04 лютого 2025 року Справа № 915/1241/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Семенчук Н.О.
за участі секретаря судового засідання Могила А.С.
за участі сторін:
позивач (представник позивача) - у судове засідання не з'явився
відповідач (представник відповідача) - у судове засідання не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "ПАРУС", вул.Спортивна, буд.9, м.Миколаїв, 54015
електронна пошта: parus.litigations@optimahotels.com.ua
до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул.Житня буд.14, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, 119991
електронної пошти: embmoldova@mid.ru
про: відшкодування завданих збитків
Товариство з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "ПАРУС" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (вх.12165/24 від 09.10.2024) про стягнення з Російської Федерації збитків у розмірі 510 241,85 дол. США, що складає еквівалент 18 658 830,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на завдання йому матеріальної збитків внаслідок збройної агресії РФ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 12.11.2024. Ухвалено здійснити повідомлення відповідача про розгляд справи № 915/1241/24 та про призначене підготовче засідання шляхом публікації оголошення про дату, час і місце проведення підготовчого засідання на офіційному веб-сайті судової влади України.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.11.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 24.12.2024. Зобов'язано позивача здійснити нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.10.2024, ухвали Господарського суду Миколаївської області від 12.11.2024 та направити їх відповідачу шляхом передання посольству Російської Федерації в Республіці Молдова в строк до 25.11.2024 (включно). Ухвалено здійснити повідомлення відповідача про розгляд справи №915/1241/24 та про відкладення підготовчого засідання шляхом публікації оголошення про дату, час і місце проведення підготовчого засідання на офіційному вебсайті судової влади України.
18.12.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему "Електронний суд" представником позивача подано клопотання, сформоване в системі "Електронний суд" 18.12.2024 (вх. № 15984/24) в якому просить суд долучити до матеріалів справи поштові квитанції про направлення ухвал Господарського суду Миколаївської області від 14.10.2024, від 12.11.2024 у справі № 915/1241/24 відповідачу (Російській Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації) через поштовий зв'язок Республіки Молдова.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.02.2025. Зобов'язано позивача здійснити нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали Господарського суду Миколаївської області та направити її відповідачу шляхом передання посольству Російської Федерації в Республіці Молдова в строк до 20.01.2025 (включно). Ухвалено здійснити повідомлення відповідача про розгляд справи № 915/1241/24 шляхом публікації оголошення про дату, час і місце проведення судового засідання на офіційному вебсайті судової влади України.
27.01.2025 на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "ПАРУС" подано клопотання, сформоване в системі "Електронний суд" 24.01.2025 (вх. № 1160/25) в якому просить суд:
1. поновити строк для подання підтвердження скерування відповідачу ухвал Господарського суду Миколаївської області у справі №915/1241/24 від 14.10.2024, від 12.11.2024 та від 24.12.2024;
2. долучити до матеріалів справи нотаріальний переклад Ухвал Господарського суду Миколаївської області у справі №915/1241/24 від 14.10.2024, від 12.11.2024 та від 24.12.2024;
3. долучити до матеріалів справи Опис та поштові квитанції про скерування ухвал відповідачу поштовим відправленням Республіки Молдова.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2025 продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "ПАРУС" строк для подання підтвердження скерування відповідачу ухвал до 27.01.2025 (включно).
Щодо дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, суд зазначає наступне.
Так, переклад на російську мову ухвал у справі № 915/1241/24 та позовної заяви з доданими до неї документами направлялись шляхом передання посольству Російської Федерації в Республіці Молдова, що підтверджується наявними в матеріалах справи митними деклараціями ДП «Пошта Молдови» та поштовими квитанціями
В порядку, передбаченому ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України розміщено відповідні оголошення на офіційному вебпорталі "Судова влада України".
Також, всі процесуальні документи суду по справі № 915/1241/24 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень вебпорталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".
При цьому суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до ч.1 ст.12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Разом з тим у зв'язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на наведене вище, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Відтак, взявши до уваги наведене вище, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 915/1241/24 дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ним дій процесуального характеру.
У судовому засіданні 04.02.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "ПАРУС" створене 05 серпня 2002 року та зареєстроване за юридичною адресою: 54015, Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Спортивна, будинок 9 інформація про що міститься у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 057808.
Основним видом економічної діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "ПАРУС" є власником об'єкту нежитлової будівлі готелю за літ. А-6 загальною площею 5121, 5 кв. м. з огорожами та спорудами за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Спортивна, буд. 9. Вказане підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 385877 від 17.10.2012 та Витягом про державну реєстрацію прав № 35904284від 18.10.2012.
24.02.2022 держава Російська Федерація здійснила повномасштабну збройну агресію відносно України і ввела свої війська на її територію.
Як зазначає позивач, 31.07.2022 близько 05:10 год. підрозділами ЗС РФ нанесено ракетно-бомбовий удар по території Заводського району м. Миколаїв, Миколаївської області в результаті чого за адресою м. Миколаїв, вул. Спортивна, будинок 9 пошкоджено нерухоме майно будівлі готелю позивача.
За вказаними подіями було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 22022150000001171 від 31.07.2022 та розпочато досудове розслідування.
13.02.2024 слідчим управлінням Національної поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області винесено постанову про визнання юридичної особи в якості потерпілого Товариство з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "ПАРУС".
Відповідно до акту № 27 комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 20.03.2023, затвердженого головою комісії Анатолієм Яковиною, нежитлової будівлі готелю за адресою розташування: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Спортивна (вулиця Леваневців), будинок 9, комісія з обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації у складі: Голови комісії: першого заступника голови адміністрації Заводського району Яковини А.В., заступника голови комісії начальника управління комунального господарства і благоустрою адміністрації Заводського району - Лісовського Д.В., секретаря комісії: головного спеціаліста відділу комунального господарства і благоустрою адміністрації Заводського району - Міновської Т.В., членів комісії: директора департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради - головного архітектора міста - Цимбала А.А., завідуючого сектору з питань НС та ЦЗН в Заводському районі управління з питань НС та ЦЗН ММР - Касьянова В.В., що діють на підставі розпорядження голови адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради від 10.10.2022 № 24р «Про внесення змін до розпорядження голови адміністрації Заводського району від 04.08.2022 № 19р «Про створення комісії з огляду, обстеження та фіксації пошкоджень/руйнування об'єктів інфраструктури на території Заводського району міста Миколаєва внаслідок збройної агресії Російської Федерації» та згідно з п. 9 «Порядку огляду та обстеження пошкоджених об'єктів у місті Миколаєві» рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22.07.2022 № 439 «Про врегулювання окремих питань першочергових організаційно-технічних робіт і заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків збройної агресії Російської Федерації у місті Миколаєві» до складу комісії залучились фахівці: інженер з інвентаризації нерухомого майна 2к. в КП «ММБТІ» Чуприна Н.І., інженер з інвентаризації нерухомого майна 1к. в КП «ММБТІ» Шитова С.О. у присутності уповноваженої особи Потєхи Віктора Анатолійовича на підставі самостійного виходу комісії та за результатами обстеження, а також результатів аналізу наявної інформації комісії встановила: пошкоджені металопластикові вікна у кількості 212 шт., а саме: 171 шт. - 1, 8 м*2,2м, 1 шт. - 2, 7м*2,2 м, 4 шт. - 1,8 м*2,8 м., 1 шт. - 0, 9 м*2,8 м., 2 шт. - 1,8 и*1,5 м., 18 шт. - 2, 2 м*1,5 м., 15 шт. - 1, 5 м*1,5м (вибито скло та пошкоджено рами) орієнтовано площею 803, 79 м2 . Пошкоджено вхідні двері у кількості 4 шт. - 1, 8 м*2, 2 м орієнтованою площею 15, 84 м2 , пошкоджено внутрішні двері у кількості 294 шт. - 0,9м*2,0м, орієнтовною площею 529, 2 м2 . Наявні тріщини у фундаменті та зруйновано 1 блок. Наявні тріщини у фасаді, пошкоджено орієнтовано 300 м2 . Пошкоджено покриття покрівлі орієнтовною площею 120 м 2 , гіпсокартонні та металопластикові перегородки орієнтовною площею 90 м2 . Крім того, пошкоджено підлоги, ліфтове обладнання, система вентиляції, пожежна сигналізація, залізобетонні балки та балконні плити, кондиціонери, замощення, ворота, майданчики, навіси, ганок, пошкоджена дахова котельня. Потребує технічного обстеження.
Відповідно до висновку Звіту 687-23-ТО з технічного обстеження та оцінки фактичного технічного стану конструкцій будівлі готелю «Готельний комплекс «Парус», пошкодженого внаслідок бойових дій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, розташованої за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Спортивна, 9, проведеного ФОП Стерпул Н.О. (Кваліфікований сертифікат Серія АЕ №006520 від 24.11.2021), який внесений в реєстр, що підтверджується Витягом з реєстру Будівельної діяльності щодо інформації про технічне обстеження Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документу ТО01:43333318-2379-3710-8114):
1. Об'єкт технічного обстеження - шестиповерхова будівля готелю, пошкоджена внаслідок бойових дій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, за адресою: м. Миколаїв, сул. Спортивна, 9;
2. Конструктивна схема будівлі - жорстка з поперечними несучими стінами. Просторова жорсткість та геометрична незмінність забезпечуються сумісною роботою стін та жорстких дисків перекриттів. В будівлі додатково передбачені поздовжні стіни товщиною 380мм по осях Б і В па два прольоти в осях 2-4 на всю висоту будівлі, з підвалу до технічного поверху, які в сумісній роботі з поперечними стінами і дисками перекриттів створюють діафрагму жорсткості.
3. Обстеження проведено з метою оцінки технічного стану будівлі та придатності її до подальшої експлуатації після пошкоджень внаслідок бойових дій.
4. Окрім пошкоджень внаслідок бойових дій, будівля мала дефекти та пошкодження, які виникли в процесі експлуатації
5. В процесі обстеження встановлено, що технічний стан будівлі оцінюється як аварійний (категорія 4).
Конструкції будівлі (перегородки, консольні ригелі та плити балконів, конструкції покриття та парапету, зовнішнє та внутрішнє опорядження, покриття ґанків та вимощення) належать до ремонту та відновленню.
6. З урахуванням оцінки технічного стану будівлі подальша експлуатація будівлі готелю можлива за умови проведення капітального ремонту та відновлення пошкоджених несучих конструкцій.
7. Для можливості подальшої експлуатації необхідно виконати її капітальний та поточний ремонт з відновленням пошкоджених несучих та огороджувальних конструкцій та внутрішнього і зовнішнього опорядження.
Повний перелік пошкоджень зазначено в Звіті з технічного обстеження та оцінки фактичного технічного стану конструкцій будівлі готелю ТОВ «Готельний комплекс «ПАРУС», пошкодженого внаслідок бойових ДІЙ, спричинених військовою агресією російської федерації. розташованої за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Спортивна. 9 (ФОП Ніна СТЕРПУЛ. сертифікований експерт).
Відповідно до Звіту № 3753/23 про визначення розміру реальних збитків внаслідок пошкодження нежитлової будівлі готелю літ. «А-6»., що розташована за адресою: Миколаївська область. м. Миколаїв, вул. Спортивна, буд. № 9, у зв'язку зі збройною агресією російської федерації ТОВ «Готельний комплекс «ПАРУС» завдано реальних збитків у розмірі 510 241.85 доларів США. що еквівалентно 18 658 830, 00 грн. (Дата оцінки 20.03.2023, дата складання Звіту 11.07.2023, суб'єкт оціночної діяльності - ТОВ «ЛЕКС СТАТУС», що діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 865/20 від 30.09.2020 виданий Фондом державного майна України).
Відповідно до ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
До предмету доказування у даній справі належить встановлення обставин спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Позивач в підтвердження правової позиції щодо суті позовних вимог подав суду наступні докази:
- Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Парус» (нова редакція), затверджений протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ГК «Парус» № 06/10/20220 від 06.10.2020;
- Виписка Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Парус» серії АБ № 057808 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
- Протокол № 1 засідання Наглядової Ради Закритого Акціонерного Товариства «Готельний комплекс» Парус» від 26.08.2010;
- Наказ від 02.09.2010 «Про призначення на посаду генерального директора» Потєху В.А.;
- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно Готельного комплексу «Парус» від 17.10.2012;
- Витяг про державну реєстрацію прав Готельного комплексу «Парус» № 35904284 від 18.10.2012;
- Технічний паспорт на громадський будинок, нежитлова будівля готелю за адресою: № 9, вул. Спортивна, м. Миколаїв за реєстраційним номером 143;
- Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 281835 виданий Приватному акціонерному товариству «Готельний комплекс «Парус»;
- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 22022150000001171 від 31.07.2022;
- Постанова при визнання юридичної особи в якості потерпілого від 13.02.2024;
- Акт № 27 комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 20.03.2023;
- Витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічне обстеження Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № ТО01:4318-2379-3710-8114 від 19.04.2023;
- Звіт з технічного обстеження та оцінки фактичного стану конструкцій будівлі готелю «Готельний комплекс «Парус», пошкодженого внаслідок бойових дій спричинених військовою агресією Російської Федерації, розташованої за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Спортивна, 9 № 687-23-ТО;
- Звіт № 3753/23 про визначення розміру реальних збитків внаслідок пошкодження нежитлової будівлі готелю літ. «А-6», що розташована за адресою: Миколаївська область, вул. Спортивна, буд № 9 у зв'язку зі збройною агресією російської федераціїю.
Вказані обставини зумовили позивача звернутися до суду з даним позовом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "ПАРУС" визначило відповідачем державу - російську федерацію в особі її міністерства юстиції.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до частини 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою військову діяльність в Україні, включаючи не тільки збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:
- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;
- Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.
Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб'єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання.
Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.
Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади російської федерації, а також не заподіяна неналежним виконанням обов'язків будь-якого із державних органів російської федерації по відношенню до позивача як суб'єкта господарювання, оскільки позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова російської федерації від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитків.
Судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російської федерації, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет російської федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді цього спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
Отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Згідно із статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Згідно із ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки, як категорія цивільно-правової відповідальності являють собою ті негативні наслідки, що виникають у кредитора як невідворотний результат порушення боржником свого зобов'язання.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особа та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
У силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Тому будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і ракетний обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони та звичаї війни на суходолі (додаток до конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинку чи споруди.
Згідно з пунктами 1,3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року (набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, відшкодовує збитки, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
Пред'явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов'язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання.
З наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації 20.03.2023 було пошкоджено нерухоме майно, яке належить на праві власності позивачу.
Відповідно до Звіту про визначення розміру реальних збитків пошкодження нежитлової будівлі готелю літ. «А-6», що розташована за адресою: Миколаївська область. м. Миколаїв, вул. Спортивна, буд. № 9, у зв'язку зі збройною агресією російської федерації ТОВ «Готельний комплекс «ПАРУС» завдано реальних збитків у розмірі 510 241,85 доларів США, що еквівалентно 18 658 830, 00 грн.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" у 2024 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3028, 0 гривні.
Враховуючи, що ціна позову у даній справі становить 18 658 830,00 грн., розмір судового збору складає 279 882, 45 грн. (18 658 830,00 грн. х 1,5%).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.
За таких обставин, з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 279 882, 45 грн.
Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 12, 13, 73-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня буд.14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "ПАРУС" (вул. Спортивна, буд. 9, м. Миколаїв, 54015, код ЄДРПОУ 32143424) збитки у розмірі 18 65 830, 00 грн., що еквівалентно 510 241, 85 доларів США.
3. Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, 14, буд. 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991) в дохід державного бюджету України 279 882, 45 грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 25.02.2025.
Суддя Н.О. Семенчук