої служби, що суперечить вимогам законодавства.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтями 317 і 319 Цивільного кодексу України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 Цивільного кодексу України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачено статтею 387 Цивільного кодексу України.
Стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.
Таким чином, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 2019 року у справі № 914/3224/16)
За вимогами статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц; від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).
Як уже зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі № 373/326/17 вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 та багатьох інших.
Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
Відповідно до усталеної позиції Європейського суду з прав людини ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та розглядається як винятковий захід втручання у право власності.
У практиці Європейського суду з прав людини (як приклад, рішення у справах «Спорронґі Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу. Зокрема, чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям, тобто забезпечує справедливий баланс суспільного і приватного інтересів.
Лише за наявності всіх цих критеріїв майно може бути витребувано у добросовісного набувача.
Так, у постанові від 26.04.2022 у справі № 335/3595/19 Верховний Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно набуте у власність, та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
При цьому, добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна (постанова Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема, у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц.
Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а робив це добросовісно. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.
Як зазначалось раніше, ОСОБА_4 придбано земельні ділянки з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 у ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу за ціною, яка більш ніж в 45 разів менша, ніж її ринкова власність (ринкова вартість земельної ділянки на момент продажу становила 718 693,71 грн, а ОСОБА_4 її придбано за 15921 грн), та з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 у ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу за ціною, яка більш ніж в 45 разів менша, ніж її ринкова власність (ринкова вартість земельної ділянки на момент продажу становила 1 345 921,52 грн, а ОСОБА_4 її придбано за 29785,75 грн.).
Крім того, як зазначалось вище право власності на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 - 29.07.2022, за ОСОБА_3 - 02.08.2022, а вже 08.09.2022 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок.
Із зазначеного вбачається, що і ОСОБА_2 і ОСОБА_3 продаж земельних ділянок з кадастровими номерами 5110300000:02:004:0287 та 5110300000:02:004:0288 здійснено майже одразу після реєстрації права власності на них, що мало викликати у ОСОБА_4 обґрунтовані сумніви в правомірності таких правочинів.
В подальшому, ОСОБА_1 в судовому порядку визнала права власності на спадкове майно достовірно знаючи і усвідомлюючи, що воно знаходиться під арештом.
За таких обставин, оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами 5110300000:02:004:0287 та 5110300000:02:004:0288 вибули з власності Кароліно-Бугазької територіальної громади в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області за підробленими рішеннями відповідної сільської ради, тобто поза волею власника, вбачаються підстави для звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування зазначених земельних ділянок від ОСОБА_1 , як особи, яка є фактичним власником земельних ділянок.
Витребування є ефективним способом захисту, оскільки забезпечить введення у володіння майном власника, із розпорядження якого це майно було незаконно вилучено.
Враховуючи, що предметом позову окружної прокуратури є витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок, які на даний час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані за її померлим батьком на праві приватної власності, наявні підстави для подання заяви про забезпечення позову.
Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом..
Статтею 150 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії та іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
ЄСПЛ у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами обов'язковому дослідженню підлягає питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Саме така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 та від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та Касаційного Господарського Суду від 25.09.2020 у справі № 921/40/20).
Відповідно, підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову є не тільки запобігання ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду, але й забезпечення можливості ефективного та реального поновлення порушеного права.
При цьому, постановлення особи, яка звернулась за захистом порушеного права, у становище, коли захист такого права не відбудеться у межах одного судового провадження, є неприпустимим.
Усе викладене свідчить про те, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При вирішенні питання щодо вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд зобов'язаний на підставі поданих заявником доказів та аргументів оцінити саме обґрунтованість припущення можливості ухилення від виконання судового рішення та забезпечення ефективного захисту порушених інтересів держави.
Заходи забезпечення позову у даній справі спрямовані на усунення перешкод для подальшого виконання рішення у справі, адже його незастосування може суттєво ускладнити чи взагалі унеможливити виконання такого рішення та ефективного захисту порушених інтересів держави через виникнення потреби у повторному зверненні до суду з іншим позовом.
Так, як зазначалось раніше, спірна земельні ділянки з кадастровими номерами 5110300000:02:004:0287 та 5110300000:02:004:0288 згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебувають у приватній власності ОСОБА_4 .
Наявність же у відповідача підстав для реєстрації права приватної власності на спірні земельні ділянки, робить можливим і їх подальше відчуження на користь третіх осіб, а також будівництво на них та введення в експлуатацію створених об'єктів нерухомого майна.
Реальність настання таких обставин підтверджується зокрема тим, що спірні земельні ділянки після незаконної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на них за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вже були продані за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 , а в подальшому в судовому порядку визнано право власності за ОСОБА_1 за наявності діючого арешту на них, про який вона була обізнана.
Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом заборони здійснення будівельних робіт, суд має враховувати практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У разі ж, наприклад, проведення будь-яких будівельних робіт, закінчення будівництва та введення об'єкту в експлуатацію призведе до унеможливлення виконання майбутнього рішення суду та подвоєння судових процесів, а саме звернення до суду ще з одним позовом в інтересах позивача у справі.
Для належної реалізації завдань судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, а також зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, що призведене до неможливості ефективного поновлення державних інтересів, наявні обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття саме таких заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову в даному випадку, виступає запорукою виконання рішення суду, у разі ухвалення його на користь позивача, а тому вважаю, що вимоги про забезпечення позову є співмірними позовним вимогам.
Такі заходи забезпечення позову не несуть загрози завдання збитків відповідачам.
З урахуванням обставин справи та ч. 4 ст. 154 Цивільного процесуального кодексу України пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України, просить суд:
1. Задовольнити заяву і вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
2. Заборонити ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
3. Заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
4. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень на земельних ділянках з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
5. Задовольнити заяву і вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
6. Заборонити ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
7. Заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
8. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень на земельних ділянках з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
Вивчивши матеріали позовної заяви, доводи заяви про забезпечення позову, обсяг заявлених вимог, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пленум Верховного Суду України « Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
ЄСПЛ у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами обов'язковому дослідженню підлягає питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Саме така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 та від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та Касаційного Господарського Суду від 25.09.2020 у справі № 921/40/20).
Відповідно, підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову є не тільки запобігання ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду, але й забезпечення можливості ефективного та реального поновлення порушеного права.
При цьому, постановлення особи, яка звернулась за захистом порушеного права, у становище, коли захист такого права не відбудеться у межах одного судового провадження, є неприпустимим.
Усе викладене свідчить про те, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При вирішенні питання щодо вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд зобов'язаний на підставі поданих заявником доказів та аргументів оцінити саме обґрунтованість припущення можливості ухилення від виконання судового рішення та забезпечення ефективного захисту порушених інтересів держави.
Заходи забезпечення позову у даній справі спрямовані на усунення перешкод для подальшого виконання рішення у справі, адже його незастосування може суттєво ускладнити чи взагалі унеможливити виконання такого рішення та ефективного захисту порушених інтересів держави через виникнення потреби у повторному зверненні до суду з іншим позовом.
Так, як зазначалось раніше, спірна земельні ділянки з кадастровими номерами 5110300000:02:004:0287 та 5110300000:02:004:0288 згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебувають у приватній власності ОСОБА_4 .
Наявність же у відповідача підстав для реєстрації права приватної власності на спірні земельні ділянки, робить можливим і їх подальше відчуження на користь третіх осіб, а також будівництво на них та введення в експлуатацію створених об'єктів нерухомого майна.
Реальність настання таких обставин підтверджується зокрема тим, що спірні земельні ділянки після незаконної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на них за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вже були продані за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 , а в подальшому в судовому порядку визнано право власності за ОСОБА_1 за наявності діючого арешту на них, про який вона була обізнана.
Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом заборони здійснення будівельних робіт, суд має враховувати практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У разі ж, наприклад, проведення будь-яких будівельних робіт, закінчення будівництва та введення об'єкту в експлуатацію призведе до унеможливлення виконання майбутнього рішення суду та подвоєння судових процесів, а саме звернення до суду ще з одним позовом в інтересах позивача у справі.
Для належної реалізації завдань судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, а також зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, що призведене до неможливості ефективного поновлення державних інтересів, наявні обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття саме таких заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову в даному випадку, виступає запорукою виконання рішення суду, у разі ухвалення його на користь позивача, а тому вважаю, що вимоги про забезпечення позову є співмірними позовним вимогам.
Вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, суд приходить до висновку, що оскільки існують обґрунтовані ризики того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, зважаючи на те, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами та не є забороненими, суд вважає, що заява позивача Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, суд надає оцінку тій обставині, що обрані способи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, а отже існує зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому такі заходи зможуть забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Як передбачено положеннями частини 7 статті 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.
Станом на час розгляд судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з частиною 3 статті 154 ЦПК України в зв'язку з чим суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про забезпечення позову шляхом:
1. накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
2. заборони ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
3. заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
4. заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень на земельних ділянках з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
5. накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
6. заборони ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
7. заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
8. заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень на земельних ділянках з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
Керуючись ст. 149-154, 258, 272, 353 Цивільного процесуального кодексу України,
Заяву Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про забезпечення позову у порядку ст. 149 ЦПК України у цивільної справи за позовом Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
Заборонити ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
Заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень на земельних ділянках з кадастровим номером 5110300000:02:004:0287 площею 0,048 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2618403851040).
Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
Заборонити ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
Заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040).
Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень на земельних ділянках з кадастровим номером 5110300000:02:004:0288 площею 0,0898 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2619688351040). Копію ухвали суду для виконання направити до відповідних компетентних органів.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Суддя Н.Д.Анісімова