612/83/25
2/612/68/25
іменем України
26 лютого 2025 року смт Близнюки
Близнюківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді Лобановської С.М.,
за участі секретаря судових засідань Шевченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Близнюки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Бойко О.В., звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, в якій просить стягнути з відповідачки на свою користь суму боргу в розмірі 5701,03 грн та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначає, що 24.05.2023 між позивачем та відповідачкою в усній формі укладено договір позики. Відповідно до умов цього договору відповідачка отримала від позивача у позику грошові кошти у сумі 5000,00 гривень, які зобов'язалась повернути у строк до 15 лютого 2024 року (включно). Факт отримання відповідачкою від позивача грошових коштів у розмірі 5000,00 гривень підтверджується платіжною інструкцією P24A1243796296D2450 від 24.05.2023 АТ «ПриватБанк».
Відтак, позивач вказує, що договір позики від 24.05.2023 між ним та відповідачкою вважається укладеним саме з дати отримання відповідачкою від позивача грошових коштів у розмірі 5000,00 гривень, тобто з 24.05.2023.
У порушення умов договору позики відповідачка належним чином не виконала свої зобов'язання, передбачені домовленістю щодо повернення у визначений строк, а саме 15.02.2024 грошових коштів позивачу у розмірі 5000,00 гривень.
На неодноразові прохання позивача про добровільне повернення грошових коштів відповідачка ніяким чином не відреагувала, при цьому здійснила лише обмеження можливості спілкування у месенджерах (viber, telegram тощо), заблокувавши позивача.
Враховуючи вищевикладене позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Крім суми боргу в сумі 5000,00 гривень позивач також просить суд стягнути з відповідачки збитки від інфляції та 3% річних.
Представник позивача надав заяву, в якій просить розглядати справу за його відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі. При цьому вказала, що гроші в борг у ОСОБА_1 вона не брала.
У зв'язку з неявкою в судове засідання усіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув цивільну справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.
Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог, дійшов наступних висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори. (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).
За змістом статей 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.629 ЦК договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положенням ст. 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Судом встановлено, що підставою позову слугують обставини, що у 24 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в усній формі укладено договір позики, виконання зобов'язань по передачі коштів позичальниці здійснювалось шляхом їх перерахування на її картковий рахунок, який відкритий у банку, загальна сума позика склала 5000 грн 00 коп.
На підтвердження факту передачі грошей ОСОБА_3 , за усним договором позики, позивачем долучено платіжну інструкцію АТ КБ «ПриватБанк», а саме: № НОМЕР_1 від 24.05.2023, відповідно до якої позивачем ОСОБА_1 24.05.2023 перераховано на розрахунковий рахунок (на картку) (унікальний ідентифікатор одержувача - НОМЕР_2 ) кошти в сумі 5000 грн 00 коп. У графі «призначення платежу» платіжної інструкції зазначено: переказ власних коштів.
Як відзначалося вище, відповідно до ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2020 року в справі № 194/1126/18. Тобто судова практика зі спірних правовідносин є сталою і незмінною.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Зокрема, як убачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року за наслідками розгляду справи № 6-79цс14, відповідно до норм статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику. Правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17.
За встановлених судом обставин, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 письмовий договір позики не укладався, підставою виникнення у відповідачки грошового зобов'язання щодо повернення коштів позивач вважає платіжну інструкцію з банківської установи АТ КБ «ПриватБанк», яка підтверджує здійснення операції з переведення коштів на банківський рахунок відповідачки.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).
Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження N 61-30435сво18).
Таким чином, по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
У постанові від 09 вересня 2023 року № 755/16831/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення судів попередніх інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступних висновків.
Вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов'язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Судом встановлено, що 24 травня 2023 року позивач на картковий рахунок відповідачки, за № НОМЕР_2 здійснив грошовий переказ власних коштів на суму 5000 грн 00 коп., при цьому письмовий договір позики між сторонами не укладався.
Виходячи з правової природи договору позики, квитанція (платіжна інструкція) про грошовий переказ на банківську картку відповідачки не може слугувати підставою виникнення між сторонами договірних відносин та обов'язок одержувача повернути отримані кошти, крім того зі змісту цього платіжного документу не прослідковуються відомості про те, що грошові кошти були передані саме в борг на умовах договору позики.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивач не підтвердив свого права вимагати від відповідачки виконання боргового зобов'язання, оскільки позивачем не надано письмового договору, який би беззаперечно засвідчував правову природу укладеного договору позики та підтвердження факту укладання договору, зобов'язання сторін щодо порядку виконання умов та строків їх дотримання, самі по собі усні домовленості між сторонами та узгодження суми позики в розмірі 5000 грн 00 коп., суперечить вимогам статті 1047 Цивільного кодексу України.
Таким чином, з огляду на те, що розписка чи інший документ може підтверджувати факт укладення договору позики, однак лише в тому випадку, коли в ньому вказані умови договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у визначені строки та у визначеному порядку, надана позивачем платіжна інструкція про перерахунок коштів, не підтверджує в розумінні положень статей 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, з урахуванням обраного позивачем способу захисту та підстав позову.
Так як у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати відповідно до положень ст.141 ЦПК України, суд відносить на його рахунок.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 10-13, 19, 76-78, 81, 82, 141, 263-265,354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене повністю або частково в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Близнюківський районний суд Харківської області в тридцятиденний строк з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача.
ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001696, адреса: 69032, м. Запоріжжя, пров. Туристський, буд. 5.
Відповідачка.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя С.М. Лобановська