25 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 460/6752/24 пров. № А/857/25733/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Комшелюк Т.О.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 04 вересня 2024 року,
25 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Рівненської обласної прокуратури, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати усіх належних йому сум, а саме заробітної плати, нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; стягнути на його користь не отриману частину заробітної плати, виходячи з посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням встановленої надбавки до посадового окладу (за вислугу років), компенсації за невикористану відпустку в кількості 179 календарних днів, за період з 13 вересня 2023 року по 25 травня 2024 року, розмір якої становить всього 345 758,83 грн; стягнути з Рівненської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25 травня 2024 року по день ухвалення судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу на прокурорських посадах в органах прокуратури України, із 05 травня 2020 року працював на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області. З 25 травня 2024 року звільнений з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби у зв'язку з досягненням 65 років та припиненням повноважень прокурора. Покликаючись на рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023, вказує, що у період з 13 вересня 2023 року по 25 травня 2024 року йому безпідставно нараховувалась та виплачувалась заробітна плата у меншому розмірі, не на підставі Закону України «Про прокуратуру», та не нараховувалася надбавка за вислугу років. Також вважає, що відповідачем безпідставно не виплачені суми за невикористані дні відпустки у належному розмірі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати усіх належних сум ОСОБА_1 , а саме заробітної плати, нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов'язано Рівненську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, виходячи з посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням встановленої надбавки до посадового окладу (за вислугу років), компенсації за невикористану відпустку в кількості 179 календарних днів, за період з 13.09.2023 по 25.05.2024, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX збережено юридичний статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а отже, гарантії їх незалежності як невіддільний елемент статусу прокурора. Прокурорів, у межах реалізації їхніх повноважень, наділено єдиним юридичним статусом незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі. Аналогічні висновки містить рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(11)/2023. Заробітна плата прокурора визначена ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», частиною 1 якої встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною 2 Закону № 1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Зі змісту листа Рівненської обласної прокуратури від 07 травня 2024 року №27-305ВИХ-24 встановлено, що вислуга років позивача складає понад 35 років. Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач має право на отримання надбавки за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу. Суд першої інстанції не прийняв як підставу для розрахунку заробітної плати наданий відповідачем лист Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року, оскільки він не є ні нормативно-правовим актом, ні актом індивідуальної дії, оскільки лише пряма вказівка у законі може змінювати порядок нарахування заробітної плати прокурору. Як слідує з матеріалів справи, у позивача є 179 днів невикористаної відпустки, відповідач за вказані дні провів виплату компенсації в розмірі 101 922,48 грн та 26 852,54 грн, що підтверджується розрахунками компенсації за невикористані відпустки набутої до 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року. Водночас, відповідачем при проведенні розрахунку протиправно не враховано рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023. Таким чином, відповідачем неправомірно обчислено позивачу оплату часу відпустки у меншому розмірі. Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення рішення, суд першої інстанції зазначив, що ця вимога є передчасною та задоволенню не підлягає. Установивши, що з позивачем не був проведений повний розрахунок при звільненні в повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що на відповідача слід покласти обов'язок нарахувати та виплатити позивачу відповідні суми, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Рівненська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що при звільненні позивача з посади проведено всі необхідні виплати, у тому числі з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 та листа Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року. Вказує, що позивач не вважається таким, що успішно пройшов атестацію, що передбачена Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», оскільки не завершив процедуру проходження атестації, та не є прокурором призначеним у нову структуру органів прокуратури Рівненської області, оскільки перебував на посаді поза штатним розписом.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказано, що лист Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року не є ні нормативно-правовим актом, ні актом індивідуальної дії, оскільки лише пряма вказівка у законі може змінювати порядок нарахування заробітної плати прокурору.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржене, тому в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 05 травня 2020 року призначений на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області, що підтверджується наказом Прокуратури Рівненської області № 375к від 05 травня 2020 року.
03 вересня 2020 року Генеральним прокурором України видано наказ № 410, яким наказано перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу «Прокуратура Рівненської області» у «Рівненська обласна прокуратура».
Наказом Генерального прокурора України від 08 вересня 2020 року № 414 визначено днем початку роботи обласних прокуратур - 11 вересня 2020 року.
Станом на 11 вересня 2020 року та на час виникнення спірних правовідносин позивач до Рівненської обласної прокуратури не призначався.
30 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив, зокрема, вказати відомості про нарахування надбавки за вислугу років, якщо виплачувалася - вказати розмір та відсоткову ставку; вказати розмір посадового окладу, який застосовувався при нарахуванні заробітної плати за період з вересня 2023 року по квітень 2024 року; вказати який коефіцієнт було застосовано до його посадового окладу при нарахуванні заробітної плати за період 2022-2024 роки. А також просив надати дані, зокрема, щодо порядку нарахування його заробітної плати.
07 травня 2024 року відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що в період з 13 вересня 2023 року по теперішній час надбавка за вислугу років не нараховувалася. Розмір посадового окладу за період з 13 вересня 2023 року по 30 квітня 2024 року становить 48 000 грн. Розмір посадового окладу начальника самостійного відділу Рівненської обласної прокуратури, відповідно до затвердженого штатного розпису, з 01 січня 2022 року складає 58 560,00 грн і не змінювався протягом 2023 року. Відповідно до частини третьої цієї статті Закону, посадовий оклад прокуратури з 1 січня 2022 року становить 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. В свою чергу Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури з 1 січня 2022 в розмірі 1600 гривень. Частиною п'ятою зазначеної статті Закону встановлено посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах. Так, посадовий оклад керівника підрозділу обласної прокуратури встановлюється пропорційно до посадового окладу прокурора обласної прокуратури з коефіцієнтом 1,22, що становить 58 560,00 грн. Наказом Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року № 972ц затверджено коефіцієнти до посадових окладів прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах органів прокуратури. За вересень 2023 року позивачу нараховано заробітної плати в сумі 33 834,30 грн: за 8 робочих днів з окладу 7210 грн - 2746,67 грн, надбавка за вислугу років 50% - 1373,34 грн, за 13 робочих днів з окладу 48000 грн - 29 714,29 грн. Одночасно позивачу було надано розрахункові листи нарахованої заробітної плати за 2022 рік, 2023 рік та січень - квітень 2024 року.
Наказом Рівненської обласної прокуратури № 361к від 24 травня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області та органів прокуратури з 25 травня 2024 року у зв'язку з досягненням шістдесяти п'яти років та припиненням повноважень прокурора.
05 червня 2024 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про виплату належних йому сум компенсації за невикористану відпустку, щомісячної надбавки за вислугу років.
Листом від 11 червня 2024 року відповідач зауважив позивачу, що виплата належних йому сум здійснювалася у розмірі, передбаченому чинним законодавством.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати усіх належних сум позивачу, а саме заробітної плати, нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а також зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу заробітної плати, виходячи з посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням встановленої надбавки до посадового окладу (за вислугу років), компенсації за невикористану відпустку в кількості 179 календарних днів, за період з 13 вересня 2023 року по 25 травня 2024 року, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13 вересня 2023 року та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:
1) вислугу років;
2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури становить 1600 грн на місяць.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури - 1, 2 (частина четверта статті 81 Закону № 1697-VII).
Посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у розмірі - для заступника керівника обласної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора обласної прокуратури (пункт 8 частина п'ята статті 81 Закону № 1697-VII).
Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 81 Закону № 1697-VII).
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина дев'ята статті 81 Закону №1697-VII).
Частиною 1 статті 89 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
Статтею 90 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Законом України № 113-IX від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури.
У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього).
Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 у справі № 3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23) за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності), зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із оскарженням дій відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з розрахунку, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням встановленої надбавки до посадового окладу (за вислугу років), компенсації за невикористану відпустку в кількості 179 календарних днів у період з 13 вересня 2023 року по 25 травня 2024 року.
На думку скаржника, до спірних правовідносин в контексті обрахунку заробітної плати прокурорам, які не пройшли атестацію та фактично не виконували повноваження за посадою, потрібно застосовувати за аналогією із гарантіями для суддів, положення визначені частиною 10 статті 135 Закону України «Про статус суддів», які не здійснюють правосуддя, тобто без доплат до посадового окладу.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, з огляду на те, що заробітна плата прокурора повинна визначатись Законом України «Про прокуратуру», а не листом Офісу Генерального прокурора № 21-2139вих-5030КВ-23 від 12 жовтня 2023 року, лише пряма вказівка у законі може змінювати порядок нарахування заробітної плати прокурору.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Законом України № 113-IX від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури.
У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього).
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (друге речення абзацу третього).
Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 у справі № 3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23) за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності), зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У зазначеному рішенні, Конституційний Суд України констатував, що конституційні повноваження прокуратури в поєднанні з її інституційним місцем у системі правосуддя наближують функціонування прокуратури до європейських стандартів, насамперед в аспекті зміцнення ролі цієї інституції як важливого елементу системи кримінального правосуддя, що обумовлює потребу в наданні прокурорам гарантій незалежності законом, щоб забезпечити функціонування дієвої системи правосуддя, яка спроможна захистити права і свободи людини.
Врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади.
Конституційний Суд України зазначив, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
З набранням чинності Законом № 113-IX питання винагороди прокурорів, які пройшли атестацію та яких переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, регулює Закон № 1697-VII, а питання винагороди тих прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, - підзаконний нормативний акт - постанова Кабінету Міністрів України.
Відтак, оспорювані приписи Закону № 113-IX визначають відмінне від установленого статтею 81 Закону № 1697-VII регулювання оплати праці прокурорів, що свідчить про відмінність у підході законодавця до питання винагороди прокурорів, а отже, про неоднакове ставлення до прокурорів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом за обсягом гарантій забезпечення їх незалежності як невіддільного складника цього статусу.
Конституційний Суд таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, визнав не виправданою та вказав на її дискримінаційність.
Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX суперечить частині другій статті 24 Конституції України.
Отже, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, після ухвалення Конституційним Судом рішення № 8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в контексті визначення розміру винагороди прокурорів.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 грудня 2024 року у справі № 380/28500/23.
Частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Тобто, згідно із означеною нормою закону заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, зокрема, і надбавки за вислугу років, а тому із 13 вересня 2023 року Рівненська обласна прокуратура зважаючи на рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023, повинна здійснювати нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 з урахуванням складових, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».
Водночас судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , який на день ухвалення Конституційним Судом України рішення № 8-р(II)/2023 продовжував обіймати посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області та відносився до прокурорів, які до проходження атестації продовжують обіймати посади в прокуратурі Рівненської області, із 13 вересня 2023 року заробітна плата нараховувалась на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахована на основі посадового окладу прокурора обласної прокуратури без надбавок, у тому числі за вислугу років.
Зі змісту листа Рівненської обласної прокуратури від 07 травня 2024 року № 27-305ВИХ-24 судом першої інстанції встановлено, що вислуга років позивача складає понад 35 років.
Відтак, позивач має право на отримання надбавки за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу.
Наведені обставини у взаємозв'язку із нормами закону, які регулюють спірні правовідносини, дають підстави стверджувати, що у період з 13 вересня 2023 року по 25 травня 2024 року ОСОБА_1 заробітна плата нараховувалася та виплачувалася у меншому розмірі, ніж встановлено Законом України «Про прокуратуру».
З огляду на вказане, позиція Рівненської обласної прокуратури щодо здійснення обрахунку заробітної плати позивача у спірний період на підставі листа Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року № 21-2139вих-503 ОКВ-23, у якому зазначено про розрахунок її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, за аналогією із гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме згідно з частини десятої статті 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат, не ґрунтується на нормах закону та є неправомірною.
За таких обставин, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що Рівненська обласна прокуратура допустила протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу заробітної плати.
Щодо позовних вимог в частині ненарахування та невиплати компенсації за 179 невикористаних днів відпустки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з частинами першої та другої статті 82 Закону № 1697-VII прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 82 КЗпП України і статті 9 Закону «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Відповідно до статей 83, 116 КЗпП України, статті 24 Закону «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпустки та надання грошової компенсації за не використані дні відпустки здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (абз. 1 п. 2 Порядку № 100).
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році (абз.2 п. 2 Порядку № 100).
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору (абз.1 п. З Порядку №100).
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час вимушеного прогулу тощо) (абз.4 п. 3 Порядку №100).
Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. 3 п. 4 Порядку №100).
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду (абз.5 п. 4 Порядку №100).
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки, (абз.1 п. 7 Порядку №100).
Як слідує з матеріалів справи, у позивача є 179 днів невикористаної відпустки.
Відповідач за вказані дні провів виплату компенсації в розмірі 101 922,48 грн та 26 852,54 грн, що підтверджується розрахунками компенсації за невикористані відпустки набутої до 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року.
Водночас, відповідачем при проведенні розрахунку не враховано рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023.
Таким чином відповідачем неправомірно обчислено позивачу оплату часу відпустки у меншому розмірі.
У той же час, правильний розрахунок з урахуванням зазначених вище рішення Конституційного Суду від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023, абзацу 1 пункту 2, абзацу 3 та 5 пункту 4, абзацу 1 пункту 7 Порядку № 100 має становити: посадовий оклад позивача 58 560 грн (25 х 1600 грн (прожитковий мінімум) х 1,2 (коефіцієнт застосовний до прокурора обласної прокуратури) х 1,22 (коефіцієнт застосовний при перебуванні на посаді керівника підрозділу обласної прокуратури)) + надбавка за вислугу років в розмірі 50%, з урахуванням відпрацьованих днів.
Отже, при здійсненні компенсації за невикористані дні відпустки на дату звільнення позивачу протиправно не нараховані та невиплачені без урахування податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, посадовий оклад позивача 58560 грн + надбавка в розмірі 50%, з урахуванням відпрацьованих днів.
Частинами першою, другою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до наведених норм саме на відповідача покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, що у даному випадку не було зроблено відповідачем.
Отже, установивши, що з позивачем не був проведений повний розрахунок при звільненні в повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу відповідні суми, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання Рівненської обласної прокуратури провести нарахування та виплату позивачу заробітної плати, виходячи з посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням встановленої надбавки до посадового окладу (за вислугу років), компенсації за невикористану відпустку в кількості 179 календарних днів, за період з 13 вересня 2023 року по 25 травня 2024 року, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13 вересня 2023 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 460/6752/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін