Провадження № 22-ц/803/803/25 Справа № 211/3784/24 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
25 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/3784/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року,
встановив:
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі по тексту АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона з 19.10.1993 року по 01.02.2024 рік працювала в Криворізькій дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах, з 01.02.2024 року продовжено дію трудового договору на посаді оператора при черговому по станції Кривий Ріг-Головний Криворізького регіонального відділу організації роботи станцій виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» Регіональної філії «Придніпровська залізниця».
У 2017-2021 роках їй надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувалась правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі.
За невідомих обставин, їй не була надана матеріальна допомога у повному обсязі, лише у розмірі: 2017 рік - 2105,00 грн., 2018 рік - 2301,25 грн., 2019 рік - 2508,75 грн., 2020 рік - 2746,25 грн., 2021 рік - 4540,00 грн., а мала бути у розмірі: 2017 рік - 3200,00 грн., 2018 рік - 3723,00 грн., 2019 рік - 4173,00 грн., 2020 рік - 4723,00 грн., 2021 рік - 6000,00 грн.
Відповідач проігнорував пункти 1.4., 3.1.14. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2015 рік, який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати 40% тарифної ставки чи посадового окладу, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні, на момент виплати допомоги. У зв'язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.
У зв'язку з викладеним, просить стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь 7617,75 гривень недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та стягнути з відповідача на її користь понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 гривень.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволений. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомоги на оздоровлення за 2017 - 2021 роки в сумі 7 617,75 гривень та витрати на правову допомогу 2 500 гривень. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 гривень.
В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачка звернулася до суду з вимогою виплати сум матеріальної допомоги на оздоровлення, яка, на її думку, не була їй виплачена, під час надання щорічної відпустки, відповідно до п. 3.1.14 Колективного договору укладеного між відокремленим структурним підрозділом Криворізька дистанція залізничних перевезень та головою Криворізької територіальної профспілкової організації. Так, пунктом 3.1.14 Колективного договору на 2015 рік, укладеного між начальником ВСП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» та головою Головою Криворізької територіальної профспілкової організації встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальною тривалістю або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу, які склалися на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Однак, в подальшому, відповідно до п.п. 3,5 розділу І «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року було встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується, як розрахункова величина, для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Постановою від 31 березня 2017 року за № Н-32/20, П-4-5г встановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб».
Також, висновки суду першої інстанції про застосування до спірних відносин ст. 9 КЗпП України у зв'язку з настанням погіршення та порушення суттєвих умов трудового договору, є помилковими.
Суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду по справам № 501/4788/21 від 10 січня 2024 року.
Зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що позивачка звернулась до суду лише у 2023 році, тобто з пропуском строку, передбаченим ч.1 ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що позивач з 19.10.1993 року по 01.02.2024 рік працювала в Криворізькій дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах, з 01.02.2024 року продовжено дію трудового договору на посаді оператора при черговому по станції Кривий Ріг-Головний Криворізького регіонального відділу організації роботи станцій виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» Регіональної філії «Придніпровська залізниця».
У періоди з 16.10.2017 року по 15.11.2017 року, з 25.09.2018 року по 26.10.2018 року, з 10.10.2019 року по 03.11.2019 року, з 17.08.2020 року по 17.09.2020 року, з 03.10.2021 року по 03.11.2021 року позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка.
Відповідно наданих суду табуляграм, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік - 2105,00 грн., 2018 рік - 2301,25 грн., 2019 рік - 2508,75 грн., 2020 рік - 2746,25 грн., 2021 рік - 4540,00 грн.
Згідно п. 3.1.14 Колективного договору на 2015 рік, укладеного між адміністрацією, в особі начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Карпенко С.А., та територіальним комітетом профспілки, в особі голови Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренко А.Ф., схваленого конференцією трудового колективу 18 березня 2015 року (далі Колективний договір), при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати, згідно з Положенням, за письмовою заявою, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Згідно п.1.4 Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому, вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Дія вищевказаного Колективного договору неодноразово пролонговувалась на підставі спільних постанов керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації, а саме: 31 січня 2017 року №П-3, 12 січня 2018 року № П-8-25г, 04 січня 2019 року № П-2-25г, 02 січня 2020 року № П-9-11, 28 грудня 2020 року № П-11-89.
Відповідно копії спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-5-8г/а від 31 березня 2017 року, постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
На підставі спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-13-85г від 10 червня 2021 року, пункт 3.1.14. було викладено в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивачка посилалася на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.14 Колективного договору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття спільною Постановою керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-5-8г/а від 31.03.2017 року, було визначено застосовувати з 01.04.2017 року у діючому Колективному договорі СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому при визначенні позивачці розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-5-8г/а від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14 Колективного договору. При цьому, суд дійшов висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.14 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.
Спільною Постановою керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-5-8г/а від 31.03.2017 року, було визначено застосовувати з 01 квітня 2017 року у діючому Колективному договорі СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Також на підставі спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-13-85г від 10 червня 2021 року, пункт 3.1.14. було викладено в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Водночас, пунктом 1.4 Колективного договору передбачено що необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.14 Колективного договору на 2015 рік, укладеного Криворізькою дирекцією залізничних перевезень та головою Криворізької територіальної профспілкової організації встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу, які склалися на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-5-8г/а від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Згідно п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.
Відповідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-5-8г/а від 31.03.2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.
Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.
Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-5-8г/а про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачці розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-5-8г/а від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14 Колективного договору, доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними та не спростовують наведеного.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів апеляційного суду не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.
Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом і подальше внесення змін до пункту 3.1.14. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.
Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці.
Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачці частини матеріальної допомоги на оздоровлення.
Колегією суддів апеляційного суду не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року по справі № 501/4788/21 суд дійшов висновку, що починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року підприємство зобов'язано при обчисленні місячної тарифної ставки застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальний розмір заробітної плати.
Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи з наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постанові від 10 січня 2024 року по справі №501/4788/21 є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та у справі №211/7912/23 є відмінним. Так, у справі № 501/4788/21 склалися правовідносини щодо обчислення місячної тарифної ставки працівника, тоді як предметом даного спору є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору.
Щодо пропуску позивачем строку звернення передбаченого ч. 2 ст. 233 ЦПК України слід зазначити наступне.
За змістом ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст. 233 КЗпП України.
Так, відповідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24.00 год. 30 червня 2023 року.
Відповідно ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Отже, строки звернення позивачкою до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 2017 року по 2021 рік вона мала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Відповідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року залишенню без змін.
Відповідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді:
Повне судове рішення складено 25 лютого 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста