С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А
вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37
вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52
e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua
код ЄДРПОУ: 02896762
Провадження 2/760/3454/25
В справі 527/2198/22
(заочне)
І. Вступна частина
25 лютого 2025 року в місті Києві
Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Левіцької Н.О.
розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок збройної агресії.
ІІ. Описова частина
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Глобинського районного суду Полтавської області про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та просив стягнути з Відповідача компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі еквівалентному 35000 євро - 1277500,00 гривень.
Ухвалою від 29 вересня 2022 року справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою від 07 березня 2023 року справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду м. Києва.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року було відкрите провадження у справі.
Обґрунтовуючи підставу звернення до суду, ОСОБА_1 зазначає, що до 16 вересня 2022 року він проживав у м. Харкові. З початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації до вересня 2022 року ситуація у місті загострювалася, були постійні обстріли різних районів міста Харкова з боку РФ, гинули люди, він був вимушений задля збереження життя ночувати у бомбосховищах, метро, а в подальшому - залишити свій дім та переїхати до міста Києва, що підтверджується довідкою внутрішньо-переміщеної особи.
Результатом збройної агресії для нього особисто стала втрата належного йому майна і житла, підтримки і надії повернення додому. Сьогодні, як вказує Позивач, він позбавлений звичайного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодження побуту. Ці обставини відзначилися на його матеріальному та моральному стані.
Втративши житло, можливість проживання на рідній землі, можливість спілкуватися з близькими людьми Позивач, як він наполягає, відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що завдає моральної шкоди.
Належною компенсацією за заподіяну йому моральну шкоду Позивач, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини в аналогічних справах, вважає суму в розмірі, еквівалентному 35000 євро, яку і просить стягнути з Російської Федерації (в еквіваленті на національну валюту України).
Відповідач відзиву на позов не подав, у судове засідання представника не направив, був повідомлений про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади України.
Позивачка у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.
При відсутності заперечень з боку Позивачки по справі, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів із постановленням заочного рішення.
ІІІ. Мотивувальна частина
Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Визначаючи юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої неспровокованим та повномасштабним актом збройної агресії Російської Федерації проти Української держави, численними актами геноциду Українського народу фізичній особі - громадянину України, Верховний Суд звернув увагу на наступне:
- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України;
- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Враховуючи вказане, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну Позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20, (пункт 49).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, який народився в м. Харкові, що підтверджується відомостями з паспорту громадянина України.
Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Взятий на облік як внутрішньо переміщена особа 16 вересня 2022 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. За ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Діями з боку РФ було порушено гарантоване ст. 41 Конституції України право власності позивача, тобто безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є Російська Федерація.
Сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації, за якої ОСОБА_1 поніс моральні збитки та змушений відстоювати своє порушене Відповідачем право в судовому порядку.
Здійснивши збройну агресію відносно України, Російська Федерація порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
У справі, що розглядається, Позивач звернулася до суду з позовом до РФ про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом, оскільки Російська Федерація вийшла за межі суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.
Таким чином, Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167 цс 20).
Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивач обґрунтував завдану моральну шкоду душевними переживаннями пов'язаними із перебуванням в районі проведення бойових дій, яким є місто Харків, відчуттям небезпеки для життя та здоров'я, викликаним постійним бомбардуванням міста, негативними емоціями, викликаними випадками загибелі та поранень співгромадян, вимушеною зміною місця проживання, що призвело до порушення стабільності та звичного укладу життя.
З огляду на ступінь душевних страждань на причини їх виникнення, вину Російської Федерації у збройній агресії щодо України, внаслідок якої Позивач була вимушена змінити свій звичний спосіб життя, постійно відчувати небезпеку для життя та здоров'я свого та близьких людей, зазнавати обмеження своїх конституційних прав, суд погоджується з тим, що Відповідач - Російська Федерація - є винною у заподіянні ОСОБА_1 моральної шкоди, і розмір компенсації за неї в розмірі 1277500,00 гривень уявляється суду обгрунтованим та розумним.
IV. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 16, 23, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:
1.Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
2.Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 1277500,00 гривень.
3.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
4.Позивач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідач: держава Російська Федерація,суб'єкт міжнародного права, представництво в Україні відсутнє.
Суддя: