Провадження № 22-ц/803/2644/25 Справа № 173/1402/24 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
25 лютого 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богачової Н. П. на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувала тим, що 25 жовтня 2022 року вона уклала шлюб з відповідачем по справі. Від шлюбу мають чотирьох дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На даний час вона спільно з відповідачем не проживає.
Діти проживають разом з нею та перебувають на її повному утриманні.
Просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей у розмірі 1/2 частини всіх видів його доходів, але не менше 50% встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до повноліття дітей.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2024 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання чотирьох дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина -з ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 08 травня 2024 року і до повноліття старшої дитини. Після досягнення повноліття найстаршою дитиною, аліменти стягувати за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття, якщо ніхто з батьків не звернеться до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, а також на користь Держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Рішення допущено до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального.
Зазначає, що він 26.03.2022 року під час бойового зіткнення та обстрілу отримав тяжку хворобу голови під час виконання ним військового обов'язку, після чого довгий час лікувався та лікується по сьогоднішній день, має третю групу інвалідності так, як має психічні розлади.
Після того як відповідач отримав поранення та втратив можливість приймати адекватні рішення, оцінювати адекватно свої дії, то позивач скориставшись безпорадністю відповідача уклала з ним фіктивний шлюб так, як наміру жити з відповідачем однією сім'єю вона не мала.
Також 24 жовтня 2024 року позивачка, знову ж таки користуючись безпорадністю відповідача, зареєструвала його батьком своїх дітей.
Зазначає, що слід зробити висновок у спірних правовідносинах про те, що відповідач, хоча на час усиновлення не визнаний за рішенням суду обмежено дієздатним, однак за свідоцтвом про хворобу у даних спірних правовідносинах, страждає органічним розладом особистості та поведінки внаслідок травм, зазначене захворювання позбавляє його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними саме на момент укладення шлюбу та усиновлення дітей відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа в силу положень ч.6 ст. 19 ЦПК України є малозначною та розглядається в спрощеному порядку і ціна позову складає менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, виходячи із того, що ціна позову визначена сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців (стаття 176 ч.1 п.3), розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
До апеляційної скарги долучено свідоцтво про хворобу №183, продовження свідоцтва про хворобу №183, довідка про обставини травми №1332, та посвідчення інвалідності, однак, апелянт не просив їх залучити в якості доказів, тому це питання судом апеляційної інстанції не вирішувалось.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 25 жовтня 2022 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Сторони мають дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина -з ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, в яких батьком дітей записаний відповідач.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, щосторони мають чотирьох дітей та повинні їх утримувати.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5ст. 157 СК України.
Такий принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини ґрунтується на нормах Конституції України, які проголошують, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24).
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 Сімейного кодексу України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Згідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Отже, обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним.
Відповідно до роз'яснень, що викладені у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Статтею 180 Сімейного кодексу України обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків.
Доводи про те, що скаржник уклав шлюб з позивачкою та усиновив дітей у зв'язку зі своєю безпорадністю не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в даному випадку не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про стягнення аліментів, так як батьки повинні утримувати своїх дітей.
Згідно свідоцтв про народження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 батьком дітей записаний відповідач.
Доказів того, що відповідач оспорював батьківство не надано.
Аналіз положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що право дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов'язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.
За відсутності домовленості між батьками щодо способів виконання обов'язку утримувати дітей (ч.1 ст. 181 СК України), передбачене законом право отримання аліментів на дітей одним із подружжя, не залежить від того перебувають батьки дітей у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
На підставі ч. 2ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ч.1ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися, як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, діючої в Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Відповідно до вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Судом враховано, що регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими вст. 7 СК України.
Згідно зіст.27 Конвенції ООН «Про права дитини» батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві, покладається законом рівною мірою на обох батьків і такий обов'язок є безумовним. Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей.
Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання.
Зокрема, при вирішенні такого спору визначальним є обов'язок батьків утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання. Тобто такий обов'язок превалює над можливістю платника таке утримання надавати. При цьому, в обов'язковому порядку судом враховуються всі обставини, які впливають на розмір аліментів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначеного розміру аліментів в розмірі 1/2 частини з усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
При цьому колегія суддів враховує рівність особистого обов'язку як матері, так і батька щодо утримання дітей, матеріальний стан і стан здоров'я відповідача, пріоритетність інтересів дітей, на користь яких стягуються аліменти, вік дітей, визначений законом прожитковий мінімум для дітей відповідного віку.
Посилання апелянта на те, що він потребує витрат на лікування, що є підставою для відмови стягнення аліментів, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на підтвердження витрат та відсутності матеріальної можливості сплачувати аліменти доказів не надано.
З урахуванням фактичних обставин справи та динаміки значення базового соціального стандарту, колегія суддів вважає, що аліменти у розмірі 1/2 частини з усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину,забезпечуватимуть грошове утримання дітей повною мірою. Визначений судом розмір аліментів узгоджується з вимогами чинного законодавства України, відповідає інтересам дітей, покриватиме частину витрат на дітей і не порушуватиме як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача.
Менший розмір аліментів, наразі, не забезпечить сталого та всебічного розвитку дітей, враховуючи також необхідність догляду за здоров'ям, харчуванням, навчанням та забезпеченням інших щоденних потреб дітей.
Таким чином, заявлений позивачем розмір аліментів в розмірі 1/2 частини з усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, є необхідним для забезпечення гармонійного розвитку дітей та відповідає можливостям батька щодо здійснення утримання своїх неповнолітніх дітей.
Також, відповідач не обмежений у праві звернутись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, що стягуються в частці від заробітку (доходу) на підставі статті 192 СК України при наявності відповідних доказів.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богачової Н. П. залишити без задоволення.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 25 лютого 2025 року.
Судді: