печерський районний суд міста києва
Справа № 757/8781/24-ц
пр. № 2-2508/25
12 лютого 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,
представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська Вікторія Станіславівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журавель Влада Юріївна, призваний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на спадкове майно,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому, враховуючи уточнення позовних вимог від 04 жовтня 2024 року, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 травня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріально округу Журавель В.Ю., зареєстрований в реєстрі за №411; витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 нерухоме майно (квартиру), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , і визнати за позивачем право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2368876280000), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після померлої ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що вказаний об'єкт нерухомості належить до спадщини, яку залишила після своєї смерті матір позивача - ОСОБА_7 , єдиним спадкоємцем якої він є, однак квартиру було відчужено після смерті останньої, нібито за її підписом, і право власності протиправно перейшло до ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 26 травня 2021 року, а потім до ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 02 липня 2021 року.
Відповідач Київська міська рада позов не визнала, представник у відзиві вказала, що Рада не була стороною вказаних правочинів, права та інтереси позивача ніяким чином не порушувала, тому є неналежним відповідачем.
Відповідач ОСОБА_2 у відзиві позов не визнала, представник, заперечуючи проти задоволення позову, вказав, що згідно з матеріалами справи відсутнє свідоцтво про смерть, видане органом державної реєстрації актів цивільного стану, однак є повний витяг про відсутність актового запису № 0002205390, у якому зазначено про відсутність актового запису про смерть ОСОБА_7 . У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про смерть № S 2087/2018 від 14 вересня 2018 року, видана компетентним органом іноземної держави Бюро РАЦС, тобто складено за участю органу державної влади, яке було легалізовано лише 07 лютого 2019 року, а офіційний переклад на Українську мову зроблений 26 лютого 2019 року. Крім того легалізація проведена не Міністерством закордонних справ України. Водночас 04 лютого 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васьківською В. С. заведено спадкову справу № 1/2019 о 10:35 та внесено відомості до Спадкового реєстру. Тобто спадкова справа заведена не на підставі легальних документів міжнародного зразка, виданих уповноваженим органом іноземної держави, що виключає факт прийняття спадщини та всі правові наслідки цього. На момент вчинення правочину 02 липня 2021 року сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин вчинений у формі встановленій законом та направлений на реальне настання наслідків, обумовлених цим договором. Жодних обмежень (арештів чи заборон) чи інших обмежень на момент вчинення правочину не існувало. Державна реєстрація права власності на квартиру була здійснена за ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем та останнім власником квартири. Жодних доказів недобросовісності дій ОСОБА_2 суду не надано, оскільки ОСОБА_2 не знала, і, виходячи з обставин справи, які існували на момент укладення договору купівлі-продажу квартири, не могла знати, що придбана квартира начебто вибула з власності ОСОБА_7 та відповідно відсутності у продавця прав на його відчуження, враховуючи, що всі документи та реєстраційні записи досі є чинними та протягом майже трьох років не оскаржувалися. Нотаріусом під час вчинення правочину здійснювалися всі необхідні перевірки. Майно було зареєстрована за відчуувачем, а у реєстрі був відсутній запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). У цій справі позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача. Оскільки позивач не був власником спірної квартири, а квартира не перебуває у володінні позивача, що виключає можливість задоволення позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно. Відповідач переконаний, що позивач обрав неналежний і неефективний спосіб захисту своїх прав.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
22 лютого 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 23 лютого 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
26 лютого 2024 року ухвалою судді у справі відкрито провадження, для розгляду у загальному позовному провадженні, постановлено витребувати у письмові докази /т. І а. с. 69-70/.
03 квітня 2024 року на адресу суду засобами поштового зв'язку до суду надійшли витребовувані у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васьківської В. С. ухвалою судді від 26 лютого 2024 року копії спадкової справи № 1/2019, відкритої за фактом смерті ОСОБА_7 , також вказала клопотання про розгляд справи за її відсутності /т. І а. с. 84-129/.
18 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку до суду надійшов витребуваний у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Журавель В. Ю. оригінал договору купівлі-продажу від 02 липня 2021 року, укладеного ОСОБА_5 й ОСОБА_2 , зареєстрований за № 3267, згідно з ухвалою судді від 26 лютого 2024 року /т. І а. с. 149-153/.
19 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку від відповідача Київської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, також представник вказав клопотання про розгляд справи за відсутності представника Ради /т. І а. с. 154-159/.
23 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку до суду надішли копії витребуваних матеріалів (договір купівлі-продажу від 26 травня 2021 року, укладеного ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , зареєстрований за № 411) ухвалою судді від 26 лютого 2024 року у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. /т. І а. с. 164-195/.
16 травня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву та заяви про залучення третіми особами у справі приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповську О. В. й ОСОБА_8 /т. І а. с. 196-212, 213-216, 217-219, 220-222, 223-239/.
28 травня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 також подав до суду клопотання про витребування доказів у Печерського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та про витребування у Київського державного нотаріального архіву інформації та матеріалів щодо складання та видачі дубліката договору дарування від 22 травня 2019 року ОСОБА_9 замість втраченого оригіналу /т. ІІ а. с. 4-24, 25-37/.
28 травня 2024 року ухвалою суду задоволено заяви представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про залучення у справі третіх осіб: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська В. С., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю., призваний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О. В., ОСОБА_10 /т. ІІ а. с. 38, 42-45/.
04 вересня 2024 року ухвалою суду у справі закрито підготовче провадження і призначено до розгляду по суті.
12 лютого 2025 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 позов підтримала і просила задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 позов не визнав, наполягав на відмові у позові, посилаючись на доводи у заявах по суті.
Представник Київської міської ради у судове засідання не з'явився, у матеріалах справи, у відзиві, міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника Ради /т. І а. с. 154-159/.
Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилася, представника не направила, викликалася засобами поштового зв'язку та у порядку, передбаченому частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України, заяви по суті або з процесуальних питань до суду не надходили.
Третя особа у справі приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська В. С. також не з'явилася, у матеріалах справи міститься її заява про розгляд справи за її відсутності /т. І а. с. 84/.
Треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О. В., ОСОБА_10 , повідомлялися належним чином заходами поштового зв'язку, у судове засідання не з'явилися, представників не направили, заяви по суті або з процесуальних питань, окрім вищевказаних, до суду не надходили.
Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
ОСОБА_4 є сином ОСОБА_7 і ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 16 липня 2014 року за актовим записом № 1222 від 13 серпня 1963 року, серії НОМЕР_1 /т. І а. с. 13/.
ІНФОРМАЦІЯ_2 , 13:00, настала смерть ОСОБА_7 у м. Вюрцбург Республіки Німеччина, про що видано свідоцтво про смерть № НОМЕР_2 Бюро РАЦС м. Вюрцбург /т. І а. с. 22, 23, 24, 25/.
04 лютого 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська В. С. за заявою ОСОБА_4 про прийняття спадщини, що залишилася після смерті його матері ОСОБА_7 , відкрила спадкову справу № 1/2019 /т. І а. с. 85-86/.
На час смерті ОСОБА_7 мала у власності квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 28 березня 2005 року, посвідченого і зареєстрованого за № 166 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федорішиною А. Г., яка входить до складу спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_7 /т. І а. с. 20-21/.
26 травня 2021 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Журавель В. Ю. посвідчила і зареєструвала договір купівлі-продажу № 411 , згідно з яким ОСОБА_7 передала у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 /т. І а. с. 150-151/.
02 липня 2021 року ОСОБА_5 передала об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 - у власність ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим і зареєстрованим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. за № 3264 /т. І а. с. 165-167/.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Відповідно до положень частини першої, другої ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Згідно із частиною першою ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до норм частини п'ятої ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а згідно із частиною третьою ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Отже, аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном (04 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/8266/16-ц, провадження № 61-5131св20 ( ЄДРСРУ № 112087843).
У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19), від 23 лютого 2022 року у справі № 201/4783/19 (провадження № 61-10587св20), від 07 грудня 2022 року у справі № 757/2618/14-ц (провадження № 61-4958св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19) та від 18 квітня 2023 року у справі № 674/839/21 (провадження № 61-9594св22).
Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.
До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц (провадження № 61-14293св19), від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 (провадження № 61-8286св21), від 14 червня 2023 року у справі № 715/2438/21 (провадження № 61-748св23), від 14 червня 2023 року у справі № 757/23492/13-ц (провадження № 61-11014св20), від 19 червня 2023 року у справі № 521/4328/16 (провадження № 61-4268св23) та інших.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 липня 2023 року у справі № 757/11526/19-ц (провадження № 61-597св23 (ЄДРСРУ № 112117851) щодо захисту прав спадкоємця шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація).
Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Статтею 41 Конституції України закріплено також, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому не майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави (глава 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно з ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Відповідно до пункту 9 частини першої ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини другої ст. 26 цього ж Закону у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Отримати свідоцтво про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, можливо лише після подання нотаріусу правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві, а також перевірки нотаріусом відсутності заборони або арешту вказаного майна (п. 4.15 гл. 10 р. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5).
Згідно з статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Оскільки спадкоємець не має змоги оформити спадщину відповідно до вимог законодавства у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів, питання визнання належності цього майна має вирішуватися у судовому порядку, оскільки рішення суду буде юридичним документом для оформлення права на це майно.
Відповідно до положень статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із вимогами статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У зв'язку із зазначеним, позивач є спадкоємцем за законом майна, що залишилося після смерті спадкодавця ОСОБА_7 , зокрема квартири АДРЕСА_1 , і має право його успадкувати незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та, згідно із частиною третьою ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 24, 41, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-16, 228, 387, 388, 392, 1212, 1213, 1216, 1218, 1220, 1223, 1261-1265, 1268, 1296 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська Вікторія Станіславівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журавель Влада Юріївна, призваний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на спадкове майно задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 травня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріально округу Журавель В.Ю., зареєстрований в реєстрі за №411.
Витребувати з володіння ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) нерухоме майно (квартиру) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2368876280000), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2368876280000), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після померлої ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 7 570, 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 7 570, 00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова