ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 лютого 2025 року Справа № 902/479/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
позивача: Паничук Б.М.
відповідача 1: не з'явився
відповідача 2: не з'явився
третіх осіб: не з'явилися
прокурор: Гарбарук В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Агрономічної сільської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24 (повний текст складено 19 грудня 2024 року, суддя Міліціанов Р.В.)
за позовом Агрономічної сільської ради
до Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України"
та до Державного реєстратора Томашпільської селищної ради Костаревича Андрія Валентиновича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вінницький національний аграрний університет
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національна академія аграрних наук України
та Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області
за участю Першого заступника Вінницької обласної прокуратури
про скасування державної реєстрації та скасування записів про право на постійне землекористування
Агрономічна сільська рада звернулася до Господарського суду Вінницької області з позовом до Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" та до Державного реєстратора Томашпільської селищної ради Костаревича Андрія Валентиновича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Томашпільської селищної ради Вінницького району Вінницької області про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 22 лютого 2024 року, номер запису про право №71724630 відносно реєстрації речових прав на земельну ділянку за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 площею 44,5268 га, місце розташування: Вінницька область, Вінницький район, Агрономічна сільська рада, за "Науковим інноваційно - технологічним центром Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України"; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрації іншого речового права (право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,5268 га, за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041, місце розташування: Вінницька область, Вінницький район, Агрономічна сільська рада) №53822842 від 22 лютого 2024 року здійснений державним реєстратором Томашпільської селищної ради Вінницького району Вінницької області Костаревичем Андрієм Валентиновичем.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 01 травня 2024 року у справі №902/479/24, серед іншого, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національну академію аграрних наук України.
Протокольною ухвалою від 22 травня 2024 року залучено до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 30 липня 2024 року у справі №902/479/24 задоволено заяву Вінницької обласної прокуратури про вступ прокурора у справу.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14 листопада 2024 року у справі №902/479/24 залучено Вінницький національний аграрний університет, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24 відмовлено повністю у задоволенні позову Агрономічної сільської ради до Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" та Державного реєстратора Томашпільської селищної ради Костаревича Андрія Валентиновича про визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Томашпільської селищної ради Вінницького району Вінницької області про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 22 лютого 2024 року, номер запису про право №71724630 відносно реєстрації речових прав на земельну ділянку за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 площею 44,5268 га, місце розташування: Вінницька область, Вінницький район, Агрономічна сільська рада, за "Науковим інноваційно - технологічним центром Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України"; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрації іншого речового права (право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,5268 га, за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041, місце розташування: Вінницька область, Вінницький район, Агрономічна сільська рада) №53822842 від 22 лютого 2024 року здійснений державним реєстратором Томашпільської селищної ради Вінницького району Вінницької області Костаревичем Андрієм Валентиновичем.
Вказане рішення мотивоване тим, що ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" є належним володільцем та постійним користувачем земельних ділянок, котрі входили до Державного акта серії І-ВН №001263 від 05 квітня 1996 року на право постійного користування землею площею 1229,6 га. Часткове вилучення земельних ділянок зі складу відповідного державного акта не припиняє його чинності вцілому та право постійного користування Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" на решту не вилучених земельних ділянок.
Місцевий господарський суд виснував, що позивачем не доведено виникнення права комунальної власності на спірну земельну ділянку, оскільки згідно долучених до матеріалів справи Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено відображення відомостей про державну власність а ГУ Держгеокадастру, як розпорядника спірної земельної ділянки.
Не погодившись із прийнятим судовим рішеннями, Агрономічна сільська рада звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що Вінницькій обласній державній сільськогосподарській станції на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН №001263, зареєстрованого 05 квітня 1996 року у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2, передано у постійне користування для сільськогосподарського використання на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницькій області земельну ділянку загальною площею 1229,6 га. Разом з тим, жодного акта приймання-передавання земель Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України - Державному підприємству "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів НААН" немає.
Скаржник вважає, що Державний акт на право постійного користування землею Серії І-ВН №001263 підлягав поверненню до територіального органу Держкомзему як такий, що фактично втратив свою чинність, оскільки частина земельної ділянки, яка була передана у постійне користування Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції в подальшому передавалась у власність та користування інших осіб на підставі відповідних рішень органів влади, а на іншу частину - не посвідчувалось відповідне право постійного користування.
На переконання апелянта, Господарським судом Вінницької області взагалі не оцінено підстави виникнення іншого речового права на підставі листа №1407 від 26 жовтня 2023 року ДП "Вінницький науково - дослідний та проектний інститут землеустрою". У вказаному листі відсутні координати, поворотні точки вказаної земельної ділянки, будь-яких позначок, позначень, відомостей, зокрема щодо джерела вирахування координат, програмного забезпечення, сертифікатів відповідальних за виконання Схеми осіб, документів та вихідних даних, на підставі яких було складено цю Схему, визначення похибки, тощо матеріали даної господарської справи не містять, як і не містять інших графічних матеріалів, зокрема, викопіювань з Публічної кадастрової карти, з проекту встановлення адміністративних меж Ради, розмежування земельних ділянок та доказів щодо встановлення меж згідно державного акта на право постійного користування землею серії I-ВН №001263, з якого в проміжок часу з 1998 року по 2012 рік, відбулися вилучення земельних ділянок на користь фізичних та юридичних осіб. Крім того, враховуючи вимоги статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", лист №1407 від 26 жовтня 2023 року ДП "Вінницького науково-дослідного та проектного інституту землеустрою" не є тим документом на підставі якого можливо провести державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування).
Позивач стверджує, що земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 сформовано на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Вінницькому національному аграрному університету для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Документація із землеустрою (технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки) ДП "Науково інноваційно - технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 не розроблявся. Отже, відповідач не мав належним чином оформленого права постійного користування земельними ділянками площею 44,5268 га на території Агрономічної сільської ради, межі земельних ділянок не були встановлені в натурі, тому фактично право постійного користування було зареєстроване за відсутності відповідного рішення на землях комунальної власності
Крім того, апелянт зазначає, що вчинення будь - яких дій відносно земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 заборонено, через накладений арешт. У зв'язку з цим, за доводами позивача, суд дійшов хибного висновку про те, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідних дій або відмов державних реєстраторів про реєстрацію права власності, що свідчить про недоведення позивачем обставин порушення його прав та необхідність їх судового захисту.
Листом №902/479/24/244/25 від 15 січня 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.
28 січня 2025 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2025 року у справі №902/479/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Агрономічної сільської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 19 лютого 2025 року об 10:45год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.
06 лютого 2025 року від Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. При цьому зазначає, що 13 жовтня 2011 року було затверджено передавальний акт про передачу майна, де зазначено, що ДП "НІТЦ ІК СГП НААН" є правонаступником всіх зобов'язань Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції (міститься в матеріалах справи). Факт правонаступництва також підтверджено у рішенні Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі №902/115/22, зокрема в пункті 4.3 Постанови та згідно пункту 4 статті 75 ГПК України не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Також відповідач 1 звертає увагу суду, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, а документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними (пункт 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр"). Крім того, на той час діяла постанова КМУ від 02 квітня 2002 року №449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою", яка втратила чинність 03 червня 2013 року, пунктом 2 якої було встановлено, що раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
17 лютого 2025 року від Вінницької обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. Прокурор стверджує, що земельна ділянка площею 1229,6 га на території Агрономічної сільської ради, що передані на праві постійного користування на підставі державного акта серії І-ВН №001263 від 05 квітня 1996 року Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції Української академії аграрних наук, перебувають у державній власності та у постійному користуванні ДП НІТЦ ІК СГП НААН. З відповідей Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Національної академії аграрних наук України вбачається, що рішення про припинення права постійного користування ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 не приймалося та відповідно з Верховною Радою України не погоджувалось.
Прокурор зауважує, що обраний спосіб захисту прав шляхом скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою) не є ефективним, оскільки не призведе до поновлення прав позивача - припинення права власності держави.
17 лютого 2025 року від Державного реєстратора Томашпільської селищної ради Коштаревича Андрія Валентиновича надійшов відзив на апеляційну скаргу. Державний реєстратор просить суд апеляційну скаргу Агрономічної сільської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 09 грудня 2024 року без змін.
18 лютого 2025 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Агрономічної сільської ради Паничука Богдана Миколайовича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2025 року у справі №902/479/24 задоволено заяву представника Агрономічної сільської ради Паничука Богдана Миколайовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №902/479/24.
19 лютого 2025 року від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшли додаткові пояснення у справі, у яких третя особа вважає, що державним реєстратором Томашпільської селищної ради незаконно здійснено реєстрацію права постійного користування ДП "НІТЦ Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" на земельну ділянку площею 44,5268 га кадастровий номер 0520680200:01:010:0041. Враховуючи викладене, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області вважає, що апеляційна скарга Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Згідно змісту додаткових пояснень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області слідує, що вказаний документ по суті являє собою апеляційну скаргу, оскільки містить не заперечення щодо змісту та вимог апеляційної скарги поданої позивачем, а містить доводи щодо незаконності і необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Разом з тим, частиною 1 статті 254 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Положеннями статті 265 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Однак, частиною третьої даної статті ГПК України закріплено, що до заяви про приєднання до апеляційної скарги також додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання копії заяви іншим учасникам справи.
З огляду на викладене, колегія суддів не бере до уваги письмові пояснення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оскільки такий процесуальний документ по своїй суті є апеляційною скаргою/заявою про приєднання до апеляційної скарги, однак поданий з порушенням процесуального порядку.
В судовому засіданні 19 лютого 2025 року, яке проводилось в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України, представник позивача та прокурор повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Представники відповідачів та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі рішення Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 05 квітня 1996 року Вінницькій державній сільськогосподарській дослідній станції видано державний акт серії І-ВН № 001263 на право постійного користування землею площею 1229,6 га, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 2 /т.1, а.с. 61/.
Наказом Української академії аграрних наук №160 від 01 грудня 1994 року підтверджено право юридичної особи - Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції, підпорядкувавши їй дослідні господарства згідно з додатком до наказу - "Поділля", "Олександрівське" та "Нива".
Відповідно до пунктів 1.5, 3.5 та 4.9 Статуту Станції вона підпорядкована Українській академії аграрних наук (далі - УААН). До складу Станції входять: дослідне господарство як структурний підрозділ (без права юридичної особи), а також підпорядковані їй самостійні дослідні господарства як юридичні особи: "Поділля" (Мурованокуриловецького району Вінницької області) та "Олександрівське" (Тростянецького району Вінницької області).
Економічною основою діяльності дослідної станції є державна власність України на основні фонди, інше майно, закріплене УААН за дослідною станцією, а також землі УААН, надані дослідній станції згідно з державним актом на право користування землею. Землі, надані дослідній станції для виконання її статутних цілей і завдань, є загальнодержавною власністю. Вони не передаються в іншу форму власності, на них не створюються сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарства, вилучення земель без згоди президії УААН не допускається. Дослідна станція здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства /т.1, а.с. 62, 63/.
Відповідно до Наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17 січня 2024 року №ВН /0520680200:01:010/00002201 та № 2-4657/15-17-СГ та № 2-4660/15-17-СГ від 12 квітня 2017 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" підготовлено дані для внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 45,9268 га /т.1, а.с. 20/.
11 жовтня 2017 року до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:01:010:0041, площею 45,9268 га, цільове призначення - для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області /т.1, а.с. 45, 46/.
Згідно Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року у справі №127/27258/19 за клопотанням прокурора Прокуратури Вінницької області молодшого радника юстиції Вознюка Дмитра Васильовича накладено арешт на об'єкт нерухомості, що перебуває у державній власності Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:01:010:0041, площею 45,9268 га, цільове призначення - для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області із забороною вчинення суб'єктами державної реєстрації будь-яких реєстраційних дій щодо реєстрації договорів оренди землі, договорів купівлі-продажу та інших правочинів щодо зазначеної земельної ділянки /т.1, а.с. 19/.
Відомості про арешт нерухомого майна внесено до державного реєстру 01 листопада 2019 року.
22 лютого 2024 року з заявою на реєстрацію іншого речового права, права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 звернулося "Науковий інноваційно - технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (00729267).
22 лютого 2024 року Державним реєстратором Томашпільської селищної ради Костаревичем А.В. зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 за Державним підприємством "Науковий інноваційно - технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (00729267).
Підставою для проведення державної реєстрації речового права стали: витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності №1407 від 26 жовтня 2023 року, виданий Фондом державного майна України (Лист Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 26 жовтня 2023 року №1407 "Щодо розробки проекту землеустрою" та відомостей з Державного земельного кадастру від 22 лютого 2024 року №70750025); Державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263, виданого Агрономічною сільською Радою народних депутатів 05 квітня 1996 року, виданий Агрономічною сільською радою для Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції.
Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №0-2-0.3-2552/2-24 від 21 березня 2024 року рішення про передачу земельної ділянки площею 44,5268 га з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 в постійне користування ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" чи Вінницькому національному аграрному університету Головним управлінням не приймалось. Земельну ділянку сформовано на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Вінницькому національному університету для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства із земель державної власності с/г призначення на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Агрономічна сільська рада стверджує, що 26 березня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що 22 лютого 2024 року державним реєстратором Томашпільської селищної ради Вінницького району Вінницької області проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, номер запису про право №71724630 відносно реєстрації речових прав на земельну ділянку (права постійного користування) за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 площею 44,5268 га, місце розташування: Вінницька область, Вінницький район, Агрономічна сільська рада, за "Науковим інноваційно-технологічним центром Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України".
За доводами Агрономічної сільської ради, у ДП "Науково інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку.
Наказом Міністерства юстиції України залишено без розгляду скаргу Вінницького національного аграрного університету від 10 квітня 2024 року № 01.1-33-415, надіслану за належністю листом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17 квітня 2024 року №19207/8.13-24/вих.23293/8-24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2024 року за №СК-2266-24, на рішення від 22 лютого 2024 року №71724630 (далі - оскаржуване рішення) державного реєстратора Томашпільської селищної ради Вінницької області Костаревича Андрія Валентиновича (далі - державний реєстратор Костаревич А.В.) щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 0520680200:01:010:0041.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено в Конституції України - кожному гарантується право на судовий захист (стаття 55 Конституції).
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до Господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Частинами 2 та 3 вищезазначеної статті ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Звернення особи до Господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного оспорюваного або невизнаного права та охоронюваних законом інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право чи охоронюваний інтерес та його спосіб захисту.
Отже, суд зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет позову та підстава позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. Вона безпосередньо пов'язана із спірними правовідносинами та суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права заявника, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовані заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі №910/8357/18).
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року зі справи №912/1856/16, від 14 травня 2019 року зі справи №910/11511/18.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
У статтях 2, 5 ГПК України закріплений принцип ефективності захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, відповідно до якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто, цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Суд акцентує увагу на тому, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі №242/68/19, яку суд вважає за необхідне застосувати відповідно до положень частини четвертої статті 236, статті 300 ГПК України, зокрема, щодо принципів судового розгляду при вирішенні судом спорів.
Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також статті 2 та 5 ГПК України.
З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтями 2, 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права і законного інтересу, позивач у спорі про захист прав (законного інтересу) на земельну ділянку може пред'явити будь - яку позовну вимогу, а суд може захистити порушене право (законний інтерес) у заявлений спосіб за умови, що такий спосіб захисту прав (законного інтересу) на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право (законний інтерес) позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв'язку з порушенням права (законного інтересу), тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред'явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права (законного інтересу).
У справі, що розглядається в якості підстав заявлених вимог Агрономічна сільська рада зазначає про те, що з моменту набрання чинності пунктом 24 Розділу Х Земельного Кодексу України, сільська рада, як орган місцевого самоврядування, який представляє права та інтереси територіальної громади, є розпорядником земельної ділянки за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 площею 44,5268 га. 26 березня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що 22.02.2024 року державним реєстратором Томашпільської селищної ради Вінницького району Вінницької області проведено про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відносно реєстрації речових прав на земельну ділянку (права постійного користування) за кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 площею 44,5268 га за "Науковим інноваційно-технологічним центром Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України". За доводами позивача, у зазначеного підприємства відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Цивільного кодексу України встановлює, що загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до пунктів 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Стаття 13 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з приписами статті 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно зі статтею 178 Цивільного кодексу України, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно частині першій статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частина перша статті 321 Цивільного кодексу України визначає, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 328 Цивільного кодексу України встановлює, що право власності набувається з підстав, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до приписів статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Згідно статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Приписами частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно частини 1 та частини 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Приписами частини першої статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Частина друга зазначеної статті визначає, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частина 3 статті 79-1 Земельного кодексу України), а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 79-1 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю, зокрема, є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно частин п'ятої статті 83 Земельного кодексу України, територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Частинами 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України унормовано, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно пункту 24 Розділу Х "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Згідно частини 4 статті 122 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України на території Вінницької області.
Як встановлено колегією суддів, відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17 січня 2024 року №ВН /0520680200:01:010/00002201 та №2-4657/15-17-СГ та №2-4660/15-17-СГ від 12 квітня 2017 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" підготовлено дані для внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 45,9268 га /т.1, а.с. 20/.
11 жовтня 2017 року до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:01:010:0041, площею 45,9268 га, цільове призначення - для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області /т.1, а.с. 45, 46/.
Згідно Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
З дослідженого колегією суддів не вбачається наявність наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Агрономічної сільської ради та відповідно актів, за якими таку ділянки було передано у комунальну власність.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 не зареєстрована в Державному реєстрі нерухомого майна за Агрономічною сільською радою на праві комунальної власності.
В процесі розгляду справи судом встановлено, що на підставі рішення Агрономічної сільради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 05 квітня 1996 року Вінницькій державній сільськогосподарській дослідній станції видано державний акт серії І-ВН №001263 на право постійного користування землею площею 1229,6 га, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 2.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції є ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України".
Обставини правонаступництва Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції встановлені рішеннями судів у справах №902/115/22 та №902/44/21, які набрали законної сили, а тому не доказуються при розгляді даної справи, в силу положень частини 4 статті 75 ГПК України.
Тому, місцевий господарський суд правильно виснував, що ДП "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" є належним володільцем та постійним користувачем земельних ділянок, котрі входили до Державного акта серії І-ВН №001263 від 05 квітня 1996 року на право постійного користування землею площею 1229,6 га.
Як вбачається колегією суддів, спірна земельна ділянка на час набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28 квітня 2021 року №1423-IX була сформована як об'єкт цивільних прав, перебувала у державній власності.
Відповідно до приписів статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Статтею 395 Цивільного кодексу України визначено, що речовими правами на чуже майно, зокрема, є 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Частина 1 статті 92 Земельного кодексу України визначає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.
Стаття 22 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право
Тобто, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005.
Разом із тим, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18.
02 грудня 2016 року Агрономічною сільською радою було прийнято рішення №195 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель, які включені в межу населеного пункту села Агрономічне Вінницького району Вінницької області", пунктом 3 якого було визнано державний акт на право постійного користування землею І-ВН №001263, виданий Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції відповідно до рішення 10 сесії 22 скликання Агрономічної сільради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 05 квітня 1996 року таким, що втратив чинність.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2022 року у справі №902/115/22, серед іншого, задоволено позов прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення Агрономічної сільської ради від 02 грудня 2016 року №195.
Вказана постанова була залишена без змін постановою Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі №902/115/22.
Крім того, в силу положень пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року №449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" в редакції від 03 серпня 2009 року, раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Згідно пункту 115 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", державна реєстрація земельних ділянок, переданих у власність (користування) без проведення їх державної реєстрації (в тому числі у разі, коли відомості про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель), здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельних ділянок державної чи комунальної власності) в порядку, визначеному для державної реєстрації земельної ділянки.
Презумпцію дійсності та чинності речових прав на нерухоме майно, набутих за належних правових підстав до 2004 чи 2013 року підтверджено висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17.
Отже, за відсутності рішень уповноважених органів на припинення права постійного користування Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" згідно Державного акту серії І-ВН № 001263 від 05 квітня 1996 року оформлення відповідного права постійного користування на частину (частини) земельних ділянок, з внесення відповідних відомостей про речові права до державного реєстру є правомірним.
Агрономічною сільською радою не спростовано того факту, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520680200:01:010:0041 площею 44,5268 га входить до масиву переданих у постійне користування ділянок згідно Державного акта серії І-ВН № 001263 від 05 квітня 1996 року.
Таким чином, державний акт є чинним та підтверджує право постійного користування Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" на спірну земельну ділянку.
Крім того, колегія суддів зауважує, що Агрономічна сільська рада звертаючись з позовом у даній справі посилається виключно на порушення при реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, однак жодним чином не спростовує факт реєстрації права державної власності на цю земельну ділянку.
Враховуючи викладені обставини колегія суддів прийшла до висновку, що Агрономічною сільською радою не надано суду належних та допустимих доказів належності спірної земельної ділянки до комунальної власності, а відтак не вбачається порушення прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Агрономічною сільською радою не доведено, що спірна земельна ділянка знаходяться за межами населеного пункту. При цьому, в оскаржуваному рішенні зазначається про поштову адресу такої ділянки, що додатково підтверджує її знаходження в межах населеного пункту. Поштові адреси земельним ділянкам, які знаходяться за межами населеного пункту не присвоюються. У зв'язку з наведеним безпідставним є покликання позивача на пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Вважаючи, що існує порушення права державної власності при реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку Агрономічна сільська рада не позбавлена була можливості звернутися до правоохоронних органів за відповідним фактом, однак такі обставини не наділяють сільську раду повноваженнями ставити під сумнів державну власність та без звернення з будь-якими позовами до суду вважати таку землю комунальною власністю.
Судом не надається оцінка ефективності обраного позивачем способу захисту, оскільки не встановлено обставин порушення прав Агрономічної сільської ради.
Положеннями частини 1 статті 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Агрономічної сільської ради не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, не обґрунтовані і не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
У відповідності до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не встановив підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Агрономічної сільської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року у справі №902/479/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №902/479/24 повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "25" лютого 2025 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.