24 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 140/5050/24 пров. № А/857/21081/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року (суддя - Димарчук Т.М., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 у травні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльності щодо розгляду поданих та направлених Ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області матеріалів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою КМУ від 21.10.2015 №850; зобов'язати розглянути по суті заяву ОСОБА_1 з доданими документами про призначення одноразової грошової допомоги та прийняти рішення відповідно до положень пунктів 9, 14 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що законодавець поклав на відповідача обов'язок за результатами розгляду документів про призначення одноразової грошової допомоги прийняти одне з двох можливих рішень: 1) про призначення одноразової грошової допомоги або 2) про відмову в її призначенні. Відтак, можливість повернення документів про призначення одноразової грошової допомоги без прийняття рішення не передбачена Порядком №850. Натомість, відповідач, ухиляючись від прийняття жодного із зазначених рішень, листом від 06.03.2024 №487/05/28-2024 повернув документи відправнику, без прийняття рішення, що не відповідає вимогам Порядку №850.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що якщо між подіями (встановлення інвалідності та повторний огляд) минуло понад два роки, особа не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 у 1978 році був прийнятий на службу в поліцію, що підтверджується записом із трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.11-17).
21.11.2002 Військово-лікарська комісія здійснила огляд позивача та встановила наступний діагноз: “деформуючий спондильоз, остеохондроз шийного відділу хребта Пст (грижі Шморля, унковертебральний артроз). Хронічна рецидивуюча цервікокраніалгія в стадії нестійкої ремісії. Ознаки хронічної недостатності кровообігу у вертебробазилярному басейні, вестибулопатія. Дискиркуляторна енцефалопатія І-Пст.складного генезу (вертеброгенного, атеросклерозичного). Ангіопатія сітківки обох очей (ОД=1,0, OS=-1.0). Сезонний алергічний риніт. Хронічний періодонтиз, що підтверджується свідоцтвом про хворобу №603. Та постановлено ВЛК про причинний зв'язок захворювання ТАК, пов?язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.22).
01.10.2012 позивач був звільнений зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штату на підставі наказу УМВС №346 від 01.10.2012, що підтверджується записом із трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .
З копії виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією №343743 від 13.09.2023, вбачається, що ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, довічно. Захворювання ТАК, пов'язане з проходженням служби в ОВС (а.с.21 ).
В жовтні 2023 року позивач вийшов на пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 17.10.2023 (а.с. 10).
Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №026637 від 13.09.2023 ступінь втрати працездатності становить 60% одноразово. В пункті 5 вказаної довідки зазначено: “захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в ОВС" (а.с.20).
Позивач через Ліквідаційну комісію УМВС України в Кіровоградській області звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності другої групи інвалідності, надавши необхідні документи.
Листом «Про повернення матеріалів» від 28.03.2024 № 8726-2024 у відповідь на вказану заяву (№487/05/28-2024 від 06.03.2024) позивачу повідомлено, що з надісланих матеріалів, установлення заявникові другої групи інвалідності та 60% втрати професійної працездатності (2023 рік) відбулось у період понад два роки від дати встановлення йому 15% втрати працездатності (2002 рік), що згідно з умовами п. 4 Порядку №850 не дає підстав для розгляду надісланих матеріалів згідно з Порядком. Ураховуючи викладене, матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 повертаються без прийняття рішення як такі, що не відповідають вимогам законодавства (а.с.19).
Позивач вважаючи, що вказана бездіяльність відповідача (щодо не прийняття рішення за його зверненням) порушує його законні права та інтереси, звернувся до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спосіб, у який МВС України розглянуло заяву та документи про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням позивачеві ІІ групи інвалідності, Законом України «Про міліцію» та Порядком № 850 не передбачені.
Ключовим питанням у цій справі є правомірність дій відповідача щодо повернення документів про призначення одноразової грошової допомоги без прийняття рішення, оскільки позивач в апеляційній скарзі наполягає, що відповідач за результатом розгляду документів про виплату позивачеві одноразової грошової допомоги не прийняв жодного рішення, а матеріали листом повернув на доопрацювання Ліквідаційній комісії, що є порушенням пунктом 9 Порядку № 850.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Однак п.15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» закріплено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Статтею 23 Закону України «Про міліцію» встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначено постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі:
250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;
200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;
150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми (пункт 4 Постанови №850).
Згідно з пунктом 7 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи:
заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов;
довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії:
довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;
постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;
сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Пунктом 8 Порядку №850 передбачено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або керівник уповноваженої установи МВС, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
Відповідно до п.9 Порядку №850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або до уповноваженої установи МВС для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Отже, Порядком №850 чітко встановлено, що рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги приймає саме Міністерство внутрішніх справ України.
Листом від 28.03.2024 № 8726-2024 відповідачем повернуто матеріали (заяву з додатками) позивачу ОСОБА_1 без прийняття рішення як такі, що не відповідають вимогам законодавства. Окрім того, в листі вказано, що з надісланих матеріалів, установлення заявникові другої групи інвалідності та 60% втрати професійної працездатності (2023 рік) відбулось у період понад два роки від дати встановлення йому 15% втрати працездатності (2002 рік), що згідно з умовами п. 4 Порядку №850 не дає підстав для розгляду надісланих матеріалів згідно з Порядком.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.
Зокрема у постановах від 03.04.2018 у справі № 750/5581/17, від 22.05.2018 у справі №285/1538/17, від 16.03.2020 у справі №641/10426/16-а, від 30.06.2021 у справі №822/2942/17, від 06.07.2022 у справі № 760/18634/16-а та від 22.09.2022 у справі №360/1605/21, Верховний Суд дійшов висновку, що МВС України, в порушення вимог пункту 9 Порядку №850, за результатами розгляду матеріалів про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІIІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходження служби в органах внутрішніх справ, конкретного рішення не прийняло, чим допустило протиправну бездіяльність.
Апеляційний суд не вбачає підстав для відступу від такої позиції та зазначає, що у цій справі судом встановлено, що позивачем було подано до відповідача пакет документів для вирішення питання про призначення грошової допомоги.
Однак, МВС протиправно не здійснено розгляд заяви позивача по суті та не вирішило питання про призначення або відмову у призначенні такої допомоги, тобто не прийняло конкретного рішення.
Бездіяльність відповідача не відповідає вимогам п.1 ч.2 ст.2 КАС України, оскільки відповідачем не були вчинені дії у спосіб, що визначений законом.
Апеляційний суд резюмує про порушення відповідачем вимог пункту 9 Порядку №850, яким чітко передбачено, що МВС приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги із зазначенням мотивів такої відмови.
Також апелянт покликається на неспівмірність стягнутих витрат на правову допомогу.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).
Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги №18/04/24 від 18.04.2024, укладеного між адвокатом Хвищук Н.В. та ОСОБА_1 , додаткової угоди №1 від 30.04.2024 до договору №18/04/24 від 18.04.2024, акта про надання послуг правничої допомоги від 30.04.2024, рахунка №01 від 30.04.2024 (а.с. 29-33).
Відповідно до акта надання послуг правничої допомоги від 30.04.2024 адвокатом Хвищук Н.В. надано позивачу послуги з попередньої консультації, ознайомлення з документами клієнта, пошук та правовий аналіз законодавства, складання позовної заяви про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії - 4000 грн.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд першої інстанції врахував, що розглядувана справа незначної складності; спірні правовідносини регулюються нормами одного закону та Порядку №850 та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів не передбачають. При цьому такі послуги, як ознайомлення з документами клієнта, правовий аналіз законодавства охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
Апеляційний суд погоджується, що виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, справедливим є відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі №140/5050/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська