ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.02.2025Справа № 910/15040/24
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморський логістичний центр" (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 1; ідентифікаційний код: 38759383)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" (03150, м. Київ, вул. Малевича Казимира, буд. 86, корпус П, оф. 312; ідентифікаційний код: 43283974)
про стягнення 1 079 165,53 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморський логістичний центр" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" про стягнення заборгованості за договором № 92 від 01.07.2024 про надання послуг у розмірі 1 079 165,53 грн.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
26.12.2024 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній, серед іншого просить суд здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.
Також, 26.12.2024 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано аналогічне клопотання про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" про залишення позовної заяви у справі № 910/15040/24 без руху відмовлено; у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" про розгляд справи № 910/15040/24 за правилами загального позовного провадження відмовлено.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" (далі - відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморський логістичний центр" (далі - позивач) був укладений договір про надання послуг №92, згідно з яким виконавець надає замовнику послуги, що пов'язані з обробкою вантажів (контейнерів) замовника, надалі - послуги (перелік та вартість послуг за цим договором викладені в додатку № 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги на умовах договору.
Відповідно до п. 1.3. договору перелік послуг за цим договором та їх вартість визначається у додатку № 1 до нього.
Згідно з п.2.3., 2.4 договору оплата послуг виконавця здійснюється по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця та на підставі актів виконаних робіт та рахунків виконавця, відповідно до тарифів, погоджених сторонами і викладеними в додатку №1 до цього договору. Оплата за виконані роботи та надані послуги здійснюються замовником шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, протягом 3-х банківських днів з дня отримання рахунку виконавця.
Відповідно до п. 4.2. договору замовник, серед іншого, зобов'язався розраховуватись за послуги виконавця у порядку, визначеному п. 2.1. - п. 2.3. даного договору; своєчасно здійснювати приймання наданих послуг і підписувати акт приймання-передачі наданих послуг.
Позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання своїх зобов'язань позивач надавав послуги, а відповідач не сплачував за них, у зв'язку з чим, за відповідачем утворилась заборгованість з 01.07.2024 по 11.09.2024 за договором №92 від 01.07.2024 у розмірі 1 079 165,53 грн з ПДВ.
Так позивач стверджує, що 31.07.2024 позивач надав відповідачу рахунки № 813 на оплату послуг за липень 2024 року на суму 628 316,93 гривень з ПДВ, № 942 від 31.08.2024 за серпень 2024 року на суму 435 873,64 гривень з ПДВ та № 975 від 11.09.2024 за вересень 2024 року на суму 14 974,96 гривень з ПДВ. Проте, дані рахунки не були оплачені відповідачем.
Також позивач зазначає, що останнім були складені акти надання послуг, зокрема, №968 від 31.07.2024, №1217 від 31.08.2024 та № 1304 від 11.09.2024. В матеріалах справи наявні докази електронних підписів сторін.
Крім того, позивачем та відповідачем був складений та підписаний Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 - 15.10.2024.
Позивачем була направлена відповідачу претензія вих.№131 від 30.10.2024 року, рахунок на оплату та акт звірки з вимогою не пізніше 5 днів з дня отримання цієї претензії погасити існуючу заборгованість, але станом на момент звернення до суду відповідачем заборгованість сплачена не була. Претензія повернута позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання. Докази надсилання претензії містяться в матеріалах справи.
Отже, з огляду на вищевикладене, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" заборгованості за договором № 92 від 01.07.2024 про надання послуг у розмірі 1 079 165,53 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Укладений між сторонами договір про надання послуг №92 від 01.07.2024 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який поєднує в собі риси договору підряду, який підпадає під правове регулювання глави 61 Цивільного кодексу України, та договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Згідно ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).
Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу обумовлені договором послуги, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами здачі-приймання надання послуг та рахунками на оплату.
Також в матеріалах справи наявні копії витягів, в яких зазначено, що акти здачі-приймання робіт, зокрема, №968 від 31.07.2024, №1217 від 31.08.2024 та № 1304 від 11.09.2024, затвердженні та підписані електронним підписом сторін.
Дані обставини підтверджують факт прийняття відповідачем робіт, виконаних позивачем у липні, серпні та вересні 2024 року.
Крім того, судом встановлено, що позивачем до матеріалів позовної заяви долучено акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 15.10.2024, який також підписано позивачем та відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не сплатив позивачу за надані послуги передбачені договором кошти в загальному розмірі 1 079 165,53 грн.
Будь-яких належних та допустимих доказів направлення відповідачем на адресу позивача зауважень та заперечень щодо наданих послуг матеріали справи не містять.
Оскільки послуги відповідачем отримані, що встановлено судом на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів вище, тому, відповідно, строк оплати за них у відповідача настав, і отримання, але нездійснення відповідачем оплати послуг є порушенням договірних зобов'язань. Тобто, обов'язок відповідача оплатити вартість наданих йому позивачем послуг виникає в силу закону та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості наданих послуг.
Обставин щодо неможливості здійснення оплати за отриманні послуги судом не встановлено.
Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.
Отже, станом на дату прийняття рішення у справі, право позивача порушено, оскільки відповідачем оплату за отримані послуги не здійснено.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Таким чином, суд визнає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморський логістичний центр" про стягнення з відповідача основного боргу у загальній сумі 1 049 165,53 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Щодо заперечень позивача стосовно відсутності доказів вручення відповідачу рахунків на оплату, суд зазначає, що матеріали справи містять акти здачі-приймання робіт, які підписані електронним підписом сторін та копії витягів, які містять відомості про затвердження та підписання уповноваженими особами відповідача актів здачі-приймання робіт.
Більше того, відповідно до п. 2.4 договору оплата за виконані роботи та надані послуги здійснюються замовником шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, протягом 3-х банківських днів з дня отримання рахунку виконавця.
Таким чином, заперечення відповідача не знайшли свого підтвердження.
Суд критично оцінює посилання відповідача на практику Верховного Суду, зокрема, на постанови у справах № 922/9836/19, №910/12487/20, №910/645/20, №910/1299/19 та №910/3174/20, оскільки дані справи не містять висновків Верховного Суду, в т.ч. тих, які наводить у відзиві на позовну заяву відповідач.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" (03150, м. Київ, вул. Малевича Казимира, буд. 86, корпус П, оф. 312; ідентифікаційний код: 43283974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморський логістичний центр" (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 1; ідентифікаційний код: 38759383) заборгованість у розмірі 1 079 165 (один мільйон сімдесят дев'ять тисяч сто шістдесят п'ять) грн 53 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 16 187 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят сім) грн 48 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 26.02.2025
Суддя І.О. Андреїшина