Постанова від 12.02.2025 по справі 904/1429/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1429/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 (суддя Бєлік В.Г.)

у справі № 904/1429/24

за позовом Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА" заборгованість за договором про постачання теплової енергії №722 від 01.03.2013 у загальному розмірі 827457,71 грн., що складається з: основний борг у розмірі 586 908,20 грн., 3% річних у розмірі 21422,73 грн., інфляційні втрати у розмірі 110 297,08 грн., пеня у розмірі 79 484,28грн., штраф у розмірі 29 345,41грн., а також просить стягнути суму сплаченого судового збору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 у справі №904/1429/24 позов Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА" на користь Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради основний борг у розмірі 586 908,20 грн., 3% річних у розмірі 21422,73 грн., інфляційні втрати у розмірі 110 297,08 грн., пеня у розмірі 79 484,28грн., штраф у розмірі 29 345,41грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 929,50 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 у справі № 904/1429/24 та прийняте нове рішення, яким відмовити Комунальному підприємству "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради в задоволенні позову про стягнення заборгованості за Договором про постачання теплової енергії № 722 від 01.03.2013р. у загальному розмірі 827 457, 71 грн. в повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Судом першої інстанції не взято до уваги обставини, які полягають у тому, що між Позивачем та Відповідачем укладено договір № 722 про постачання теплової енергії від 01.03.2013 р. (далі - Договір), яким встановлена ціна та чітко визначені зобов'язання обох сторін. Зокрема, при зміні тарифів на теплову енергію Позивач зобов'язаний повідомляти Споживача про це письмово з доданням проекту відповідної Додаткової угоди до даного Договору - такий обов'язок встановлено пунктом 5.2.3. Договору. В матеріалах справи відсутні додаткові угоди, укладені КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» та ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» про зміну тарифів на теплову енергію з листопада 2021 року по березень 2023 року. Додаткові угоди між КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» та ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» про зміну тарифів на теплову енергію з листопада 2021 року по березень 2023 року не укладались. Відтак, тариф, узгоджений обома сторонами встановлений додатковою угодою від 08.04.2015 року в розмірі 1 806,71 грн/Гкал з ПДВ. Позивачем не було надано проектів додаткових угод в період з листопада 2021 року по березень 2023 року, відтак Позивач не змінював умов Договору таким чином, як це передбачає сам Договір та положення ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ЦК України, ГК України. Поведінка КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» є суперечливою і непередбачуваною для Відповідача, як до сторони укладеного Договору, адже до листопада 2021 року Позивач ініціював укладання додаткових угод у разі зміни вартості наданих послуг. Таким чином, при зміні тарифів в період з листопада 2021 року по березень 2023 року Позивач мав надати Відповідачу відповідний проект Додаткової угоди зі зміненим тарифом, як робив і до цього;

- Суд першої інстанції не взяв до уваги положення Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №130 від 05.06.2018р., які мають значення для вирішення даної справи. Позивач не повідомляв про намір зміни тарифів та не надав доказів доведення до відома споживача виконавцем інформації про намір змінити тарифи. На адресу, визначену у розділі 15 Договору №722 від 01.03.2013р. позивач не направляв проекту Додаткової угоди про зміну ціни за тарифами, щодо яких йдеться у позовній заяві для інших споживачів: 5 730,65 грн. (без ПДВ) / 6 876,77 грн. (з ПДВ). Що свідчить про те, що Відповідач правомірно оплачував надані послуги за тарифом, встановленим додатковою угодою від 08.04.2015 року в розмірі 1 806,71 грн/Гкал з ПДВ. Сплата підтверджується квитанціями, наданими раніше до суду.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

02.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

19.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав доводи своєї апеляційної скарги, наполіг на наявності підстав для її задоволення.

11.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

11.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 12.02.2025 брав участь представник позивача. Відповідач (апелянт) явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Натомість згідно поданого клопотання про відкладення розгляду справи просить відкласти підготовче судове засідання у справі №904/1429/24 призначене на 12.02.2025 року о 10.00., на більш пізню дату та подовжити підготовче провадження. В обґрунтування клопотання зазначається, що представник ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» не може взяти участь у призначеному засіданні у зв'язку з призначенням судового засідання в іншій справі на ту ж дату в іншому місті. Крім того, 11.02.2025 року ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» подано клопотання про витребування доказів у КП «ТЕПЛОЕНЕРГО», які значно впливають на обставини справи та не були раніше надані через неможливість їх одержання.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Щодо перебування представника ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» в іншому судовому засіданні, то відповідач, як учасник судового процесу, будучи юридичною особою не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 12.02.2025 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.

Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Визначення пріоритетності участі в тих чи інших судових засіданнях є процесуальним правом сторони, безумовним наслідком реалізації якого не може бути відкладення розгляду справи. Відповідно участь в іншому судовому засіданні, як і подання клопотання про витребування доказів не можуть бути поважною підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги подану відповідачем заяву про розгляд справи без його участі, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі відповідача (апелянта).

Щодо клопотання про витребування доказів.

Так, в обґрунтування клопотання відповідачем зазначено, що Пунктами 1,2 Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №130 від 05.06.2018р. (далі за текстом - Порядок) передбачено, що виконавці комунальних послуг здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) комунальних послуг і подають їх для встановлення тарифів органам, уповноваженим встановлювати тарифи. Протягом 5 робочих днів з дня подання відповідних розрахунків до органу, уповноваженого встановлювати тарифи, виконавці комунальних послуг інформують споживачів про НАМІР здійснити зміну тарифів (або встановити тарифи) у спосіб, визначений цим Порядком, та доводять до відома споживачів інформацію, передбачену цим Порядком. Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження і пропозиції, встановлюється виконавцем комунальних послуг, але він не може бути меншим за 7 календарних днів та більшим ніж 14 календарних днів з дня повідомлення споживачів про намір здійснити зміну тарифів на комунальні послуги (або встановити тарифи). ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» неодноразово заявляло про те, що КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» порушило пункти 1, 2 Порядку № 130, проте судом першої інстанції не досліджено дану обставину, а КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» не надало доказів, які б спростували дане твердження. ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» не може отримати доказ у вигляді публікації НАМІРУ зміни тарифу, адже такої публікації ніде не має. Даний доказ безпосередньо стосується розгляду справи та встановлення факту порушення Позивачем Порядку зміни тарифів. Для об'єктивного та всебічного розгляду справи, а також для спростування чи підтвердження доводу ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» щодо порушення Позивачем п. 1, 2 Порядку №130, Відповідач вважає за необхідне витребувати у КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» докази у вигляді сканованої копії публікації НАМІРУ зміни тарифу із зазначенням дати публікації та ресурсу, на якому його розміщено. Крім того, надана КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» в суді першої інстанції роздруківка з сайту підтверджує публікацію тарифів, затверджених рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 2-29/9 від 29.09.2023 року, на титульній сторінці файлу зазначено, що затверджені тарифи діють з 01.01.2024 року. Проте, Позивач звертається до суду з приводу нарахування та сплати Відповідачем послуг з теплопостачання у період з листопада 2021 року по березень 2023 року. Враховуючи це, ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» вважає за необхідне витребувати у КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» докази у вигляді сканованої копії публікації затверджених тарифів у період з листопада 2021 року по березень 2023 року із зазначенням дати публікації та ресурсу, на якому його розміщено.

Як передбачено ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Колегія суддів наголошує, що позивач в суді першої інстанції не заявляв клопотання про витребування згаданих доказів, як і не повідомляв про причини неможливості їх надання. Апелянтом також не надано доказів неможливості самостійно отримати та надати ці докази на стадії розгляду справи судом першої інстанції з об'єктивних причин, як і не наведено обставин, що свідчили б про винятковість даного випадку. При цьому відсутність цих доказів у позивача не є об'єктивною причиною в розумінні положень ст.ст. 80-81 ГПК України, оскільки саме з цією метою, у випадку неможливості самостійно надати докази, сторона і вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Слід зауважити, що є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази / витребувати їх лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів, якими обґрунтовуються її вимоги та заперечення, чи її суб'єктивної позиції щодо недоречності їх подання / витребування. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, мотивував судове рішення висновками, що зроблені на підставі оцінки наявних в матеріалах справи доказів, які були надані сторонами та доступ до яких нічим не обмежувався, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи та повідомляти про причини, з яких певний доказ не може бути подано у зазначений строк, а також надавати докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Також, в порушення п. 4 та 5 ч. 2 ст. 81 ГПК України в клопотанні не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цих доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів, відтак колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 01.03.2013 між КП "Теплоенерго" ДМР (далі - теплопостачальне підприємство/позивач) та ТОВ "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА" (далі - споживач/відповідач) було укладено Договір про постачання теплової енергії № 722 (далі - договір).

За цим договором теплопостачальне підприємство бере на себе зобов'язання виробляти та постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов'язується одержати теплову енергію та сплатити теплопостачальному підприємству її вартість, за встановленими (тарифами (цінами) в терміни та на умовах передбаченими цим договором (п. 2.1. договору).

Теплова енергія постачається споживачу в обсягах визначених додатком № 1 договору для задоволення наступних потреб: опалення - в опалювальний період (175 діб); вентиляції - в опалювального період (175 діб); гарячого водопостачання - протягом року (350 діб); технологічних потреб відповідно з виробничою програмою споживача (п. 3.1. договору).

Фактично отриманий обсяг теплової енергії споживачем від теплопостачального підприємства фіксується сторонами актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, за формою визначеною сторонами в додатку № 3 договору (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 4.1.1. договору споживач має право отримувати інформацію від теплопостачального підприємства щодо якості теплопостачання, тарифів, умов та режимів споживання теплової енергії.

Споживач теплової енергії зобов'язується:

- до 01 (першого) числа місяця, наступного за розрахунковим, отримати від теплопостачального підприємства рахунок разом з актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період та розглянувши останній, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, підписати та направити поштою (або іншим засобом) один екземпляр на адресу теплопостачального підприємства. В разі не згоди з зазначеним в акті здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, визначеним теплопостачальним підприємством обсягом поставленої теплової енергії, споживач зобов'язаний надати на адресу теплопостачального підприємства мотивоване заперечення (з контррозрахунком спожитої теплової енергії, або з відповідним актом, про встановлення факту, складеного за участю теплопостачального підприємства) в письмовому вигляді протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту одержання акту здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період (п. 4.2.2. договору).

- виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені умовами цього договору. У термін не пізніше одного місяця з моменту закінчення опалювального періоду провести звіряння розрахунків з теплопостачальним підприємством (п. 4.2.4. договору).

- здійснювати звіряння розрахунків на кінець/початок опалювального періоду (п. 4.2.18. договору).

Облік спожитої теплової енергії споживачем здійснюється на межі продажу, яка є межею балансової належності (додаток № 2 договору) на підставі показників комерційних приладів обліку. В разі відсутності у споживача комерційних приладів обліку теплової енергії обсяг: спожитої теплової енергії розраховується у відповідності до теплового навантаження (визначеного додатком № 1 договору) з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості діб роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді (п. 6.1. договору).

Облік споживання теплової енергії споживачем здійснюється розрахунковим способом за адресою: вул. Набережна В.І. Леніна (нині Січеславська Набережна), буд. 29а (п. 6.2. договору).

Межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана в додатку № 2 до договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (п. 6.4. договору).

Споживач, що має комерційні прилади обліку, щомісячно, в термін не пізніше 01 (першого) числа місяця наступного за розрахунковим, подає до теплопостачального підприємства звіт про фактичне споживання теплової енергії. В разі несвоєчасного надання звіту про фактичне споживання теплової енергії за показниками комерційних приладів обліку, або виходу з ладу комерційних приладів обліку, кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається теплопостачальним підприємством у відповідності до теплового навантаження, визначеного додатком № 1 договору з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості діб роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді (п. 6.5. договору).

Розрахунки між теплопостачальним підприємством та споживачем за договором проводяться виключно у безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів, вказаних у відповідних платіжних документах, на поточні рахунки, зазначені сторонами у розділі 15 договору (п. 6.6. договору).

Розрахунковим періодом є календарний місяць, за результатами якого підписується акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період (в 2-х примірниках), за формою визначеною сторонами в додатку № 3 договору. Підписаний акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, або його відсутність в порядку п.п. 4.2.2, 6.10 договору, є підтвердженням відсутності претензій з боку споживача в частині фактично отриманої кількості теплової енергії (п. 6.7. договору).

Споживач зобов'язаний не пізніше 15 числа розрахункового періоду здійснити теплопостачальному підприємству авансовий платіж у розмірі 50 % від вартості теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою додатком № 1 до цього договору, за власним платіжним дорученням з вказаним періодом, за який він сплачується (п. 6.8. договору).

Споживач здійснює остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію в продовж 5 (п'яти) календарних діб після одержання рахунку від теплопостачального підприємства, яке зобов'язане направити його споживачу не пізніше 10 (десяти) календарних діб місяця, наступного за розрахунковим разом з актом здачі-приймання поставленої теплової енергії за відповідний розрахунковий, період. У випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів (п. 6.9. договору).

Сторони, підписавши цей договір, домовились, що факт отримання споживачем акту здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період та подальшого неотримання теплопостачальним підприємством протягом 5 (п'яти) календарних діб, з моменту отримання, підписаного споживачем акту здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, є підставою для теплопостачального підприємства вважати акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період підписаним з боку споживача (п. 6.10. договору).

Відповідно до п. 6.11. договору рахунок разом з актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період надається Споживачу поштою за місцезнаходженням, визначеним у розділі 15.

Тарифи на теплову енергію, що споживається згідно з цим договором затверджені Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 за № 13 (п. 7.1. договору).

Тариф для розрахунків за цим договором складає: Теплова енергія за 1Гкал (без ПДВ) - 890,26грн за 1 Гкал (з ПДВ) - 1068,31 грн. Про зміну тарифів споживач повідомляється в порядку, визначеному п. 5.1.7., 5.2.3 договору (п. 7.2. договору).

Сторони несуть відповідальність за порушення умов договору, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом (п. 9.1. договору).

В разі прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання за цим договором споживач на вимогу теплопостачального підприємства зобов'язаний виплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох відсотків річних, а також пеню за весь час прострочення у розмірі встановленому Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності та несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги" (п. 9.4.4. договору).

В разі відмови від виконання зобов'язання, визначеного пунктом 4.2.18. договору - штраф у розмірі 5 % від наявної заборгованості (п. 9.4.5. договору).

Цей договір набуває юридичної сили з 01.01.2013 та діє до 01.03.2016, а в частині проведення розрахунків за теплову енергію до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Датою підписання цього договору вважається дата, зазначена у правому верхньому куті першої сторінки цього договору (п. 11.1. договору).

У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору за один місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк (кількість місяців/днів, визначених у п. 11.1 договору) і на тих самих умовах. Кількість пролонгацій по цьому договору необмежена (п. 11.2. договору).

Зміна або припинення цього договору вчиняються у письмовій формі, та будуть дійсними лише в тому випадку, якщо вони викладені в письмовій формі, оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками обох сторін (п. 12.1. договору).

Зміни та доповнення, додатки, додаткові угоди до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони складені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін (п. 12.4. договору).

Сторонами укладено ряд додаткових угод, якими також внесено зміни до Розділу 7 Тарифи та розрахункова вартість теплової енергії, а саме:

11.12.2014 додатковою угодою до Договору №722 від 03.10.2013 року тариф для розрахунків з врахуванням вимог ст. 20 Закону України "Про Теплопостачання" за цим Договором складав: - 1238,94 грн./Гкал (без ПДВ) та 1486,72 грн./Гкал.

10.03.2014 додатковою угодою до Договору №722 від 03.10.2013 року тариф для розрахунків з врахуванням вимог ст. 20 Закону України "Про Теплопостачання" за цим Договором складав: 1735,79 грн./Гкал (без ПДВ) та 2082,95 грн./Гкал.

08.04.2015 додатковою угодою до Договору №722 від 03.10.2013 року тариф для розрахунків з врахуванням вимог ст. 20 Закону України "Про Теплопостачання" за цим Договором складав: 1505,59 грн./Гкал (без ПДВ) та 1806,71 грн./Гкал.

Згідно Довідки про розподіл спожитої теплової енергії вбачається загальне споживання в Гкал згідно приладу обліку Відповідача, яке підтверджується Актами споживання теплової енергії: з 21.12.2021 по 26.01.2022, з 26.01.2022 по 24.02.2022, з 24.02.2022 по 31.03.2022, з 02.11.2022 по 30.11.2022, з 30.11.2022 по 31.12.2022, з 31.12.2022 по 31.01.2023, з 31.01.2023 по 28.02.2022, з 28.02.2023 по 22.03.2023.

На підтвердження зазначеного факту позивачем суду надані наступні документи:

1) підписані позивачем в односторонньому порядку акти прийому-передачі теплової енергії (далі - спірні акти):

- акт за договором № 090722 від 31.11.2021 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено 19,18106 Гкал теплової енергії на суму 131 903,93 грн.;

- акт за договором № 090722 від 31.12.2021 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено 34,7284 Гкал теплової енергії на суму 196 166,40 грн.;

- акт за договором № 090722 від 31.01.2022 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено -34,7284+9,04986+18,72987 Гкал теплової енергії на суму 28135,19 грн.;

- акт за договором № 090722 від 28.02.2022 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено 11,63488 Гкал теплової енергії на суму 80 010,52 грн.;

- акт за договором № 090722 від 31.03.2022 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено 18,06211 Гкал теплової енергії на суму 124 209,16 грн.;

- акт за договором № 090722 від 30.11.2022 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено 2,08181 Гкал теплової енергії на суму 14 316,14 грн.;

- акт за договором № 090722 від 31.12.2022 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено 9,63905 Гкал теплової енергії на суму 66 285,62 грн.;

- акт за договором № 090722 від 31.01.2023 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено 16,48438 Гкал теплової енергії на суму 113 359,45 грн.;

- акт за договором № 090722 від 28.02.2023 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено 15,89587 Гкал теплової енергії на суму 109 312,40 грн.;

- акт за договором № 090722 від 31.03.2023 року прийому-передачі послуги, згідно якого Відповідачу поставлено 8,20878 Гкал теплової енергії на суму 56 449,98 грн.

2) рахунки на відповідні суми:

- рахунком № 090722 від 31.11.2021 року на суму 131 903,93 грн.;

- рахунком № 090722 від 31.12.2021 року на суму 196 166,40 грн.;

- рахунком № 090722 від 31.01.2022 року на суму -28 135,19 грн.;

- рахунком № 090722 від 28.02.2022 року на суму 80 010,52 грн.;

- рахунком № 090722 від 31.03.2022 року на суму 124 209,16 грн.;

- рахунком № 090722 від 30.11.2022 року на суму 14 316,14 грн.;

- рахунком № 090722 від 31.12.2022 року на суму 66 285,62 грн.;

- рахунком № 090722 від 31.01.2023 року на суму 113 359,45 грн.;

- рахунком № 090722 від 28.02.2023 року на суму 109 312,40 грн.;

- рахунком № 090722 від 31.03.2023 року на суму 56 449,98 грн.

Позивач зазначив, що усі розрахунки здійснювались відповідно до встановлених, постановою НКРЕКП № 2257 від 30.11.2020, рішенням Виконкому Дніпровської міської ради № 1103 від 19.10.2021, № 1137 від 29.10.2021, № 115 від 19.11.2021.

Кожного місяця в програмному продукті системи HAS відділу збуту теплової енергії (юр. особи) служби реалізації та збору платежів формуються рахунки та акти прийому-передачі послуги з постачання теплової енергії та направляються з поштової скриньки абонентського відділу через застосунок-органайзер Microsoft OutlooK на електронні адреси споживачів комунальної послуги, зокрема відповідачеві.

Отже, відповідно до направлених електронних листів на офіційну електронну адресу Споживача sorochak.r@ukr.net, зазначену в заяві споживача від 20.01.2016 р. про направлення рахунків на електронну адресу, розрахункові документи Відповідачем отримано:

- за листопад 2021 року - 08.12.2021р.

- за грудень 2021 року - 12.01.2022 р.

- за січень 2022 року - 10.02.2022 р.

- за лютий 2022 року - 07.03.2022 р.

- за березень 2022 року - 12.04.2022 р.

- за листопад 2022 року - 09.12.2022 р.

- за грудень 2022 року - 06.01.2023 р.

- за січень 2023 року - 08.02.2023 р.

- за лютий 2023 року - 07.03.2023 р.

- за березень 2023 року - 04.04.2023 р.

Позивач стверджує, що відповідач підписаних ним актів прийому-передачі теплової енергії на адресу теплопостачального підприємства не повернув та обґрунтованих заперечень відмови від їх підписання не надав.

Відтак, з урахуванням умов договору та фактичних обставин справи, акти прийому-передачі теплової енергії у період з листопада 2021 року по березень 2023 року вважаються погодженими відповідачкою, що є підставою для проведення розрахунків за зазначені в них обсяги теплової енергії.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору у період з листопада 2021 по березень 2023 поставив відповідачу теплову енергію, а Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленої теплової енергії, отриманої у період з листопада 2021 року по березень 2023 року, виконав частково, що підтверджується випискою про рух коштів за розрахунками між КП "Теплоенерго" та ТОВ "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА".

На виконання умов цього пункту договору позивач направив на адресу відповідача (разом з іншими документами) Акт звіряння взаємних розрахунків по особовому рахунку № 090722 від 30.10.2023р., що підтверджується описами вкладення, накладними Укрпошта Стандарт №0505122308418 та №0505122310048, списком згрупованих відправлень та фіскальним чеком "Укрпошти" № ПН 215600426655 від 31.10.2023.

Відповідачем не здійснено звіряння розрахунків за період вказаний в Акті, Акт звіряння взаємних розрахунків не підписано та на адресу позивача не направлено. Тож, порушення умов договору та нарахування штрафу у розмірі 5% від наявної заборгованості має місце.

Здійснені КП "Теплоенерго" нарахування штрафних та фінансових санкцій проведено з урахуванням ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР, постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, Інформаційного листа ВГСУ "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, Листа ВСУ "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97.

Зазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду з даними позовом, в якому позивач, окрім суми основного боргу нарахував просить суд стягнути з відповідача також пеню, штраф, 3% річних та інфляційні збитки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію у сумі 586908,20 грн, 3% річних у розмірі 21 422,73 грн., інфляційних втрат у розмірі 110 297,08 грн., пені у розмірі 79 484,28 грн., штрафу у розмірі 29 345,41грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Комунальне підприємство "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА" заборгованість за договором про постачання теплової енергії №722 від 01.03.2013 у загальному розмірі 827457,71 грн., що складається з: основний борг у розмірі 586 908,20 грн., 3% річних у розмірі 21 422,73 грн., інфляційні втрати у розмірі 110 297,08 грн., пеня у розмірі 79 484,28 грн., штраф у розмірі 29 345,41 грн., а також просить стягнути суму сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 586 908,20 грн. перед Позивачем, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором постачання теплової енергії №722 від 01.03.2013 щодо повної та своєчасної оплати прийнятої від останнього теплової енергії.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується та зазначає, що не має заборгованості перед Позивачем у зв'язку із тим, що ТОВ "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА" виконав свої зобов'язання за Договором № 722 від 01.03.2013р.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно з ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 2 ст. 265 ГК України визначено, що договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

За матеріалами справи судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України, а саме - договором постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексів України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч. 2 ст. 275 ГК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, поставка відповідачу у період з листопада 2021 року по березень 2023 року теплової енергії підтверджується належними й допустимими доказами.

Пунктом 6.9 Договору визначено, що Споживач здійснює кінцевий розрахунок за спожиту теплову енергію до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Так, граничними для остаточної оплати та початком порушення зобов'язання є:

- за листопад 2021 року - 20.12.2021 - зобов'язання порушено з 21.12.2021;

- за грудень 2021 року - 20.01.2022 - зобов'язання порушено з 21.01.2022;

- за січень 2022 року - 20.02.2022 р., зобов'язання порушено з 21.02.2022;

- за лютий 2022 року - 21.03.2022 р., зобов'язання порушено з 22.03.2022;

- за березень 2022 року - 20.04.2022 р., зобов'язання порушено з 21.04.2022;

- за листопад 2022 року - 20.12.2022 р., зобов'язання порушено з 21.12.2022;

- за грудень 2022 року - 20.01.2023 р., зобов'язання порушено з 23.01.2023;

- за січень 2023 року - 20.02.2023 р., зобов'язання порушено з 21.02.2023;

- за лютий 2023 року - 20.03.2023 р., зобов'язання порушено з 21.03.2023;

- за березень 2023 року - 20.04.2023 р., зобов'язання порушено з 21.04.2023.

Натомість відповідача (апелянт) зазначає, що «судом першої інстанції не взято до уваги обставини, які полягають у тому, що між Позивачем та Відповідачем укладено договір № 722 про постачання теплової енергії від 01.03.2013 р. (далі - Договір), яким встановлена ціна та чітко визначені зобов'язання обох сторін. Зокрема, при зміні тарифів на теплову енергію Позивач зобов'язаний повідомляти Споживача про це письмово з доданням проекту відповідної Додаткової угоди до даного Договору - такий обов'язок встановлено пунктом 5.2.3. Договору. В матеріалах справи відсутні додаткові угоди, укладені КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» та ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» про зміну тарифів на теплову енергію з листопада 2021 року по березень 2023 року. Додаткові угоди між КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» та ТОВ «АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА» про зміну тарифів на теплову енергію з листопада 2021 року по березень 2023 року не укладались. Відтак, тариф, узгоджений обома сторонами встановлений додатковою угодою від 08.04.2015 року в розмірі 1 806,71 грн/Гкал з ПДВ. Позивачем не було надано проектів додаткових угод в період з листопада 2021 року по березень 2023 року, відтак Позивач не змінював умов Договору таким чином, як це передбачає сам Договір та положення ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ЦК України, ГК України. Поведінка КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» є суперечливою і непередбачуваною для Відповідача, як до сторони укладеного Договору, адже до листопада 2021 року Позивач ініціював укладання додаткових угод у разі зміни вартості наданих послуг. Таким чином, при зміні тарифів в період з листопада 2021 року по березень 2023 року Позивач мав надати Відповідачу відповідний проект Додаткової угоди зі зміненим тарифом, як робив і до цього.

Щодо цього колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що дійсно пункт 5.2.3 Договору передбачає, що при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти Споживача про це письмово з доданням проекту відповідної Додаткової угоди до даного Договору.

Проте, відповідно до положень ч.1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Згідно з статтями 189, 191 ГК України та статтями 10, 11 та 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни, а вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а є державною регульованою ціною. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Згідно із статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Тариф на опалення визначений рішеннями Виконкому Дніпровської міської ради № 1103 від 19.10.2021, № 1137 від 29.10.2021 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та послуги з постачання теплової енергії КП "Теплоенерго", з урахуванням постанови НКРЕКП № 2257 від 30.11.2020.

Згідно ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 904/7183/17, від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17; постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц, від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16).

Відтак, споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору, або, як у даному випадку, додаткової угоди до нього.

Як зауважив Верховний Суд у згаданих постановах, статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено поділ житлово-комунальних послуг залежно від порядку затвердження цін/тарифів. Затвердження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування; за статтею 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, а розмір плати розраховується, виходячи з розміру встановлених цін (тарифів) та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно із положеннями зазначених вище норм, тарифи на послуги КП «Теплоенерго» не можуть встановлюватись на розсуд сторін.

Отже, чинне законодавство не вимагає обов'язкового укладання додаткової угоди до договору на постачання теплової енергії після кожної зміни тарифу. Тому обставини неукладення додаткових угод до Договору кожного разу при зміні тарифу не впливають на обов'язок споживача здійснювати оплату отриманих послуг з теплопостачання за визначеним тарифом.

До того ж, договором не передбачено наслідків у вигляді застосування нових тарифів з моменту укладання такої додаткової угоди.

В свою чергу, відповідно до пункту 31 «Правил надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (далі за текстом - Правила), інформування споживачів про намір зміни (коригування) тарифу на послугу з обґрунтуванням такої необхідності здійснюється виконавцем відповідно до «Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності», затвердженого наказом Мінрегіону від 5 червня 2018 р. № 130.

За змістом частини 2 пункту 31 цих Правил у разі зміни (коригування) тарифу протягом строку дії договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію та не потребує внесення сторонами додаткових змін до договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну (коригування) ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення її/його у дію, повідомляє про це споживачу в один із способів, що гарантують доведення інформації до споживачів і які зазначені у пункті 10 цих Правил, з посиланням на рішення відповідного органу.

Пункт 5 Розділу ІІ "Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності" передбачає, що інформація, зазначена у пунктах 3,4 цього розділу, доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті виконавця комунальних послуг (за наявності), на інформаційних стендах в абонентських відділах виконавців комунальних послуг та на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування в населених пунктах, де споживачі отримують відповідні послуги.

Також, згідно з частиною 2 статті 5 Закону України "Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення" доступ до інформації, зазначеної у пунктах 1, 2, 5-14 частини першої статті 1 цього Закону, забезпечується відповідними суб'єктами господарювання шляхом її розміщення на своїх офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет (за наявності) та на інформаційних стендах, що розміщуються в абонентських відділах таких суб'єктів господарювання.

Інформація, зазначена у пункті 2 частини першої (щодо розміру цін/тарифів на товари, послуги, що надаються населенню, у тому числі із зазначенням розміру податку на додану вартість) та пунктах 1,2 частини другої статті 1 цього Закону, надається суб'єктами господарювання у платіжних документах, що застосовуються для оплати населенням спожитих товарів, послуг, а також шляхом забезпечення доступу споживачів до електронних систем обліку розрахунків споживачів через офіційні веб-сайти таких суб'єктів господарювання в мережі Інтернет.

Таким чином, інформування споживачів про зміну розміру цін/тарифів здійснюється шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті виконавця комунальних послуг та не потребує внесення сторонами додаткових змін до договору.

Слід наголосити, що за загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

В той же час, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, як встановлено судом, враховуючи положення пункту 31 «Правил надання послуги з постачання теплової енергії», ч. 2 ст. 5 Закону України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення» та розділу 2 «Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності», КП «Теплоенерго» повідомляє споживачів про зміну тарифів на своєму офіційному веб-сайті https://teploenergo.dp.ua у передбачений строк (роздруківка з офіційного сайту міститься в матеріалах справи), що не вказує на порушення у сфері відносин з постачання теплової енергії між Постачальником і Споживачем, які б звільняли останнього від обов'язку сплачувати спожиту теплову енергію за регульованим тарифом.

При цьому відповідно до п. 4.1.1. Договору Споживач мас право отримувати інформацію від Теплопостачального підприємства щодо якості теплопостачання, тарифів, умов та режимів споживання теплової енергії.

До 10 (десятого) числа місяця наступного за розрахунковим, отримати у Теплопостачального підприємства рахунок разом з актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період (п. 4.1.2. Договору).

Відповідач не надав доказів звернення до Позивача за отриманням інформації щодо якості теплопостачання, тарифів, умов та режимів споживання теплової енергії, а також не повідомляв про не отримання ним рахунків чи актів приймання-передачі послуги та додатково не звертався до Теплопостачального підприємства для отримання рахунків разом з актами здачі-приймання теплової енергії за відповідні розрахункові періоди.

Також, судом відхиляються доводи апелянти про те, що «Позивач не повідомляв про намір зміни тарифів та не надав доказів доведення до відома споживача виконавцем інформації про намір змінити тарифи» як безпідставні, позаяк тарифи встановлюються регулятором національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством, відповідно КП «Теплоенерго» не має впливу на визначення розміру тарифу та ініціювання його перегляду/зміни.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов'язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п'яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному періоді відповідач не звертався до позивача із вимогою зафіксувати порушення виконавцем умов спірного договору шляхом виклику представника виконавця для складання та підписання акту-претензії споживача. Доказів звернення споживача до суду для доведення факту ненадання йому житлово-комунальних послуг за умовами спірного договору відповідачем в матеріали справи також не надано.

Отже, доказів складання актів-претензій щодо ненадання у період з листопада 2021 року по березень 2023 року послуг, надання їх не в повному обсязі або надання послуг неналежної якості в порядку, визначеному статтею 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", матеріали справи не містять. Жодного доказу на спростування наведених позивачем обставин чи контррозрахунку заявленої до стягнення суми скаржник суду не надав.

Викладене підтверджує, що позивачем зобов'язання виконувались у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку виконавця (теплопостачального підприємства) за договором надати послуги з постачання теплової енергії відповідає обов'язок споживача оплатити вартість цих послуг.

Апеляційним судом приймається до уваги що КП «Теплоенерго надало обґрунтовані докази наявності у відповідача заборгованості, що підтверджують вартість послуг та обсягів наданих послуг, та обґрунтовані розміри застосованих тарифів а саме: акти прийому-передачі послуги за листопад 2021-березень 2023, рахунки, акт звіряння 30.10.2023, довідку про розподіл спожитої теплової енергії, акти споживання теплової енергії.

Заперечень щодо відомостей, викладених у вказаних документах від Відповідача не надходило.

Позивач звертався до відповідача із Вимогою про погашення заборгованості в сумі 586908,20 грн., що підтверджено наявними у матеріалах справи описами вкладення, накладні Укрпошта Стандарт №0505122308418 та №0505122310048, список згрупованих відправлень та фіскальний чек «Укрпошти» № ПН 215600426655 від 31.10.2023. Листи направлялись як на юридичну адресу, так і на адресу місця знаходження об'єкта теплопостачання за договором., що не спростовано апелянтом.

Таким чином, строк виконання вищенаведених зобов'язань, що випливають на підставі спірного Договору, є таким, що настав.

Доказів оплати за опалення у спірному періоді в повному обсязі суду не представлено.

За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію у сумі 586 908,20 грн є обґрунтованими та правомірно задоволені господарським судом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За визначенням ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Аналогічні приписи містяться у частині другій статті 343 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 9.4.4 Договору про постачання теплової енергії, в разі прострочення оплати за спожиту теплову енергію передбачено нарахування пені в розмірі 1% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки, індексу інфляції та трьох відсотків річних.

А в разі відмови від виконання зобов'язання, визначеного пунктом 4.2.18. договору (прим. суду здійснювати звіряння розрахунків на кінець/початок опалювального періоду) - штраф у розмірі 5 % від наявної заборгованості (п. 9.4.5. договору).

Відповідачем наявність своєї вини в порушенні грошових зобов'язань за договором, як це вимагається ч. 2 ст. 614 ЦК України, не спростовано, що є підставою для притягнення його до відповідальності у вигляді сплати неустойки.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу наданий позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що він є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій відсутні, з чим погоджується апеляційний суд.

Враховуючи те, що факт порушення зобов'язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі прострочення сплати поставленого товару, вимоги позивача щодо стягнення пені за період з 21.12.2021р. по 01.04.2024р. є обґрунтованими та правомірно задоволені господарським судом на суму 79 484,28 грн.

Також, підлягає задоволенню і вимога про стягнення штрафу у загальній сумі 29 345,41 грн, який розрахований відповідно до підпункту 9.4.5 пункту 9.4 договору у розмірі 5% із заборгованості за кожним спірним актом окремо, з урахуванням здійснених часткових платежів на суму 29 345,41 грн.

Крім того, згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Отже, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, кредитор (постраждала сторона) також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав, на відміну від доведення розміру збитків. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошових зобов'язань з оплати поставленого товару, позивач на підставі статті 625 ЦК України має право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.

При цьому стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов'язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов'язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Позивач нарахував та заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21 422,73 грн за період з 21.12.2021 по 01.04.2024 та інфляційні втрати у розмірі 110 297,08 грн за період з січня 2022 по березень 2024 року.

Слід наголосити на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду в постанові від 02.07.2019р. у справі 925/1641/17).

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Наявний розрахунок позивача щодо 3% річних та інфляційних втрат, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України та умовам Договору, виявлено не було.

За таких умов, є обґрунтованим вимоги позивача (апелянта) про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21 422,73 грн за період з 21.12.2021 по 01.04.2024 та інфляційних втрат у розмірі 110 297,08 грн за період з січня 2022 по березень 2024 року.

А отже, апелянтом не доведено незаконність оскаржуваного рішення про задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, у зв'язку з чим, відхиляються як необґрунтовані, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 у справі № 904/1429/24.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 у справі № 904/1429/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 у справі №904/1429/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ-УКРАЇНА".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 25.02.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко