Справа № 758/1856/20
Категорія 58
21 травня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Захарчук С. С.,
за участю секретаря судового засідання - Обиход В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин», ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформацію, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»), товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин» (далі - ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин»), ОСОБА_2 визнання недостовірною інформацію, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:45 на телеканалі «1+1» вийшла в ефір програма «ІНФОРМАЦІЯ_5», в якій з 13 хв.53 сек. по14 хв. 09 сек. розміщено відеозапис виступу ОСОБА_2 згідно з яким поширена наступна інформація: «ІНФОРМАЦІЯ_6».
Відео вказаної програми розповсюджено у мережі Інтернет, на сайті зазначеного телеканалу (ІНФОРМАЦІЯ_7) під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 випуск 13 сезон «Сміттєвий ультиматум президента та корупційні схеми постачання вугілля» у відеохостінгу «YouTube» на сторінці телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ( ІНФОРМАЦІЯ_4 та у зміненому текстовому варіанті: «ІНФОРМАЦІЯ_8» на сайті інформаційного за «Уніан» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9»
Поширена на зазначених ресурсах у мережі Інтернет, з посиланням на слова ОСОБА_2 інформація про вимагання ним грошей за вирішення якихось питань, так само і про те, що вони будуть вирішені є недостовірною та порушує його особисті немайнові права.
Передумовою для поширення зазначеної інформації було викриття та затримання 07.02.2019 співробітниками територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві двох громадян України, які одержали 30 000 доларів США від підприємців за вплив на прийняття рішення службовими особами Міністерства оборони України та Концерну «ІНФОРМАЦІЯ_10» щодо переукладення договорів оренди на 50 торгових місць у м. Одеса, відмови від позовних заяв щодо звільнення підприємцями займаних торгових площ, а також подальше не перешкоджання у їх підприємницькій діяльності.
08.02.2019 військовою прокуратурою Центрального регіону України для засобів масової інформації були розміщені уточнені дані щодо стану досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні щодо не встановлення на той час причетності посадовців Міноборони до злочинних дій цивільних осіб.
Також, на веб-сайті Військової прокуратури Центрального регіону України 13.03.2019 було розміщено оновлені дані щодо стану досудового розслідування кримінального провадження за фактом одержання неправомірної вигоди в розмірі 30 000 доларів США для можливої передачі посадовим особам Міністерства оборони України, відповідно до яких причетність службових осіб Міністерства оборони України до злочину, вчиненого цивільними особами, не встановлено. Крім того, публікація містить прохання до представників засобів масової формації ретельно перевіряти отримані дані та за достовірною інформацією звертатися до відповідних офіційних органів.
Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ОСОБА_2 на сайті телеканалу «1+1» та на сайті інформаційного агентства «Уніан» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_9», зобов'язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» спростувати зазначену вище інформацію, стягнути солідарно з відповідачів на її користь 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
У відзиві на позов представник ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» вказав на те, що поширена інформація не містить звинувачення у скоєнні позивачем конкретного кримінального правопорушення згідно з КК України та має характер оціночних суджень.
Посилаючись на зазначені обставини, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У відзиві на позов представник ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» вказав на те, що оспорювана інформація є дослівним відтворенням змісту сюжету, який був опублікований ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», а тому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У відповідях на відзиви ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» і ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» позивач підтримав свою правову позицію, викладену у позові та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності позивача.
ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин», ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності відповідачів.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 1 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова) беручи до уваги конституційні положення ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в абз. 1, 2 п. 4 постанови чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 5 постанови відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 15 постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 18 постанови, відповідно до положень статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Таким чином, одним із основних елементів юридичного складу правопорушення у вказаній категорії спорів є - поширення інформації, яка стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача.
Обґрунтовуючи позов в частині того, що поширена відповідачами інформація стосується позивача, останній вказував на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:45 на телеканалі «1+1» вийшла в ефір програма «ІНФОРМАЦІЯ_5», в якій з 13 хв.53 сек. по14 хв. 09 сек. розміщено відеозапис виступу ОСОБА_2 згідно з яким була поширена інформація відносно нього, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_11» була поширена на сайті інформаційного за «Уніан» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9».
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказів, які б вказували на те, що зазначена вище інформація стосується безпосередньо та виключно позивача, порушує його особисті немайнові права, останнім суду не надано.
Отже, у даному випадку, відсутній юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, а саме: позивачем не доведено ту обставину, що поширена інформація стосується безпосередньо нього.
До того ж, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).
Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.
Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.
Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Статтею 277 ЦК України гарантовано захист особистих немайнових прав, порушених внаслідок поширення недостовірної інформації.
Отже, в силу норм 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
Інформація, яка ж може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити у першу чергу стверджувальний характер.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 5 п. 15 постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1, 3-5 п. 19 постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Лінгенс проти Австрії» та «Українська прес-група» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Крім того, в рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10.
Зі змісту поширеної інформації вбачається те, що вона є результатом аналізу та критичної оцінки фактів, які передували розповсюдженню інформації та є виключно оціночними судженнями її автора.
Виходячи з вищевикладеного, правових підстав для задоволення позову немає.
Керуючись ст. ст. 3, 9, 28, 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 94, 277 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 23, код ЄДРПОУ 23729809), товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 4, код ЄДРПОУ 21452108), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків, серія та номер паспорту невідомі - невідомі) про визнання недостовірною інформацію, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. С. Захарчук