Провадження № 22-ц/803/741/25 Справа № 211/3702/24 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
25 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/3702/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року,
встановив:
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі по тексту АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 з 04.07.2006 року працює на підприємстві Відповідача у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах, 01.01.2014 року переведено оператором електронно-обчислювальних та обчислювальних машин 4 розряду.
За період з 2017-2021 роки ОСОБА_1 перебувала у щорічних відпустках, та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення. Станом на момент звернення до суду із даною позовною заявою жодних доплат на відшкодування матеріальної допомоги на оздоровлення за спірні періоди додатково відповідачем не нараховано та не виплачено. Отже, сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 7716,50 грн.
У зв'язку з викладеним, просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь 7716,50 гривень недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та витрати на правову допомогу у розмірі 2500 гривень.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволений. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за період 2017- 2021 років у сумі 7716,50 гривень та витрати на правову допомогу 2 500 гривень. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 1 211,20 гривень.
В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року, було визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки у п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року та зміни до колективного договору не вносились, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та суперечать вказаним нормам закону.
Посилається, що суд першої інстанції при ухваленні рішення по справі не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Також вказує, що суд не звернув увагу на те, що позивач звернувся до суду лише у 2023 році, тобто з пропуском строку, передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Також вважає, що стягнутий розмір витрат на правову допомогу є завищеним, необґрунтованим, не співмірним із складністю справи та витраченим адвокатом часом, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення судових витрат, понесених позивачкою на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що ОСОБА_1 працює з 04.07.2006 року працює на підприємстві Відповідача у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах, 01.01.2014 року переведено оператором електронно-обчислювальних та обчислювальних машин 4 розряду.
У 2017-2021 роках їй надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувалась правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. За невідомих обставин, їй не була надана матеріальна допомога у повному обсязі, лише у розмірі: 2017 рік - 2105,00 грн., 2018 рік - 2202,50 грн., 2019 рік - 2508,75 грн., 2020 рік - 2746,25 грн., 2021 рік - 2254,00 грн., а мала бути у розмірі: 2017 рік - 3200,00 грн., 2018 рік - 3723,00 грн., 2019 рік - 4173,00 грн., 2020 рік - 4723,00 грн., 2021 рік - 6000,00 грн. Сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу становить 7716,50 грн.
Пунктом 3.1.15 Колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом відеокремленого структурного підрозділу Вагонне депо Мудрьона ДП Придніпровська залізниця на 2015-2016 роки, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу, які склались на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Згідно з п.1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників вагонного депо Мудрьона вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету вагонне депо Мудрьона, а всі інші на конференції трудового колектив.
Дія Колективного договору продовжена у 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 і до укладання Колективного договору АТ «Укрзалізниця», що підтверджується копіями Витягу з протоколу спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету первинної профспілкової організації СП «Вагонне депо Мудрьона» №Пр.-10 від 18.01.2017, №Пр.-22 від 05.01.2018, №Пр.-34 від 02.01.2019, №Пр.-46 від 11.01.2020, №Пр.-58 від 29.12.2020 «Про продовження дії Колективного договору».
На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 від 06.12.2016 за підписами керівництва СП «Вагонне депо Мудрьона» та ППО ВСП «Вагонне депо Мудрьона» постановили спільну постанову, якою вирішили застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі між адміністрацією та трудовим колективом замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Відповідно до спільної Постанови начальника СП «Вагонне депо Мудрьона» ОСОБА_2 та голови первинної профспілкової організації «Вагонне депо Мудрьона» ОСОБА_3 за №368 від 14.04.2017, постановлено застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договору СП «Вагонне депо Мудрьона» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Відповідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови начальника СП «Вагонне депо Мудрьона» ОСОБА_2 та голови первинної профспілкової організації «Вагонне депо Мудрьона» ОСОБА_3 за №368 Пр№ 13 від 14.04.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200 гривень.
Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1 600,00 грн., з 01 травня 2017 року - 1 684,00 грн., з 01 грудня 2017 року 1 762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000,00 грн., 2 105,00 грн., 2 202,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.
Відповідно Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1 762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1 841,00 грн., з 01 грудня 2018 року 1 921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2 301,25 грн. та 2 401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1 921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2 007,00 грн., з 01 грудня 2 102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 401,25 грн., 2 508,75 грн. та 2 627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн.
Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2 102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2 197,00 грн., з 01 грудня 2020 року 2 270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 627,50 грн., 2 746,25 грн. та 2 837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн., з 01 вересня 2020 року 5 000,00 грн.
Відповідно Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2 270,00 грн., з 01 липня 2021 року - 2 379,00 грн., з 01 грудня 2021 року 2 481 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 837,50 грн., 2 973,75 грн. та 3 101,25 грн. відповідно; та 2 прожиткових мінімуми на 01 січня 2021 року відповідно - 4 540,00 грн.; натомість мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6 000,00 грн., з 01 грудня 2021 року 6 500,00 грн.
Таким чином, прийняття спільної Постанови начальника СП «Вагонне депо Мудрьона» та голови первинної профспілкової організації «Вагонне депо Мудрьона» за №368 ПР № 13 від 14.04.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні адміністрації та профкому депо, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн., отже, вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому апеляційний суд вважає, що при визначенні позивачці розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна спільної Постанови начальника СП «Вагонне депо Мудрьона» та голови первинної профспілкової організації «Вагонне депо Мудрьона» за №368 ПрР № 13 від 14.04.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.15 Колективного договору.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилалась на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.15 Колективного договору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спільна постанова керівництва СП «Вагонне депо Мудрьона» РФ «Придніпровська залізниця» та профкомом за №368 Пр-13 14.04.2017 про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених Колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і Первинної профспілкової організації вагонного депо Мудрьона, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже, вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2 000,00 грн., тому при визначенні позивачці розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва СП «Вагонне депо Мудрьона» РФ «Придніпровська залізниця» та профкомом за №368 Пр-13 14.04.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.15 Колективного договору.
При цьому, суд дійшов висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.151 Колективного договору Вагонного депо Мудрьона на 2015-2016 роки від 19.03.2015 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.15. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2015-2016 роки, укладеного між Вагонним депо «Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця», в особі начальника Рипюк В.П. , та головою профкому вагонного депо Мудрьона Букша Ю.М., схваленого конференцією трудового колективу вагонного депо Мудрьона 19.03.2015, який є чинним станом на 2021 рік, визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент надання допомоги
Відповідно до спільної Постанови за № 368 Пр-13 від 14.04.2017 року начальника СП «Вагонне депо Мудрьона» В.П. Рипюк та голови ПП ВСП «Вагонне депо Мудрьона» Букша Ю.М. постановлено застосовувати з 01.04.2017 року в діючому колективному договорі СП «Вагонне депо Мудрьона» замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Пунктом 1.4. Колективного договору визначено, що зміни та доповнення до Колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників, вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету вагонного депо Мудрьона, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Відповідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови № 368 ПР-13 від 14.04.2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.
Відповідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць,був встановлений на рівні 1600,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн.
Таким чином, прийняття спільної Постанови за № 368 Пр-13 від 14.04.2017 начальника СП «Вагонне депо Мудрьона» В.П. Рипюк та голови ППО ВСП «Вагонне депо Мудрьона» Буукша Ю.М. про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених Колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і Первинної профспілкової організації вагонного депо Мудрьона, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн., отже, вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000,00 грн., тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачці розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанови за № 368 Пр-13 від 14.04.2017 начальника СП «Вагонне депо Мудрьона» В.П. Рипюк та голови ППо ВСП «Вагонне депо Мудрьона» Букша Ю.М., яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.15 Колективного договору, і доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними та не спростовують наведеного.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIIIустановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.
Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць,був становлений на рівні 1600,00 грн.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом і подальше внесення змін до пункту 7.1.9. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.
Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також, кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором, п. 3.1.15 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення.
Відповідно, з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 7716,50 гривень за період з 2017 по 2021 роки.
Апеляційним судом також не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року по справі № 501/4788/21 суд дійшов висновку, що починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року підприємство зобов'язано при обчисленні місячної тарифної ставки застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальний розмір заробітної плати.
Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у справах № 501/4788/21є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та справі №214/10295/23 є відмінним. Так, у справах № 501/4788/21 склалися правовідносини щодо обчислення місячної тарифної ставки працівника, тоді як предметом даного спору є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору.
Щодо строків звернення до суду слід зазначити наступне.
За змістом ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.
Так, відповідно ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24.00 год. 30 червня 2023 року.
Відповідно .ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 рік позивач мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
Відповідно п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачкою надано копію ордеру, договір про надання правової допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт про надання правової допомоги, оригінал квитанції про сплату витрат за правничу допомогу в сумі 2 500 гривень.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Враховуючи, складність справи, виконані адвокатом роботи під час розгляду справи у суді, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правову допомогу у розмірі 2 500 гривень, що є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Відповідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 квітня 2024 року залишенню без змін.
Відповідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді:
Повне судове рішення складено 25 лютого 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста