19 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22985/24 пров. № А/857/34816/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року з питань залишення позову без розгляду, прийняту суддею Ланкевичем А.З. у м. Львові у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - В/Ч, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії від 03.04.2019, оформлене протоколом №188, в частині виключення з квартирного обліку В/Ч ОСОБА_1 , як такої, що втратила право перебування на квартирному обліку у зв'язку із звільненням з лав Збройних Сил України; визнання протиправним та скасування наказу командира В/Ч від 03.04.2019 №183 в частині виключення з квартирного обліку як такої, що втратила право перебування на квартирному обліку у зв'язку із звільненням з лав Збройних Сил України; зобов'язання поновити на квартирному обліку військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, які потребують поліпшення житлових умов зі збереженням часу перебування на обліку в загальній черзі з дати первинної постановки на облік.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 позовну заяву залишено без розгляду.
Суд виходив з того, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду викладеному у постанові від 08.06.2022 у справі №362/643/21 військова служба є різновидом публічної служби.
Враховуючи вищенаведену правову позицію, слідує висновок, що ця адміністративна справа, з огляду на предмет її спору, є справою щодо проходження позивачем публічної служби, тому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду слід керуватися ч.5 ст.122 КАС України, якою передбачено місячний строк звернення до суду та обчислювати такий строк з моменту, коли позивач дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначив, що позивач оскаржує рішення відповідача від 03.04.2019, втім до суду з даним позовом звернулася лише 11.11.2024, тобто більше як через п'ять з половиню років.
Судом звернуто увагу на те, що з 2019 не проявила належної зацікавленості щодо вирішення питання про перебування її на квартирному обліку при В/Ч.
Представником позивача не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, а тому його заява про поновлення строку задоволенню не підлягала.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що ОСОБА_1 не брала участі у засіданні житлової комісії при прийнятті рішення про зняття її з квартирного обліку 03.04.2019, оскільки таке відбулося після її звільнення і вона не одержувала запрошення для участі у цьому засіданні.
Більше того, їй не було відомо про факт проведення такого засідання, а протокол №188 від 03.04.2019 позивачці взагалі не надавався чи то під розписку, чи то поштовим зв'язком.
Крім того позивач особисто під розписку не отримував свою облікову справу.
ОСОБА_1 достовірно дізналася про факт виключення її з квартирного обліку при військовій частині з моменту одержання ласта-відповіді від В/Ч НОМЕР_1 за №8197 від 25.10.2024 на адвокатський запит щодо одержання інформації про перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку (докази були подані разом із позовною заявою).
Відповідачем не надано жодних доказів про інформування ОСОБА_1 про знаття її з квартирної черги у відповідності до норм чинного законодавства України, відтак вважає що у даному випадку строки звернення з позовною заявою пропущені з поважних причин
Звертає увагу на те, що з 2018 діє Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, що затверджена наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380.
При цьому чинна Інструкція №380, не передбачає обов'язку осіб, які перебувають на квартирній черзі після звільнення з військової служби, щороку оновлювати документи житлової справи, подаючи до житлових комісії довідки за формами Ф-3, Ф-5, Ф-7.
Фактично особа має обов'язок оновити документи житлової справи лише в тому разі, якщо в останньої змінилися обставини, які впливають на реалізацію права перебування на квартирному обліку та отримання житлової площі за рахунок фондів МО України.
Таким чином, чинним законодавством України не було покладено на ОСОБА_1 обов'язку періодично подавати після звільнення з військової служби до житлової комісії необхідні документи для проведення перереєстрації.
Просить скасувати ухвали та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В/Ч подала відзив на апеляційну скаргу, де зазначає, що твердження позивача про неправомірність дій під час прийняття рішення житлової комісії та наказу № 183 є необґрунтованими. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (далі - «Порядок») та Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 (далі - «Інструкція») встановлюють спеціальний, пільговий, механізм реалізації права на безоплатне отримання житла, який застосовується до військовослужбовців та інших осіб, визначених цими актами законодавства. Ці акти встановлюють спеціальні процедурні норми організації роботи житлових комісій.
З огляду на це, суд не повинен брати до уваги вибіркове покликання позивача на статтю 40 Житлового кодексу України та пункт Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 № 470 (далі - «Правила обліку»), які не застосовуються до спірних правовідносин.
В/Ч не обмежувала доступ осіб, які звільнилися із військової служби, до інформації щодо обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень, однак позивач починаючи із 2019 не реалізовувала право на отримання такої інформації внаслідок власної пасивної поведінки попри відсутність будь-якої протидії з боку В/Ч або об'єктивних перешкод.
Крім того, В/Ч зауважує, що позивач жодним чином не адресувала доводи В/Ч про те, що інформація про черги військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку з 2019 оприлюднювалася на офіційному веб- сайті Міністерства оборони України
Є підстави вважати, що звертаючись із адвокатським запитом, у якому ставилося питання про надання копії протоколу житлової комісії про зняття позивача з квартирного обліку та наказу командира про його затвердження, позивач усвідомлювала факт пропуску строку на звернення до адміністративного суду та, враховуючи публічність інформації про квартирний облік, таке звернення із адвокатським запитом і отримання на нього відповіді можна розглядати як спробу всупереч нормам КАС України штучно перенести вперед в часі момент початку його відліку.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Також стороною відповідача було подано клопотання про закриття провадження у справі з підстав того, що у матеріалах справи відсутній відповідний документ, який би підтверджував рішення ОСОБА_1 реалізувати своє право на звернення з апеляційною скаргою не самостійно, а через адвоката Ревера С.В. Відтак, дана апеляційна скарга підписана особою, яка не мала права її підписувати.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, приходить до наступного.
У судовому засіданні колегією суддів, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, оскільки матеріалами справи, зокрема, ордером про надання правничої допомоги серії ВС №1333937 від 20.12.2024 підтверджено повноваження адвоката Ревера Сергія Васильовича представляти інтереси позивача у Восьмому апеляційному адміністративному суді.
Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
З обставин справи вбачається, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, які склали підстави для прийняття оскаржуваного процесуального судового рішення.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), частиною першою якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 5 ст122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу реалізації військовослужбовцем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, тому строк звернення до адміністративного суду з даним позовом становить шість місяців, який слід обчислювати з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів.
Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 жовтня 2023 у справі №120/8008/22.
Таким чином, суд першої інстанції помилково вважав, що до спірних правовідносин застосовується місячний строк звернення, оскільки, як зазначено вище, спір у даному випадку виник щодо реалізації військовослужбовцем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями.
За правилами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З наведеного слідує, що застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду передує оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску такого строку.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 по справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з підготовкою до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Верховний Суд у постанові 26 грудня 2024 у справі №500/7713/23 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи спростовує дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у такої особи можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 242 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Нормами частини 3 статті 242 КАС України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду позивач, як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції, покликалась на ряд обставин та надавала на їх підтвердження відповідні докази.
Зокрема, такі підстави позивач пов'язувала з тим, що вона не брала участі у засіданні житлової комісії при прийнятті рішення про зняття її з квартирного обліку 03.04.2019, оскільки таке відбулося після її звільнення і вона не одержувала запрошення для участі у цьому засіданні. Крім того, вказала, що їй не було відомо про факт проведення такого засідання, а протокол №188 від 03.04.2019 позивачці взагалі не надавався: чи то під розписку, чи то поштовим зв'язком.
У заяві позивач звертала увагу на те, що достовірно дізналася про факт виключення її з квартирного обліку при військовій частині з моменту одержання листа-відповіді від В/Ч НОМЕР_1 за №8197 від 25.10.2024 на адвокатський запит щодо одержання інформації про перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку.
Покликалася на те, що відповідачем не надано жодних доказів про інформування позивача про знаття її з квартирної черги, вважає, що у даному випадку строки звернення до суду з даним адміністративним позовом пропущені з поважних причин. Просить поновити строк звернення та продовжити розгляд справи 3380/22985/24.
В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення суд першої інстанції доводам позивача щодо поважності підстав строку звернення до суду оцінку не надав, доказів на їх підтвердження або ж спростування не дослідив, момент або часовий проміжок, у який позивач дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, не визначив.
Натомість, суд першої інстанції обмежився констатацією факту пропуску строку звернення до суду, відсутності належної зацікавленості та загальним висновком про неможливість визнання наведених позивачем підстав пропуску строку поважними.
Крім того, з приводу покликання відповідача про обов'язок ОСОБА_1 подати після звільнення з військової служби до житлової комісії необхідні документи для проведення її перереєстрації, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 2.20. Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 № 737 (далі - Інструкція №737) дійсно було передбачено, що щороку з 1 жовтня до 30 грудня з метою перереєстрації облікових справ військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, повинні надавати до житлових комісій довідки за формами Ф-3, Ф-5, Ф-7. Житлові комісії військових частин у цей самий строк здійснюють перевірку житлових умов осіб, які перебувають на обліку, а представники житлових комісій уточнюють, а за потреби коригують облікові списки.
Разом з тим, вказана Інструкції №737 втратила чинність з 31.07.2018.
Відповідно з 2018 діє Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, що затверджена наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380.
Слушним є зазначення апелянтом про те, що фактично особа має обов'язок оновити документи житлової справи лише в тому разі, якщо в останньої змінилися обставини, які впливають на реалізацію права перебування на квартирному обліку та отримання житлової площі за рахунок фондів МО України.
Заслуговує на увагу також і твердження про те , що як чинна Інструкція №380, так і будь-який інший нормативно - правовий акт, не передбачає обов'язку осіб, які перебувають на квартирній черзі після звільнення з військової служби, щороку оновлювати документи житлової справи, подаючи до житлових комісії довідки за формами Ф-3, Ф-5, Ф-7.
Відтак, чинним законодавством України не було покладено на ОСОБА_1 обов'язку періодично подавати після звільнення з військової служби до житлової комісії необхідні документи для проведення перереєстрації.
Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та аргументи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, що має наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 320, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року з питань залишення позову без розгляду у справі №380/22985/24 скасувати, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню до Верховного Суду не підлягає.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 25.02.2025.