Провадження № 22-ц/803/1110/25 Справа № 205/4111/24 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
25 лютого 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача:Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, -
У квітні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника звернулась до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовано тим, що 11.11.2008 року зареєстрували шлюб з відповідачем. Від спільного життя мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області шлюб розірвано. Діти проживають з позивачкою та знаходяться на її утриманні. Відповідач допомоги на утримання дітей не надає.
Просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дітьми повноліття.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2024 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 квітня 2024 року і до повноліття дитини, а також на користь Держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині платежу за один місяць.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що з 06.06.2024 року до 10.06.2024 року був хворий та проходив курс лікування, що унеможливлювало його участь в судовому засіданні.
З 12.05.2018 року по 02.11.2023 року відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби, де суттєво погіршився стан здоров'я.
На теперішній час стан здоров'я поганий, має важке захворювання легенів та серця. Постійно звертається до лікарів та проходить курси лікування, витрачає гроші на придбання ліків, що унеможливлює сплачувати аліменти в розмірі, який зазначений в заочному рішенні Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2024 року. Вважає, що при визначенні розміру аліментів, суд не врахував стан його здоров'я та матеріальне становище.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа в силу положень ч.6 ст. 19 ЦПК України є малозначною та розглядається в спрощеному порядку і ціна позову складає менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, виходячи із того, що ціна позову визначена сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців (стаття 176 ч.1 п.3), розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.11.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.03.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Діти проживають з позивачкою та знаходяться на її утриманні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням інтересів дітей наявні правові підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5ст. 157 СК України.
Такий принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини ґрунтується на нормах Конституції України, які проголошують, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24).
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 Сімейного кодексу України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Згідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Отже, обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним.
Відповідно до роз'яснень, що викладені у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Статтею 180 Сімейного кодексу України обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків.
Аналіз положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що право дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов'язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.
Згідно ч.1ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися, як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, діючої в Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Відповідно до вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Судом враховано, що регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими вст. 7 СК України.
Згідно зіст.27 Конвенції ООН «Про права дитини» батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві, покладається законом рівною мірою на обох батьків і такий обов'язок є безумовним. Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей.
Посилання на те, що його стан здоров'я відповідача поганий, має важке захворювання легенів та серця, постійно звертається до лікарів та проходить курси лікування, витрачає гроші на придбання ліків, що унеможливлює сплачувати аліменти в розмірі, який зазначений в заочному рішенні Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2024 року, не може бути прийнятими до уваги. Доказів того, що відповідач не має можливості сплачувати визначений судом розмір аліментів та , що він є взагалі непрацездатною особою не надано.
Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання.
Зокрема, при вирішенні такого спору визначальним є обов'язок батьків утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання. Тобто такий обов'язок превалює над можливістю платника таке утримання надавати. При цьому, в обов'язковому порядку судом враховуються всі обставини, які впливають на розмір аліментів.
Наявність хвороби не звільняє від обов'язку батьків від сплати аліментів на дітей.
Натомість, з урахуванням фактичних обставин справи та динаміки значення базового соціального стандарту, колегія суддів вважає, що аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, забезпечуватимуть грошове утримання дітей повною мірою. Визначений судом розмір аліментів узгоджується з вимогами чинного законодавства України, відповідає інтересам дітей, і не порушуватиме як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача.
Таким чином, заявлений позивачем розмір аліментів в 1/3 частині з усіх видів заробітку платника аліментів є необхідним для забезпечення гармонійного розвитку дітей та відповідає можливостям батька щодо здійснення утримання своїх неповнолітніх дітей.
Також, відповідач не обмежений у праві звернутись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів в разі зміни обставин.
Колегія суддів враховує рівність особистого обов'язку як матері, так і батька щодо утримання дітей, пріоритетність інтересів дітей, на користь яких стягуються аліменти, вік дітей, визначений законом прожитковий мінімум для дітей відповідного віку.
Апелянт у апеляційні скарзі посилається на те, що він не був повідомлений про місце та час розгляду справи.
В матеріалів справи наявна відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру про те, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.03.2005 року.
Згідно статті 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України ОСОБА_1 фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .
Доказів того, що на зазначену адресу направлялися повістки, матеріали справи не містять.
Судом першої інстанції виклик відповідача в судове засідання було здійснено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Однак суд першої інстанції не звернув уваги, що було відомо фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , а тому в даному випадку опублікування оголошення про виклик не є належним повідомленням.
В порушенні вищезазначених норм судом першої інстанції не було повідомлено відповідача про розгляд справи, так як матеріали справи містять фактичну адресу відповідача, на яку судова повістка не направлялась.
Таким чином судом розглянуто справу у відсутність відповідача, на цю обставину посилався скаржник в апеляційній скарзі, таке порушення процесуального закону є безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За встановлених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2024 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 квітня 2024 року і до досягнення повноліття дітьми.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь держави судові витрати у розмірі 1211,20 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 25 лютого 2025 року.
Судді: