Справа № 710/1432/24 Провадження № 2/710/99/25
24.02.2025 м. Шпола
Шполянський районний суд Черкаської області у складі:
Головуючого - судді - Сивоконя С.С.,
секретаря судового засідання - Коваленка В.О.,
учасники процесу:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача, адвокат - Різник В.П.
представник відповідача, адвокат -Конопатський О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
27.09.2024 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшла згадана позовна заява, в якій позивач просить: стягнути з відповідача фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 , на свою користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 31612,30 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2023 по 08.06.2024 в розмірі 40 181,70 грн та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн і судові витрати.
Аргументи учасників справи.
Свій позов позивач обґрунтовує тим, що 14.08.2018 позивачка була прийнята на роботу продавцем непродовольчих товарів згідно трудового договору №7 від 14.08.2018 до фізичної особи- підприємця ОСОБА_3 на підставі наказу №13 від 13.08.2018. Договір був укладений на невизначений строк. Позивачка працювала продавцем непродовольчих товарів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований по АДРЕСА_1 . 08.12.2023 ОСОБА_2 була звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу №46 від 08.12.2023, що підтверджується записом №23 від 08.12.2023 в трудовій книжці позивачки.
При звільненні відповідач не провів повний розрахунок всіх сум, що належать до виплати, зокрема заробітної плати за період з 01.11.2023 по 08.12.2023 та компенсації за невикористані дні основної відпустки за період роботи з 14.08.2018 по 08.12.2023, оскільки відпустки позивачка жодного разу за п'ять років не отримувала. Заборгованість по виплаті заробітної платі не виплачена і по час звернення до суду.
Заборгованість із заробітної плати становить 31 612,30 грн, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 40 181,70 грн. Крім того позивач просить стягнути моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн, як мінімальна компенсація за перенесені позивачем душевні страждання. Із письмовою вимогою до відповідача з приводу виплати заробітної плати, позивач зверталася 15.12.2023. Однак вказана заява була залишена відповідачем без задоволення. Крім цього позивачка зверталася до органів Національної поліції України та до Державної служби України з питань праці щодо невиплати заробітної плати. Однак, обидва звернення не дали позитивного результату.
Відповідачем було подано відзив, у якому міститься прохання відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування зазначено, що відповідач не визнає позовних вимог. Зазначає, що свої зобов'язання з оплати праці перед позивачем відповідач виконав у повному обсязі, що підтверджується довідкою про видачу заробітної плати від 15.10.2024 №2. Також це підтверджується відповідно ю заявою позивача написаною нею власноручно, про те що претензій по факту її звільнення вона не має. Вказана заява була написана після звільнення позивачки та проведення з нею всіх передбачених законодавством розрахунків. Це також підтверджується наданою позивачем Довідкою форми ОК-7 від 23.07.2024. Зазначені докази спростовують доводи позивача щодо невиплати їй заробітної плати за період з листопада по грудень 2023 року, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі є безпідставними. Враховуючи, що заробітна плата позивача за період з листопада по грудень 2023 була виплачена позивачу, то вимога про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні також не підлягає задоволенню. Позивач звернулася до суду 27.09.2024, тобто зі спливом максимального строку, передбаченого ст.117 КЗпП, за який може нараховуватися середній заробіток за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Крім того, після звільнення позивачка почала отримувати допомогу по безробіттю, а у подальшому була працевлаштована. Заявлений розмір заборгованості по заробітній платі, у даному випадку перевищує заявлений розмір заборгованості із заробітної плати, тому очевидною є недобросовісна дія Позивача, яка вказує не про прагнення відшкодувати існуюче, на думку позивача, порушене право, а безпідставно збагатитися за рахунок відповідача.
Також позивач жодним чином свої позовні вимоги, у частині стягнення моральної шкоди не доводить, доказами на підтвердження порушення її стану здоров'я, про які вказано у позовні заяві, не вказує чим він керувався, заявляючи саме такий розмір шкоди.
Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Шполянського районного суду від 01.10.2024 було відкрито провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін. Крім цього, ухвалою було витребувано від відповідача письмові докази.
Позивач та його представник до суду не з'явилися, та підтримали позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
Мотивувальна частина
Фактичні обставини, встановлені судом.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно запису №22 від 14.08.2018 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 дата заповнення не вказана, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була прийнятий на роботу продавцем непродовольчих товарів згідно трудового договору №7 від 14.08.2018 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 . Запис зроблено на підставі наказу №13 від 13.08.2018. Згідно запису №23 від 08.12.2023 ОСОБА_2 було звільнено з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. Запис зроблено на підставі наказу №46 від 08.12.2023. (а.с.20-26).
Відповідно до трудового договору №7 між працівником і фізичною особою від 14.08.2018, укладеного між ОСОБА_3 (фізична особа) та ОСОБА_2 (працівник), договір є безстроковим, що укладається на невизначений строк. Згідно п. 2 цього Договору, працівник зобов'язаний виконувати реалізацію товарів, нести повну матеріальну та фінансову відповідальність за товари та обладнання, дотримуватися правил охорони праці. Відповідно до п. 3 цього Договору, фізична особа зобов'язується оплачувати працю працівника у розмірі, не нижчому за мінімальну заробітну плату. Згідно п.6 цього Договору, тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання - 24 календарні дні. (а.с.19).
Відповідно до заяви адресованої ФОП ОСОБА_4 (ФОП ОСОБА_3 ) від 15.12.2023, в якій ОСОБА_2 просила виплатити їй заробітну плату за листопад та за грудень з 01.12.2023 по 08.12.2023. (а.с.27).
У заяві від 08.12.2023 ОСОБА_2 претензій до ФОП ОСОБА_3 по факту її звільнення не має. (а.с.56).
Відповідно до відомості видачі зарплати за листопад 2023 року ФОП ОСОБА_3 від 04.12.2023 ОСОБА_2 нараховано 2781,86, утримано 542,46 видано 2239,40 та стоїть підпис у графі 1 навпроти прізвища ОСОБА_5 . (а.с.55).
Відповідно до відомості видачі зарплати за листопад 2023 року ФОП ОСОБА_3 від 04.12.2023 ОСОБА_2 нараховано 2781,86, утримано 542,46 видано 2239,40 та стоїть підпис у графі 1 навпроти прізвища ОСОБА_5 . (а.с.55).
Відповідно до відомості видачі зарплати за грудень 2023 року ФОП ОСОБА_3 від 04.12.2023 ОСОБА_2 нараховано 1942,86, утримано 378,86 видано 1564,00 та стоїть підпис у графі 1 навпроти прізвища ОСОБА_5 . (а.с.55 зворот).
Згідно інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7 від 23.07.2024, яка була надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, фактична сума заробітку доходу яка була нарахована страхувальником, код (3047018383), ОСОБА_2 у 2023 році, в розрізі помісячно :за листопад нараховно - 6800,00 грн та виплачено - 6800,00; за грудень 2023 нараховано - 24 812,30 грн та виплачено -24 812,30.(а.с.69-70).
ОСОБА_2 зверталася із письмовою заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою у якій повідомляла про те, що їй не була виплачена заробітна плата за листопад 2023 року і з 01.12.2023 по 08.12.2023. (а.с.53).
17.01.2024 позивачці було адресовано лист № 311/64/02-2024 від ВПД №2 Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області про результати розгляду повідомлення щодо невиплати заробітної плати. У листі зазначено, що у звязку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, підстави для внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відсутні. В даній ситуації вбачаються цивільно -правові відносини. (а.с. 37).
Листом від 12.02.2024 №50-123р-24 Звенигородська окружна прокуратура направила за належністю колективне звернення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , щодо можливих неправомірних дій ФОП ОСОБА_3 та з інших питань, для розгляду в межах компетенції та прийняття рішення згідно вимог чинного законодавства. (а.с. 38-39).
У листі Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 06.03.2024 про розгляд звернення, зазначено про те, що було розглянуто звернення від 09.02.2024 (вх. від 12.02.2024 № КО -291/Ц-24), 12.02.2024 № КО -292/Ц-24, 19.02.2024 №КО -356/Ц-24, 13.02.2024 № КО-296/Ц-24), щодо можливого порушення законодавства про працю ФОП ОСОБА_3 . Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці здійснено спробу проведення заходу державного нагляду (контролю) за місцем реєстрації ФОП ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 . За вказаною адресою ФОП ОСОБА_3 не виявлена. У зв'язку з цим на юридичну адресу підприємства надіслано вимогу про надання документів, необхідних для проведення заходу державного нагляду (контролю) (інспекційного відвідування). На даний час інспекційне відвідування не є можливим. (а.с.40).
Листом від 05.01.2023 ФОП ОСОБА_3 повідомляла у відповідь на звернення, що заробітна плата працівникам ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 була видана в повному обсязі. Від вищевказаних працівників отримано письмове пояснення про те, що претензій по звільненню до роботодавця вони не мають. (а.с.54).
Відповідно до ордера серія СА № 1098658 від 27.09.2024 ОСОБА_8 представляє інтереси ОСОБА_2 у Шполянському районному суді Черкаської області (а.с.72).
Згідно із свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧК №001079 від 15.02.2019 року Різник Вікторія Павлівна має право на заняття адвокатською діяльністю. (а.с.73).
Відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 04.03.2024 №222, адвокат Різник Вікторія Павлівна, зобов'язується надавати клієнту ОСОБА_2 , правничу допомогу в судах України всіх рівнів та юрисдикцій у тому числі у Шполянському районному суді Черкаської області. Адвокат надає правову допомогу у вигляді: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта; надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складення заяв, скарг, клопотань, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Сума гонорару встановлюється згідно додаткової угоди. (а.с.74-77).
Відповідно до додаткової угоди №1 від 27.09.2024 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №222 від 04.03.2024 укладеної між адвокатом Різник В.П. та ОСОБА_2 , сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за Договором про надання правничої (правової) допомоги становить, зокрема: за підбір законодавства та вивчення практики Верховного Суду - 1000 (одна тисяча) грн 00 копійок; за збір доказів (подання адвокатських запитів ) - 1000 (одна тисяча) грн,00 копійок; за підготовку та подання позовної заяви - 4000 (чотири тисячі) грн, 00 коп., за підготовку клопотання про витребування доказів і заяви про виклик свідків - 2000 (дві тисячі) грн 00 коп., за представництво інтересів позивача в судових засіданнях - 1200 (одна тисяча двісті) грн, 00 коп., за один судодень. Вартість однієї години роботи адвоката погоджена сторонами в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. Оплата послуг Адвоката здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. (а.с.78).
Відповідно до квитанції №б/н від 27.09.2024 адвокат Різник В.П. прийняла від ОСОБА_2 , на підставі договору про надання правничої допомоги №222 від 04.03.2024 вісім тисяч гривень 00 копійок. (а.с.90).
Відповідно до акту виконаних робіт, за договором про надання правничої (правової) допомоги №222 від 27.09.2024, який підписаний 27.09.2024 року між адвокатом Різник Вікторією Павлівною та «клієнтом» ОСОБА_2 , підписанням цього акту сторони підтверджують, що Адвокатом були надані, а Клієнтом прийняті та оплачені наступні юридичні послуги: підбір законодавства та вивчення практики Верховного Суду (1 година)- 1000,00 (одна тисяча гривень 00 копійок); збір доказів (подання адвокатських запитів) (1 година) - 1000,00 (одна тисяча гривень 00 копійок); складання і подання позовної заяви 4 години - 4000 (три тисячі гривень 00 копійок), складання і подання до суду клопотання про витребування доказів і заяви про виклик свідків (2 години) - 2000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок), з розрахунку 1 година - 1000 грн. (а.с.79 ).
Відповідно до довідки про видачу заробітної плати №2 від 15.10.2024 ФОП ОСОБА_3 було видано ОСОБА_9 за період з 07.2024 по 12.2024 47 343,90 грн. (а.с.122).
Відповідно до довідки про доходи виданої ФОП ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_2 за липень 2023 було нараховано 6800,00 грн, заробітної плати; за серпень 2023 - 6800,00 грн, заробітної плати; за вересень 2023 - 6800,00 грн, заробітної плати; за жовтень 2023 - 6800,00 грн заробітної плати; за листопад 2023 - 6800,00 грн, заробітної плати; за грудень 2023 - 24 812,30 грн, заробітної плати. (а.с.123).
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права.
Згідно зі ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Відповідно до ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Згідно зі ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі ч.1 ст. 47 КЗпП України, в редакції станом на 01.10.2023, яка була чинною на дату звільнення позивача, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Такий висновок зробив Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці", справа № 1-13/2013 від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013.
Позивач серед іншого просить стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У свою чергу відповідач зазначає, що позивач звернувся із цією позовною вимогою зі спливом максимального строку, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 30.01.2019.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/12623/19 від 08.02.2022 зробила висновок про те, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідно до ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.
Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов'язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19 та від 03.10.2022р. у справі №204/1724/20, провадження №67-18714св20.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку». Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 593/1156/21 від 08.09.2023 року.
У статті 234 КЗпП не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами; стаття 234 КЗпП не пов'язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк; суд може поновити пропущений строк, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Такий висновок зробив Верховний Суд у справі № 158/2493/22 від 06.09.2023.
Судом встановлено, що між позивачем і відповідачем було укладено трудовий договір №7 від 14.08.2018 року. Про прийнятий на роботу 14.08.2018 до ФОП ОСОБА_3 продавцем непродовольчих товарів, підтверджується записом від №22 від 14.08.2018 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Запис зроблено на підставі Наказу №13 від 13.08.2018. Згідно запису №23 від 08.12.2023 ОСОБА_2 було звільнено з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. Запис зроблено на підставі наказу №46 від 08.12.2023. (а.с.19-26).
Згідно зі ст.5 Закону України «Про оплату праці» суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
Заборгованість із заробітної плати позивача не відображена у довідці про доходи, яка надана ФОП ОСОБА_3 15.10.2024 за №1. (а.с.123).
Довідкою про доходи не підтверджується факт виплати нарахованих сум коштів.
У довідці про видачу заробітної плати від 15.10.2024 №2, яка надана ФОП ОСОБА_3 на виконання ухвали Шполянського районного суду Черкаської області від 10.10.2024, заборгованість також відсутня.
У довідці про видачу заробітної плати відсутній підпис позивача, тому вона не може підтверджувати факт отримання коштів позивачем.
Суд зазначає, що в цій довідці вказаний період із 07.2024 по 12.2024, тобто період коли позивач уже не працювала у ФОП ОСОБА_3 , тому суд оцінює цю довідку критично.
Відповідачем була нарахована позивачу за 2023 рік, із січня по грудень, сума доходу в розмірі 99362,74 грн, що підтверджується інформацією з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, форма ОК-7 від 23.07.2024. (а.с.69-70).
Інформація з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7 від 23.07.2024, яка була надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, є інформативною та не підтверджує факту існування заборгованості із заробітної плати.
У відомості від 21.11.2023 про видачу заробітної плати за листопад 2023, яка видана ФОП ОСОБА_3 , навпроти прізвища ОСОБА_2 зазначено про нарахування 4018,14 грн, утримано 783,54 грн; видано 3234,60 грн. (а.с.55).
У відомості від 04.12.2023 про видачу заробітної плати за листопад 2023, яка видана ФОП ОСОБА_3 навпроти прізвища ОСОБА_2 зазначено про нарахування 2781,86 грн, утримано 542,46 грн; видано 2239,40 грн. ( а.с. 55).
Позивач стверджує, що з нею не було проведено розрахунок і заробітної плати за період із 01.11.2023 року по 08.12.2023, проте це твердження спростовується наявними у матеріалах справи відомостях.
Допитані у судовому засіданні свідки, а саме: ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердили той факт, що позивачці не була виплачена заробітна плата за листопад та грудень 2023 року. Свідок разом з ОСОБА_2 отримували заробітку плату готівкою на підставі відомостей на виплату зарплати. При отриманні авансового платежу та заробітної плати вони, як працівники, ставили підписи про одержання коштів у відповідній відомості. При цьому працівники розписувалися за ще неотриману заробітну плату, самі ж кошти роботодавець виплачувала пізніше. Така була практика роботодавця щодо виплати зарплати.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Водночас, з урахуванням поданих сторонами доказів фактичного врегулювання спірних питань між працівником та роботодавцем, з якими погоджувалася позивачка до моменту її звільнення, зокрема щодо оплати праці протягом майже двох років шляхом готівкового розрахунку на робочому місці, збереження трудової книжки у працівника, що відповідає положенням пункту 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58, загалом обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачкою факту порушення її прав з боку роботодавця. У цьому контексті суди правильно звернули увагу на суперечливу поведінку позивачки, яка ставила підписи про отримання готівкових коштів на робочому місці, що підтверджено достатніми доказами у цій справі, а також отримуючи від відповідачки з метою отримання житлової субсидії довідку про доходи у 2019 році, у якій містяться дані про отримані нею суми заробітної плати, у позовній заяві зазначила, що працюючи у відповідачки фактично протягом майже двох років не отримувала жодної оплати своєї праці. Така позиція висловлена у постанові Верховного Суду у справі № 291/1352/20 від 15.11.2023.
Позивачка ОСОБА_2 працюючи у ФОП ОСОБА_3 із 2018 року отримувала заробітну плату на руки, при цьому розписувалася за отримані кошти у відомостях про видачу заробітної плати. Така практика позивачкою сприймалася як норма, та тривала значний часовий проміжок, тобто позивачка погоджувалася саме на такий порядок розрахунку з нею роботодавця із заробітної плати.
За обставин викладених у позовній заяві суд вважає, що поведінка позивача є суперечливою.
Доктрина римського права «venire contra factum proprium» (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.10.2024 у справі № 470/1471/13-ц.
Відповідно з ч.3 ст. 12 ЦПК України та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Як вказано у ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Не отримання заробітної плати не може бути підтверджене свідками, тому суд критично оцінює покази ОСОБА_6 в частині невиплати заробітної плати позивачці.
У зв'язку з цим не може бути задоволена позовна вимога в частині стягнення заробітної плати за період з 01.11.2023 по 08.12.2023 року.
Відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
За приписами статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати затвердженої Наказом Держкомстату України 13.01.2004 №5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року, до фонду додаткової заробітної плати належить в тому числі і суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток.
У абзаці 1 пункту 2, пункті 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, зазначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Відповідач не визнав наявності невиплаченої компенсації за невикористану відпустку.
При звільненні, позивачу була нарахована компенсація за невідбуту відпустку, яка була відображено ФОП ОСОБА_3 , як податковим агентом, в пенсійному звіті. (а.с. 69-70). У довідці про доходи від 15.10.2024 ФОП ОСОБА_3 відобразила нараховану суму за грудень 2023 року у розмірі 24 812,30 грн. (а.с.123). У відомостях про видачу заробітної плати за грудень 2023 інформація про нарахування суми відпускних не відображена. Навпроти прізвища ОСОБА_2 зазначено про нарахування 1942,86 грн, утримано 378,86 грн; видано 1564,00 грн. (а.с.55 зворот).
Матеріали справи не містять письмових доказів (видаткового касового ордера або видаткової відомості), на підтвердження виплати позивачу суми компенсації за невикористану відпустку.
У довідці про видачу заробітної плати ОСОБА_2 від 15.10.2024 №2 відсутній підпис самої ОСОБА_2 , а тому вона не підтверджує факту виплати відповідних коштів, крім того довідка містить не коректне зазначення дат у періоді із 07.2024 по 12.2024. (а.с. 122).
Наявність заяви ОСОБА_2 від 08.12.2023, в якій зазначено, що позивач не має претензій до ФОП ОСОБА_3 по факту звільнення позивача, суд оцінює критично. Адже відсутність претензій не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повний розрахунок із позивачем, видати копію наказу (розпорядження) про звільнення, видати письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідач не надав доказів виконання ним вимог ст. 47 та 116 КЗпП України, в частині вручення відповідачці копії наказу про звільнення, письмового повідомлення про виплачені їй суми при звільненні та проведення повного розрахунку із позивачем.
Відповідачем не було спростовано факту не виплати заробітної плати в частині компенсації за невикористані щорічні відпустки. За існуючих встановлених обставин справи суд вважає доведеним та підтвердженим належними доказами факт не виплати заробітної плати при звільненні позивача.
Тому суд робить висновок, що позовна вимога про стягнення коштів не виплаченої компенсації за невикористану відпустку є обґрунтованою, а тому її потрібно задовольнити.
Оскільки нарахована сума доходу із заробітної плати ОСОБА_11 становить 24 812,30 грн, що підтверджується довідкою про доходи від 15.10.2024, та інформацією з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, форма ОК-7 від 23.07.2024, а також враховуючи нараховану позивачці заробітну плату за грудень у розмірі 1942,86 грн, суд стягує із відповідача 24 812,30 -1942,86 = 22 869,44 грн, - суму коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні, як компенсація за невикористані відпустки.
Відповідно до п. 164.6 ст. 164 ПК України, під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Згідно зі п.171.1. ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.12.2021 року зробила правовий висновок про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 30.01.2019.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/12623/19 від 08.02.2022 зробила висновок про те, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Позивач просить стягнути з відповідача 40181,70 грн, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2023 по 08.06.2024.
Суд зазначає, що згідно зі ст.5 Закону України «Про оплату праці» суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Правила визначення середнього заробітку працівника передбачені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.5 розділу IV зазначеного порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього розділу передбачається, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до п. 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати затвердженої Наказом Держкомстату України 13.01.2004 №5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року, до фонду заробітної плати належить: фонд основної заробітної плати, фонд додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
У постанові Верховного Суду у справі №643/14838/16-ц від 06.11.2019 міститься висновок в якому вказано, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає застосуванню формула, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку. Подібний правовий висновок мітиться у постанові Верховного Суду у справі № 646/3282/17 від 19.10.2021.
Відповідно до ч.5,6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно зі ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заробітна плата позивача за жовтень 2023 року становила 6800,00 грн, за листопад 2023 - 6800,00 грн. Цей факт підтверджується інформацією з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7 від 23.07.2024 та довідкою про доходи від 15.10.2024. (а.с.69-70, 123).
Відповідно до ч.3 -6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» п'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем. У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".
Отже у жовтні 2023 року при п'ятиденному робочому тижні було 22 робочих дні, і у листопаді 2023 року - 22 дні. Загальна кількість - 44 дні.
Тобто середньоденна заробітна плата позивача становить 6800,00 + 6800,00 = 13600 грн/ 44 (дні) = 309,09грн.
Період затримки розрахунку при звільненні із 08.12.2023 року по 08.06.2024 становить: 15 робочих днів за грудень 2023 +30 робочих дні за січень 2024 +21 робочий день за лютий 2024 + 21 робочий день за березень 2024+22 робочих дні за квітень 2024 +23 робочих дні за травень 2024+ 5 робочих днів за червень 2024 року = 130 днів.
Отже розмір середнього заробітку за період з 08.12.2023 по 08.12.2024 становить 309,09 грн * 130 = 40 181,17 грн.
Велика Палата Верховного Суду у справі № № 761/9584/15-ц від 26.06.2019 виснувала про те, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Ураховуючи, що розмір середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, перевищує розмір заборгованості по заробітній платі при звільненні у загальному, тобто є очевидно неспівмірним із загальною сумою заборгованості, суд вважає справедливим зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні позивача до розміру суми, яка не була виплачена, тобто розміру невиплаченої компенсації за невикористані відпустки, а саме до 22 869,44 грн.
Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення суми моральної шкоди у розмірі 20 000,00 гривень, то суд виходить з наступного.
Згідно ст. 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно зі ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду N 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2023 у справі № 295/2725/21 зазначив, що за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 214/7462/20 від 05.12.2022.
В обґрунтування вимог позовної заяви про стягнення моральної шкоди на користь позивача, останній зазначив, що внаслідок не виплати боргу по заробітній платі при звільненні позивачці заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в тому, що її життя змінило свою звичайну наповненість звичними подіями на інші. Позивачка перенесла дуже велике нервове перенавантаження, адже вона повинна думати, як захистити свої права, змусити відповідача виплатити їй заробітну плату, у зв'язку з чим тривалий час відчувала головний біль, який супроводжувався головокружінням, що не давало їй можливості працювати в звичному режимі.
Суд вважає, що оскільки відповідачем було допущено порушення трудового законодавства, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, суд вважає за необхідне визначити завдану позивачу моральну шкоду у розмірі 2 000 грн 00 коп., яку вважає розумною та справедливою у цьому випадку.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються.
Згідно зі ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання заяви у справах позовного провадження сплачується судовий збір фізичними особами у розмір 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову у позовній вимозі про стягнення заборгованості із заробітної плати становить 31612,30 грн. Один % від ціни позову складає суму (31612,30 х 1% = 316,12 грн).
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024рік», у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений: на 1 січня 2024 року - 3028,00 гривень. Тобто, мінімальний розмір судового збору за подання заяви у справах позовного провадження має становити 3028,00 *0,4 = 1211, 20 гривень. Оскільки 1% від ціни позову за позовну вимогу про стягнення заборгованої заробітної плати значно нижчий за 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб,
Позовна вимога задоволена частково, а саме на суму 22869,44 грн, тому стягнути з відповідача на користь держави потрібно судовий збір, у розмірі 875,70 грн, що пропорційно становить 72,3% від суми - 1211,20 грн.
Позовні вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і про стягнення моральної шкоди задоволені частково, а саме на суму 24869,44 грн. Ціна позову за цими вимогами становить 20 000,00 + 40181,70 =60181,70 грн. Один % від ціни позову складає суму (60181,70 х 1% = 601,82 грн). Мінімальний розмір судового збору за подання цих вимог має становити 3028,00 *0,4 = 1211, 20 гривень.
Позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,40 грн, за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та за стягнення моральної шкоди, який суд стягує із відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 500,47 грн, що пропорційно становить 41,32% від суми 1211,40 грн.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч 2-4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Верховного Суду від 27.07.2021 року у справі № 671/1957/20 вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Наявність договірних відносин між позивачем та адвокатом Різник Вікторією Павлівною підтверджується договором №222 про надання (правничої) правової допомоги від 04.03.2024 року.
Відповідно до додаткової угоди №1 від 27.09.2024 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №222 від 04.03.2024 укладеної між адвокатом Різник В.П. та ОСОБА_2 , сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за Договором про надання правничої (правової) допомоги становить, зокрема: за підбір законодавства та вивчення практики Верховного Суду - 1000 (одна тисяча) грн 00 копійок; за збір доказів (подання адвокатських запитів ) - 1000 (одна тисяча) грн,00 копійок; за підготовку та подання позовної заяви - 4000 (чотири тисячі) грн, 00 коп., за підготовку клопотання про витребування доказів і заяви про виклик свідків - 2000 (дві тисячі) грн 00 коп., за представництво інтересів позивача в судових засіданнях - 1200 (одна тисяча двісті) грн, 00 коп., за один судодень. Вартість однієї години роботи адвоката погоджена сторонами в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. Оплата послуг Адвоката здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. (а.с.78).
Відповідно до акту виконаних робіт, за договором про надання правничої (правової) допомоги №222 від 27.09.2024, який підписаний 27.09.2024 року між адвокатом Різник Вікторією Павлівною та «клієнтом» ОСОБА_2 , підписанням цього акту сторони підтверджують, що Адвокатом були надані, а Клієнтом прийняті та оплачені наступні юридичні послуги: підбір законодавства та вивчення практики Верховного Суду (1 година)- 1000,00 (одна тисяча гривень 00 копійок); збір доказів (подання адвокатських запитів) (1 година) - 1000,00 (одна тисяча гривень 00 копійок); складання і подання позовної заяви 4 години - 4000 (три тисячі гривень 00 копійок), складання і подання до суду клопотання про витребування доказів і заяви про виклик свідків (2 години) - 2000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок), з розрахунку 1 година - 1000 грн. Представництво інтересів в суді під час розгляду справи (1200 грн судодень х 3 судових засідань) - 3600 грн. Всього 11600,00 тисяч гривень. (а.с.79 ).
Зі змісту квитанції №б/н від 27.09.2024 адвокат Різник В.П. прийняла від ОСОБА_2 , на підставі договору про надання правничої допомоги №222 від 04.03.2024 вісім тисяч гривень 00 копійок та 3600 грн. - квитанція від 18.02.2025.
Суд вважає, що позивач надав належні докази, які б підтверджують надання йому правової допомоги адвокатом у відповідності до ст. 60 ЦПК України, тому стягує з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 6032,00 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На підставі вище викладено, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 47, 83, 94, 116, 233, 2371 КЗпП України, ст. 23, 1167 ЦК України, ст.1, 5, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. 4, 5 Закону України «Про судовий збір», керуючись ст. 12, 13, 60, 76-81, 89,141, 263-265, 274-279, ч.1 ст. 354, 430 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути із фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , інші відомості про особу суду не відомі, компенсацію за невикористані щорічні відпустки в розмірі 22869,44 (двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят дев'ять гривень 44 копійки) з утримання із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Стягнути із фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , інші відомості про особу суду не відомі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2023 по 08.06.2024 в розмірі 22869,44 (двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят дев'ять гривень 44 копійки) з утримання із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Стягнути із фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , інші відомості про особу суду не відомі, моральну шкоду в розмірі 2 000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок).
Стягнути із фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , інші відомості про особу суду не відомі витрати на правову допомогу в розмірі 6032,00 (шість тисяч тридцять дві грн 00 коп)
Стягнути із фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , інші відомості про особу суду невідомі, судовий збір в розмірі 500,47 (п'ятсот гривень 47 копійок).
Стягнути із Стягнути із фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь держави, судовий збір в розмірі 875,70 грн (вісімсот сімдесят п'ять гривень 70 копійок) за такими реквізитами: (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача за ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача - № UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, допустити до негайного виконання, в іншій частині рішення підлягає виконанню після набрання ним законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду, шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Шполянського
районного суду С.С. Сивокінь
(повний текст рішення складено 26.02.2025)