Справа № 344/428/25
Провадження № 2/344/1734/25
18 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.
при секретарі c/з: Стефанюк Х.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якому просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 22.09.2023 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено актовий запис №1945.
Представником Позивача подано заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги просять задоволити.
Відповідач подав заяву про розгляд справи у його відсутності, не заперечує щодо задоволення позовних вимог, часу на примирення не давати.
Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі «ЦПК України») у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, Судом встановлено наступне.
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 сторони зареєстрували шлюб 22.09.2023 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено актовий запис №1945. ( а.с.4).
У шлюбі дітей немає.
Відповідно до положень ст. 51 Конституції України, ч.1. ст.24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка; примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з положеннями п.3 ч.2 ст.18, ст.51, ч.3 ст.56, ч.1 ст.110 СК України дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред'явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.
Згідно з частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
В ході розгляду справи, Судом встановлено, що за час сімейного життя у сторін склалася обстановка, що виключає можливість спільного проживання та продовження шлюбних відносин, сторони припинили спільне проживання, сімейних відносин не підтримують, спільне господарство не ведуть, кожен живе своїми інтересами, у сторін різні погляди на життя, подальше збереження шлюбних відносин суперечить інтересам сторін. При зазначених обставинах Суд дійшов висновку, що сім'я фактично розпалася і шлюб існує формально.
Згідно з частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (частина 2 статті 112 Сімейного кодексу України).
Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей».
Таким чином, оскільки в судовому засіданні встановлено, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження їх сім'ї є неможливим, примиритися вони не бажають, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, а збереження шлюбу є недоцільним.
В порядку ч. 2 ст. 115 СК України після набрання даним рішенням законної сили воно підлягає направленню до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Крім того, приймаючи до уваги, що шлюб це добровільний союз чоловіка та жінки, а сторони зберегти сім'ю не бажають, Суд, з урахуванням того, що розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті й майнові права, враховуючи відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу, передбачених ч.2 ст.110 СК України, вважає за необхідне позов про розірвання шлюбу задовольнити.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до частин 4-6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
За результатами розгляду даної цивільної справи Позивачем заявлено до стягнення витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн.
На підтвердження факту надання правничої допомоги надано позивачем докази про надання професійної правничої допомоги, а саме : договір №1 про надання правничої допомоги від 03.01.2025 року , квитанцію №0894 від 03.01.2025 на суму 4000 грн. ( а.с. 6-8).
У Постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21 (адміністративне провадження № К/990/30188/22) Верховним Судом зазначено наступне:
«…згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір».
Таким чином, на думку Суду, враховуючи факт задоволення позовних вимог з урахуванням складності даної справи, реального часу надання правничої допомоги та обсягу необхідної до виконання роботи, беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, Суд вважає за необхідне задоволити вимоги про стягнення витрат на правову допопогу частково, в розмірі 2 000 грн.
За таких обставин, враховуючи визначені у ч.4-6 ст. 137 ЦПК України критерії, факт задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 витрати зі сплати витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.
З огляду на викладене та з урахуванням положень частини 2 статті 112 Сімейного кодексу України, Суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
На підставі наведеного, пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 104, 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 89, 263-265, 280-285 Цивільно-процесуального кодексу України, суд,
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,- задовольнити.
2. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22.09.2023 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено актовий запис №1945.
3. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн. та 2000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено і підписано 25.02.2025 року.
Суддя Домбровська Г.В.