Справа № 586/39/22 Номер провадження 22-ц/814/77/25Головуючий у 1-й інстанції Тищенко Л. І. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
20 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Панченка О.О.,
секретаря: Сальної Н.О.,
розглянув в м. Полтаві у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Національного природного парку "Деснянсько-Старогутський"
на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 05 липня 2023 року, постановлене суддею Тищенко Л.І.,
по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного природного парку "Деснянсько-Старогутський" про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Середино-Будського районного суду Сумської області із позовом до Національного природного парку "Деснянсько-Старогутський" про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що позивач з 09.10.2018 працює сторожем в природоохоронному науково-дослідному відділенні Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський», по час звернення до суду першої інстанції, згідно із записом №14 у трудовій книжці.
Вказано, що у листопаді 2021 року, на думку позивача відповідачем було порушено його конституційне право на працю, яке полягало в тому, що у нього постійно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
10.11.2021 ОСОБА_2 вручено наказ №184/ОД від 10.11.2021 про виконання наказу МОЗ, виданий директором Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» С. В. Кубраковим з посиланням на наказ МОЗ №2396 від 01.11.2021 «Про затвердження змін до переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», пункт 19 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2021 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів для працівників установи, які не зробили профілактичне щеплення», ст. 46 КЗпП України, яким було повідомлено, що до 09.12.2021 працівникам Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» потрібно надати підтверджуючі документи медичної установи (довідка встановленого зразка) щодо проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19», або наявність протипоказань щодо щеплення. У разі відсутності потрібної інформації працівники будуть відсторонені від роботи із збереженням місця роботи, однак без збереження заробітної плати (ст. 46 КЗпП України).
Наказом №53/ОС від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від вакцинації проти «COVID-19», виданим в.о. директора Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» Д. Артеменка його було відсторонено від роботи до усунення причин, що його зумовили (до пред'явлення документів, що підтверджують вакцинацію, або наявність протипоказань до вакцинації, або закінчення терміну дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020.)
Посилаючись на вищенаведене, позивач просив скасувати наказ №53/ОС від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від вакцинації проти «COVID-19», виданий в.о. директора Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» Д. Артеменка про відсторонення його від роботи, поновити його на роботі та зобов'язати виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Згідно ухвали Середино-Будського районного суду Сумської області від 18.01.2022 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 22.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено підсудність судових справ, а саме територіальна підсудність судових справ Середино-Будського районного суду Сумської області визначена Гадяцькому районному суду Полтавської області.
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 05 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Національного природного парку «Деснянсько - Старогутський» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 53/ОС від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від вакцинації проти «COVID-19» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_2 без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року.
Стягнуто з Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи у розмірі 13243,97 грн.
Стягнуто з Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» на користь держави судовий збір в сумі 1 984,80 грн.
В інші частині позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаним рішенням його оскаржило НПП «Десняно-Старогудський», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначали, що ОСОБА_2 займає посаду сторожа, яка передбачає безпосереднє знаходження його на робочому місці, його посадові обов'язки не можливо виконувати дистанційно або віддалено.
Натомість допущення до роботи ОСОБА_2 ставило б під загрозу стан здоров'я інших працівників НПП «Десняно-Старогудський», які пройшли вакцинацію або мають протипоказання від вакцинації.
Вказують, що посилання позивача на порушення його конституційного права на працю не відповідає дійсності, адже відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням (звільненням) і за позивачем зберігається робоче місце і таке відсторонення має тимчасовий характер.
Звертають увагу, що відсторонення не є вимушеним прогулом, за який може бути виплачена середня заробітна плата за відповідним рішенням, адже працівник протягом терміну відсторонення від роботи не виконував свої трудові обов'язки тому і не має права на оплату праці.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.
03.11.2023 на адресу Полтавського апеляційного суду надійшла копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , згідно з яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року зупинено апеляційне провадження у даній справі до залучення до участі у справі правонаступника(ів) померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року поновлено провадження у справі. Залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу № 86-О від 08.10.2018 НПП «Деснянсько-Старогутський», ОСОБА_2 прийнятий на роботу сторожем Старогутського природоохоронного науково-дослідного відділення на 0,5 посадового окладу з 09.10.2018.
Згідно з наказом №115-О від 30.11.2018 ОСОБА_2 переведений на повний робочий день з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.
Наказом №184/ОД від 10.11.2021 директора Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» Кубракова С. «Про виконання наказу МОЗ №2396 від 01.11.2021 «Про затвердження змін до переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», працівникам Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» повідомлено, що до 09.12.2021 їм потрібно надати підтверджуючі документи медичної установи (довідка встановленого зразка) щодо проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19», або наявність протипоказань щодо щеплення. У разі відсутності потрібної інформації працівники будуть відсторонені від роботи із збереженням місця роботи, однак без збереження заробітної плати (ст. 46 КЗпП України).
Відповідно до наказу №53/ОС від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від вакцинації проти «COVID-19», виданим в.о. директора Національного природнього парку «Деснянсько-Старогутський» Дениса Артеменка, ОСОБА_2 відсторонено від роботи.
Згідно з наказом від 28.02.2022 №8/ОС заступника директора Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» Сергія Сугакова «Про зупинення дії наказу НПП «Деснянсько-Старогутський» від 09.12.2021 №53/ОС «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від вакцинації проти COVID - 19» на підставі ст. 10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я», ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з набранням чинності наказу Міністерства охорони здоров'я від 25.02.2022 №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 № 2153» зупинено дію наказу НПП «Деснянсько-Старогутський» від 09.12.2021 №53/ос «Про зупинення дії наказу НПП «Деснянсько-Старогутський» від 09.12.2021 №53/ос «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від вакцинації проти COVID -19» до завершення воєнного стану в Україні та допущено до роботи ОСОБА_2 з 01.03.2022.
Задовольняючи позов в частині стягнення невиплаченої заробітної плати позивачу за час відсторонення його від роботи, районний суд дійшов до висновку, що роботодавець в порушення ст. 46 КЗпПП України із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати. Суд зазначив, що відповідач не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12,13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
14 грудня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс220), в якій наведено правові висновки про те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності" та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з'ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
За змістом Переліку № 2393 обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2393 передбачав низку винятків, пов'язаних зі станом здоров'я конкретної людини, із загального правила про обов'язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об'єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2393 останній не містить.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 є сторожем в природоохоронному науково-дослідному відділенні Національного природного парку «Десняно-Старогутський», та формально він належав до числа працівників, які підлягали обов'язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
10.11.2021 ОСОБА_2 вручено наказ №184/ОД від 10.11.2021 про виконання наказу МОЗ, виданий директором Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» С. В. Кубраковим з посиланням на наказ МОЗ №2393 від 01.11.2021 «Про затвердження змін до переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», пункт 19 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2021 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів для працівників установи, які не зробили профілактичне щеплення», ст. 46 КЗпП України, яким було повідомлено, що до 09.12.2021 працівникам Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» потрібно надати підтверджуючі документи медичної установи (довідка встановленого зразка) щодо проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, або наявність протипоказань щодо щеплення. У разі відсутності потрібної інформації працівники будуть відсторонені від роботи із збереженням місця роботи, однак без збереження заробітної плати (ст. 46 КЗпП України).
Наказом №53/ОС від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від вакцинації проти «COVID-19», виданим в.о. директора Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» Д. Артеменка його було відсторонено від роботи до усунення причин, що його зумовили (до пред'явлення документів, що підтверджують вакцинацію, або наявність протипоказань до вакцинації, або закінчення терміну дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020.)
Разом з тим, застосування до позивача передбачених Переліком наказу МОЗ № 2393 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.
Жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи роботодавець суду не надав.
Твердження, що позивач ОСОБА_2 , обіймаючи посаду сторожа в природоохоронному науково-дослідному відділенні Національного природного парку «Десняно-Старогутський», міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників НПК «Десняно-Старогутський» ставиться під сумнів. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що його посада входила до переліку посад, які підлягали обов'язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самого позивача.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 р. у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153 (оновлений № 2396), але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
-контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
Однак відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи сторожем в НПК «Десняно-Старогутський» створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави та є виправданим.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об'єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).
Наказ про відсторонення видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказу МОЗ № 2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393), пункту 41-6 Постанови № 1236.
Надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача від займаної посади, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність оспорюваного позивачем наказу в частині, що стосується саме позивача, та його скасування.
Оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник на посаді сторожа, колегія суддів апеляційного суду, з огляду на правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, зазначає, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що відповідна посада передбачає значну кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); має певну специфіку форму організації праці; умови праці, у яких перебуває працівник, які не збільшують вірогідність зараження COVID-19.
Отже дії роботодавця в цьому випадку були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.
Частиною 1 ст.115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Абзацом 3 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Аналіз даного роз'яснення дає підстави для висновку, що у випадку незаконного відсторонення від роботи підлягає стягненню саме середній заробіток, а не заробітна плата, які є різними за своєю правовою природою.
Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
За змістом ч. 2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно з п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).
Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення (чч.1, 2 ст.77 ЦПК України ).
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги відповідача, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, яке відповідає нормам матеріального і процесуального права, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Висновки суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів апеляційного суду, узгоджуються з правовими висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Національного природного парку "Деснянсько-Старогутський" залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 05 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: Г.Л. Карпушин
О.О. Панченко