Провадження № 11-кп/803/436/25 Справа № 205/3557/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 лютого 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року у кримінальному провадженні № 12024046690000085 від 21 лютого 2024 року стосовно
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпропетровську, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 29.12.2023 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська за ст. 125 ч. 1 КК України до 100 годин громадських робіт,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 389, частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю:
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_9
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 статті 389, ч. 2 ст. 125 КК та призначено йому покарання:
- за ч. 2 ст. 389 КК у виді пробаційного нагляду строком на один рік;
- за ч. 2 ст. 125 КК у виді обмеження волі строком на один рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді обмеження волі строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування майнової шкоди - 9231 гривню; в рахунок відшкодування моральної шкоди - 60 000 гривень. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.
Цим вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим за ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт та за умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я при таких обставинах.
ОСОБА_7 вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2023 року був засуджений за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин, який надійшов на виконання до Новокодацького РВ філії Державної установи «Центр пробації» в Дніпропетровській області. Обвинувачений ОСОБА_7 будучи ознайомленим з порядком та умовами відбування покарання у виді громадських робіт, а також попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від вказаного покарання, діючи умисно, маючи на меті ухилення від відбування покарання, в період часу з 15 лютого до 18 березня 2024 року, без поважних причин не з'являвся до КП «МТО» для відбування покарання у виді громадських робіт.
18 лютого 2024 року, приблизно о 18 годині 30 хвилин, разом з потерпілим ОСОБА_9 , перебували біля під'їзду буд.32 по вул.Чеботарьова, в м.Дніпро, де між ними на побутовому ґрунті виник словесний конфлікт, під час якого у обвинуваченого виник злочинний умисел на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, перебуваючи позаду нього, обхопив останнього обома руками в області грудної клітини та намагався перекинути через себе, але у зв'язку з тим, що потерпілий чинив опір, вони впали на земельне покриття. Продовжуючи вчиняти злочин, обвинувачений ОСОБА_7 , піднявшись та перебуваючи біля потерпілого, який перебував у положенні лежачи обличчям до землі, завдав останньому хаотичні удари ногами в область голови, у кількості не менше трьох, після чого ОСОБА_9 , прикриваючи голову руками, піднявся із землі та попрямував у напрямку під'їзду, в той час як ОСОБА_7 , перебуваючи позаду потерпілого, штовхнув останнього у спину, внаслідок чого ОСОБА_9 впав на асфальтове покриття на ліве коліно та дві руки. Таким чином, в результаті злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9 були спричинені тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, як таких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 днів, але не більше, як три тижні (21 день).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник, не оскаржуючи фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок змінити в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Призначити обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 389 КК у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 125 КК у виді пробаційного нагляду на строк два роки, на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначити покарання у виді пробаційного нагляду на строк два роки.
Вказує, що обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся, має захворювання вірусний гепатит, що потребує стаціонарного лікування, має на утриманні батька, який хворіє на серцево-судинну хворобу та потребує постійного догляду. Вказані обставини залишилися поза увагою суду та, на думку захисту, виправлення обвинуваченого можливо без його ізоляції від суспільства шляхом застосування до нього пробаційного нагляду.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника потерпілий просить залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін. Зазначає, що апеляційна скарга не містить переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість висновків суду, а призначене обвинуваченому покарання є достатнім та справедливим, розмір матеріальної та моральної шкоди просить не зменшувати, оскільки він є людиною похилого віку та на теперішній час продовжує лікування у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями внаслідок злочинних дій обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні захисник підтримав подану апеляційну скаргу та з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, посилаючись на її безпідставність, вирок суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін.
Потерпілий в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив залишити вирок суду першої інстанції без змін.
Обвинувачений в судове засіданні не з'явився, про час, дату та місце проведення апеляційного провадження повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомляв та не звертався із заявою про відкладення судового засідання, у зв'язку з чим та на підставі ч. 4 ст. 405 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний розгляд здійснено без його участі.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 389, ч. 2 ст. 125 КК за обставин, викладених у вироку суду в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому відповідно до ст. 404 КПК апеляційним судом не переглядаються.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, апеляційний суд дійшов висновку, що вони є безпідставними, а вирок суду в цій частині є законним, обґрунтованим та ухвалений у відповідності до зазначених вище вимог закону, які суд першої інстанції виконав належним чином та мотивував прийняте рішення, з огляду на наступне.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що обираючи ОСОБА_7 вид і розмір покарання, суд першої інстанції дав належну оцінку ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення.
Так, суд першої інстанції взяв до уваги, що обвинувачений, вчинив кримінальні правопорушення, які відносяться до категорії кримінальних проступків, раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується посередньо, повністю визнав свою вину. Обставиною, що пом'якшує покарання суд визнав щире каяття, а обставиною, яка обтяжує покарання, є рецидив злочинів.
При цьому, апеляційний суд зважає і на обставини вчинених кримінальних правопорушень, при яких обвинувачений, будучи засудженим вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2023 року за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді 100 годин громадських робіт, ухилився від відбування даного покарання та 18 лютого 2024 року знову вчинив нове аналогічне кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 125 КК. Дані обставини свідчать про те, що покарання, призначене за попереднім вироком, не досягло своєї мети та не сприяло виправленню обвинуваченого і попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Таким чином, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та ступінь тяжкості вчинених кримінальних проступків, даних про особу обвинуваченого, наявності обставин, що пом'якшує та обтяжує покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправити обвинуваченого неможливо більш м'яким видом покарання, передбачених санкцією ч. 2 ст. 125 КК, ніж обмеження волі, яке, на переконання апеляційного суду, є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Наведені в апеляційній скарзі захисником доводи щодо врахування відомостей про особу обвинуваченого, наявності обставини, яка пом'якшує покарання та можливість виправлення останнього шляхом застосування до нього покарання у виді пробаційного нагляду є неаргументованими. Всі ці обставини були враховані судом першої інстанції в достатній мірі при призначенні ОСОБА_7 покарання, з видом і розміром якого погодився апеляційний суд.
Захисник не наводить в скарзі інших переконливих та достатніх доводів, які б вказували на те, що призначене обвинуваченому покарання є дійсно надто суворим та не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого.
Статтею 414 КПК як одну з підстав для зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 389, ч. 2 ст. 125 КК в межах санкцій даних норм та визначив остаточне покарання за правилами ч. 1 ст. 70 КК у виді обмеження волі на строк один рік, що, на думку апеляційного суду, відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та відомостям про його особу.
Враховуючи викладене, на переконання апеляційного суду, обраний судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 вид і розмір покарання є законним, обґрунтованим, адже воно відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам, є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.
Таким чином, захисник не навів в апеляційній скарзі належних доводів та аргументів, чому призначене обвинуваченому покарання є явно несправедливим внаслідок його суворості, всі обставини, які впливають на вид і розмір покарання враховані місцевим судом, а відтак покарання призначене ОСОБА_7 за вчинені кримінальні проступки є законним, обґрунтованим та достатньо мотивованим, у зв'язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Будь-яких інших доводів, які б свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та вказували на необхідність зміни або скасування вироку суду апеляційна скарга не містить.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскарженого судового рішення, при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції не встановлено.
З огляду на вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а вирок суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 за частиною 2 статті 389, частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4