25 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6320/24 пров. № А/857/33012/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року, головуючий суддя - Гомельчук С.В., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи - Військової частини НОМЕР_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , третя особа - ВЧ НОМЕР_2 , в якому просив визнати протиправними дії комісії в складі голови комісії - заступника командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення майора ОСОБА_2 , членів комісії-заступника командира 1-ї стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення молодшого лейтенанта ОСОБА_3 , начальника служби ПММ військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_4 ; визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2024 року №931 «Про результати службового розслідування».
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що військовою частиною НОМЕР_1 винесено наказ №931 «Про результати службового розслідування» від 19.06.2024, згідно з яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність та позбавлено винагороди та щомісячної премії за червень 2024 року. Позивач вважає такий наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Вказує, що відмова виконувати бойовий наказ мотивована тим, що за станом здоров'я позивач не в змозі виконати такий бойовий наказ. Неможливість виконання наказу лейтенанта ОСОБА_5 підтверджується консультативним висновком лікаря спеціаліста ВЛК військової частини НОМЕР_3 від 08.07.2024, згідно з яким позивач потребує лікування. Крім того, позивач стверджує, що він був придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах, закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, а не до виконання бойового наказу лейтенанта ОСОБА_5 . Зауважив, що командир військової частини НОМЕР_1 не наділений повноваженнями позбавляти позивача винагороди та щомісячної премії за червень 2024 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 06.03.2022 № 2 позивача, призваного по мобілізації, зараховано до списків особового складу військової частини та призначено навідником третього єгерського відділення другого єгерського взводу сьомої єгерської роти третього єгерського батальйону військової частини НОМЕР_2 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №282 від 01.10.2023 призначено на посаду головного сержанта-командира 1 вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_2 (а.с.31).
Відповідно до бойового розпорядження командира НОМЕР_4 оєбр (/в/ч НОМЕР_2 ) від 13.06.2024 №720 та бойового розпорядження командира НОМЕР_5 осб (в/ч НОМЕР_1 ) сержанта ОСОБА_6 підпорядковано в розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 з метою виконання завдань оборонного бою.
16.06.2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №894 призначено службове розслідування за фактом відмови від виконання бойового наказу сержантом ОСОБА_1
19.06.2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №931, відповідно до якого на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді «попередження про неповну службову відповідність» та з метою врегулювання виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 винагороди за червень 2024 року, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168, наказано до наказу про виплату додаткової винагороди за червень 2024 року сержанта ОСОБА_1 не включати, як такого, що вчинив дії, які містять ознаки кримінального правопорушення та позбавити щомісячної премії за червень 2024 року. Копії матеріалів службового розслідування направлно директору Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорськ та керівнику ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважаючи наказ відповідача протиправним і таким, що порушує його права та інтереси, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно винесено наказ від 19.06.2024 року №931 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді «попередження про неповну службову невідповідність» та не включення ОСОБА_1 до наказу про виплату додаткової винагороди за червень 2024 року, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно статті 65 Конституції України, статтею 17 Закону України «Про оборону України», статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», статті 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV (далі - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 28 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (статті 29, 31 Статуту). Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (стаття 30 Статуту). Накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення (стаття 35 Статуту). Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно (стаття 37 Статуту).
Згідно статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців обов'язки, зокрема, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою.
Статтею 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 року №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), відповідно до вимог статей 1, 4 якого військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України, і зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів. Право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності (стаття 6 Дисциплінарного статуту). У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Згідно ст. 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення зокрема: б) догана.
Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 816/70/16 зазначив, що підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарного стягнення є невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває в площині дискреційних повноважень суб'єкта його накладення.
Як передбачено, статтями 4, 5 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання Стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Відповідно до статі 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
З системного аналізу наведених положень вбачається, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконання чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
Статями 83, 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені згаданим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
У кожному випадку вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України "Про запобігання корупції" з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
Як передбачено статтями 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Приписами статті 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608 (далі - Порядок №608), пунктом 3 розділу ІІ якого передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Пунктами 1, 8 розділу ІІІ Порядку №608 передбачено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Згідно ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
З матеріалів справи слідує, що за результатами проведення службового розслідування складено акт службового розслідування, зі змісту якого видно, що позивачем не виконано бойовий наказ командира військової частини НОМЕР_1 на ведення оборонного бою. Такі дії сержанта ОСОБА_1 містять ознаки кримінального правопорушення, у зв'язку із чим копії матеріалів службового розслідування направлено до Директора ТУ ДБР розташованого у місті Краматорськ та Керівнику ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З акту службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2024 року судом встановлено, що 15.06.2024 року ТВО командира стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 , лейтенантом ОСОБА_5 було доведено до особового складу 1-ї стрілецької в/ч НОМЕР_1 бойове розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 НОМЕР_4 оєбр №154/дск від 13.06.2024 року щодо виконання завдань оборонного бою, недопущення подальшого просування противника, створення умов подальших дій.
Сержант ОСОБА_1 відкрито відмовився від заступання на чергування на бойові позиції у зв'язку із низьким морально-психологічним станом та незадовільним станом здоров'я.
У своїх поясненнях від 15.06.2024 року, під час службового розслідування, позивач зазначив: «Я, ОСОБА_1 , 15.06.2024 відмовився від виконання бойового наказу командира 1-ї стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 , оскільки позицію, на яку необхідно було виходити не облаштовано, а за станом здоров'я я не можу цього робити»
При цьому, в матеріалах справи наявна довідка військово-лікарської комісії від 12.01.2024 року №291, яка видана військовою частиною НОМЕР_6 , відповідно до якої ОСОБА_1 придатний до військової служби.
Доказів того, що позивач є обмежено придатним чи придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах, закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони в матеріалах справи відсутні.
Консультативний висновок лікаря спеціаліста ВЛК від 08.07.2024 року військової частини НОМЕР_3 про те, що станом на час відмови від виконання бойового розпорядження позивач не міг виконувати бойове розпорядження через погіршення стану здоров'я не спростовує вини позивача, оскільки такий складений після завершення строку виконання бойового розпорядження та проведення службового розслідування.
Також матеріали справи не містять доказів звернення зі скаргами про погіршення стану здоров'я або направлення позивача на військово-лікарську комісію та на госпіталізацію до лікувального закладу у період з моменту відмови від виконання бойового розпорядження до завершення службового розслідування, відтак позивач не мав об'єктивних причин не виконувати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №300/6320/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич