24 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3633/24 пров. № А/857/20101/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року (суддя - Андрусенко О.О., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ОСОБА_1 у квітні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення про визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України для цілей нарахування митних платежів від 03.10.2023 №UA205110/2023/000079. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскільки не здійснює комерційну діяльність і придбав товар виключно для власних потреб, то не може впливати на те, який документ йому буде видано. Тож єдиним належним документом, який підтверджує реальну вартість товару, є інвойс від 27.09.2023 №124, який містить інформацію про товар, дату складання, особу, яка придбала товар, назву підприємства, від імені якого складено інвойс. Його та супровідний документ Т1 №23PL301010NU66FBK8 надано митному органу разом з митною декларацією для підтвердження вартості дитячого взуття. На думку позивача, в оскаржуваному рішенні митний орган формально обмежився лише посиланнями на норму законодавства України без зазначення належних підстав для його прийняття, зокрема, чому наявні документи не дають можливості визначити вартість товару чи є недостатніми. Також інформація з Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби (далі - ЄАІС Держмитслужби) не може бути безумовним джерелом для визначення митної вартості товару, а митний орган вказав лише номер та дату митної декларації, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що громадянам при переміщенні через митний кордон України надано можливість підтверджувати фактурну вартість товарів іншими документами, які містять відомості про вартість таких товарів. Зазначає, що митний орган формально обмежився лише посиланнями на норму законодавства України, без жодного обґрунтування конкретної ситуації. Зазначає, що не заперечує відсутності статусу суб'єкта господарювання, при цьому, купівля товарів в учасника міжнародної торгівлі безпосередньо не визначає покупця особою, яка здійснює зовнішньоекономічну діяльність.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 28.09.2023 на митному посту “Устилуг» ОСОБА_1 подав митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності (а.с. 43). У розділі 4 вказано відомості про товар - підліткове та дитяче взуття, 56 пар, вагою 49 кг, загальною вартістю 77,84 доларів США. Для підтвердження вартості товару до вказаної митної декларації позивачем було долучено інвойс від 27.09.2023 №124 (а.с. 44) та супровідний документ (транзитна декларація) Т1 від 27.09.2023 №23PL301010NU66FBK8 (а.с. 45-46).
Відповідно до акта про проведення Волинською митницею 28.09.2023 огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу під час проведення повного митного огляду транспортного засобу, реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлено, що у вантажному відділенні автомобіля переміщується до України товар - взуття дитяче та підліткове на підошві з гуми, з верхом з текстильних матеріалів та штучної шкіри, нове; торгівельна марка “Jong Golf», країна виробництва - Китай, загальною кількістю 448 пари, загальною вагою 392 кг (брутто). Подано товаросупровідні документи: декларацію від 27.09.2023 №23PL301010NU66FBK8 та інвойси від 27.09.2023 №№119,120,121,122,123,124,125,126 на товари, які належать водію та пасажирам, загальною вартістю 622,72 доларів США (а.с. 87).
03.10.2023 Волинською митницею прийнято рішення №UA205110/2023/000079 про визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів, згідно з яким визначено вартість задекларованого позивачем товару за описом “взуття дитяче та підліткове на підошві з гуми, з верхом з текстильних матеріалів та штучної шкіри, нове; торгівельна марка “Jong Golf», код товару 6404199000» на рівні 17,96 доларів США за одиницю, загальна вартість товару - 1005,97 доларів США (36786,91 грн) (а.с. 42).У графі 18 “Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів» рішення зазначено, що відповідно до пункту 1 статті 368 МК України не надано касові та товарні чеки, ярлики та інші документи роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості товарів. Митна вартість товарів відповідно цінової інформації ЄАІС Держмитслужби становить 20,53 доларів США/кг (МД №UA101040/2023/8700 від 11.09.2023).
Прийняття вказаного рішення стало підставою для складення митним органом уніфікованої митної квитанції МД-1 від 03.10.2023 №033444 для справляння митних платежів у сумі 5608,98 грн (а.с. 14), які сплачені позивачем згідно з чеком від 03.10.2023 №5562 (а.с. 14 зворот).
У відповідь на адвокатський запит представника позивача Волинська митниця листом від 30.10.2023 №7.3-28-07/13278 повідомила, що інвойс не було враховано на підтвердження вартості, а також місця придбання товару, оскільки він є комерційним документом, що не відповідає положенням частини першої статті 368 МК України. Крім того, наданий інвойс у паперовій формі не містить підписів уповноважених сторін та інформації щодо реквізитів для оплати товару та/або проведеної оплати; в інвойсі вказано про застосування умов поставки DAP Правил Інкотермс, які використовуються в зовнішній торгівлі. Відповідно до частини другої статті 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєстровані як підприємці (а.с. 17).
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.
Як установлено частиною першою статті 246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.
Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (частина шоста статті 257 МК України).
Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами врегульовано розділом ХІІ МК України.
За правилами статті 364 МК України цей розділ регулює умови та порядок пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. У випадку переміщення громадянами-підприємцями через митний кордон України товарів, пов'язаних зі здійсненням ними підприємницької діяльності, митне оформлення здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законодавчими актами України для підприємств. Положення цього розділу в такому випадку не застосовуються. Положення цього розділу не поширюються на товари, що переміщуються особами, які користуються митними пільгами згідно із розділом XIII цього Кодексу, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 365 МК України визначено, що громадяни за умови дотримання вимог цього Кодексу та інших актів законодавства України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну (у тому числі з метою транзиту) та вивезення з України.
Частиною першою статті 368 МК України встановлено, що для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, банківських виписках, електронних повідомленнях з інтернет-магазинів, інших документах, які містять відомості про вартість таких товарів.
Особа, яка декларує товари, вправі довести достовірність відомостей, представлених для визначення їх фактурної вартості (частина третя статті 368 МК України).
Відповідно до частини четвертої статті 368 МК України у разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів митні органи визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу шляхом прийняття письмового рішення за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Аналіз наведених положень МК України дозволяє виснувати, що громадяни вправі ввозити на територію України не заборонені до ввезення товари для особистих, сімейних та інших потреб, які не пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Для цілей оподаткування таких товарів застосовується їх фактурна вартість. Документами у цілях підтвердження митної вартості у розумінні частини першої статті 368 МК України є: касові або товарні чеки, ярлики, банківські виписки, електронні повідомлення з інтернет-магазинів, інші документи, які містять відомості про вартість таких товарів.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450 (далі - Положення №450), товари декларуються шляхом подання митному органу митної декларації для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності.
Відповідно до абзацу другого пункту 8 Положення №450 для письмового декларування громадянами особистих речей, інших товарів для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності використовується митна декларація, зазначена в абзаці п'ятому пункту 2 цього Положення.
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивач ОСОБА_1 для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, подав митну декларацію встановленої форми, у якій зазначив про ввезення на митну територію України товару - підліткове та дитяче взуття, 56 пар, вагою 49 кг, загальною вартістю 77,84 доларів США.
Таким чином, подаючи таку декларацію, позивач зазначив мету ввезення товарів - для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, не може залишитися поза увагою та обставина, що у транспортному засобі (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), окрім товару, який переміщувався позивачем, переміщувався також аналогічний товар, належний іншим громадянам та водію, загальною кількістю 448 пари, загальною вагою 392 кг (брутто) та кожен перевозив приблизно однакову кількість однотипного взуття, що слідує з декларації Т1 від 27.09.2023 №23PL301010NU66FBK8 (а.с.45-46), акта про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 28.09.2023 (а.с.87).
За таких обставин, обґрунтованими є доводи митного органу про наявність сумніву у дійсній меті переміщення позивачем товарів та достовірності заявлених відомостей про їх фактурну вартість.
Вбачається, що задекларований позивачем товар (підліткове та дитяче взуття) за своїми кількісними показниками (56 пар) не може відповідати меті ввезення - для особистих, сімейних потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності.
Підставою прийняття відповідачем спірного рішення від 03.10.2023 №UA205110/2023/000079 є ненадання позивачем документів роздрібної торгівлі, які місять відомості щодо вартості товарів, надання яких передбачено частиною першою статті 368 МК України.
Перевіряючи документи, які подані для підтвердження фактурної вартості задекларованого позивачем товару, митниця дійшла висновку, що поданий інвойс від 27.09.2023 №124 не підтверджує таку вартість, оскільки є комерційним документом, а позивач в свою чергу не є підприємцем.
Так відповідно до приписів частини другої статті 53 МК України рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу) є документами, які підтверджують митну вартість товарів.
Згідно з частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
При цьому розділ VIII МК України регулює питання митного оформлення, метою якого згідно з приписами частини першої статті 246 МК України є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Отже, рахунок-фактура (інвойс) є документом, який підтверджує митну вартість товарів саме комерційного призначення, а не тих, які ввозяться громадянами для особистих, сімейних чи інших потреб, не пов'язаних з комерційною метою.
Також суд зауважує, що інвойс - це документ у міжнародній комерційній практиці, що надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставляються покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання і відомості про постачальника та одержувача. Якщо умови оплати - відтермінування платежу, інвойс є розрахунковим документом. Оформлений інвойс підтверджує обов'язок покупця оплатити товар, відвантажений на його адресу. Це фактично основний документ, який використовується митницею для розрахунку митних платежів при митному оформленні імпорту товару.
В інвойсі від 27.09.2023 №124, який наявний у матеріалах справи (а.с. 15), відсутній підпис продавця чи іншої особи, яка від імені продавця його видала, він не містить і електронного підпису.
Додаток до Рекомендації Європейської економічної комісії ООН №6 “Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі» з метою інтеграції електронного фактурування» від 10.12.2010 (на який покликається позивач у позовній заяві) надає можливість застосування електронного фактурування саме в комерційних цілях для великих, малих і середніх підприємств, проте не для громадян, які не є суб'єктами господарської діяльності.
Варто зауважити, що передумовою складення інвойсу є укладення договору, який визначає договірні взаємовідносини між його сторонами. У спірному випадку продавцем товару є іноземна компанія, що здійснює міжнародну торгівлю товарами з комерційною метою.
За змістом інформації, зазначеної в інвойсі від 27.09.2023 №124, умовами поставки вказано DAP-Хелм згідно з Правилами Інкотермс.
Інкотермс - це офіційні правила, що розроблені Міжнародною торговою палатою для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі, вони регулюють питання, пов'язані з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів та стосуються комерційної практики.
Відповідно до частини шостої статті 344 Господарського кодексу України рахунок-фактура (інвойс) належить до комерційних документів і використовується при міжнародних розрахунках.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону України від 16.04.1991 №959-XII “Про зовнішньоекономічну діяльність» фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України “Про підприємництво».
Позивач-апелянт не заперечує, що не є фізичною особою-підприємцем, та наполягає на тому, що придбав товар з метою використання для особистих потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності.
Оскільки в цьому випадку товар не був заявлений до митного оформлення у порядку, встановленому розділом VIII МК України, тому наданий позивачем інвойс на підтвердження фактурної вартості ввезеного товару не може вважатись належним документом, що підтверджує фактурну вартість товару за заявленою метою - для особистих, сімейних потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності.
Якщо ж позивач є споживачем, який купує та замовляє товари для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, тоді відповідно до частини першої статті 368 МК України він зобов'язаний був для підтвердження фактурної вартості товарів, що переміщувалися ним через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів надати відповідачу касові або товарні чеки, ярлики, банківські виписки, електронні повідомлення з інтернет-магазинів, чи інші документи, які б містили відомості про вартість таких товарів.
Як вірно вказує суд першої інстанції, позивач не надав жодного доказу на підтвердження проведення розрахунків за придбаний товар, адже за загальним правилом при придбанні товарів фізичними особами розрахунок проводиться на місці чи через мережу Інтернет (в разі замовлення товарів через інтернет-сайти, в тому числі іноземні), а відтермінування платежу, якщо таке і мало місце, повинно підтверджуватись відповідними договірними зобов'язаннями, чого у розглядуваному випадку при здійсненні митного контролю встановлено не було.
За цих обставин частина четверта статті 368 МК України дає митному органу повноваження на визначення вартості товару, що переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу шляхом прийняття письмового рішення встановленої форми.
Товар, який ввозився позивачем, - взуття дитяче та підліткове на підошві з гуми, з верхом з текстильних матеріалів та штучної шкіри відповідає коду Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) 6404199000.
Згідно з додатком до Закону України від 19.10.2022 №2697-IX “Про Митний тариф України» до групи 64 (взуття, гетри та аналогічні вироби; їх частини), відноситься товарна позиція за кодом 6404 - взуття на підошві з гуми, пластмаси, натуральної або композиційної шкіри та з верхом з текстильних матеріалів; код 6404199000 - інше.
У спірному рішенні для визначення митної вартості товару була взята за основу МД №UA101040/2023/8700 від 11.09.2023 (а.с. 47-55). Вартість товару за МД №UA101040/2023/8700 (код 6404199000) становить 20,53 доларів США/кг або 17,96 доларів за одиницю (за пару) відповідно до розрахунку, наведеного у графі 14 рішення від 03.10.2023 №UA205110/2023/000079.
Апеляційний суд резюмує, що позивачем не підтверджено заявлену фактурну вартість товару у встановленому порядку, відтак у відповідача були достатні правові підстави для прийняття письмового рішення про самостійне її визначення відповідно до приписів частини четвертої статті 368 МК України на підставі даних ЄАІС щодо ідентичного та подібного (аналогічного) товару за наявною інформацією в ЄАІС Держмислужби.
Відтак, оскаржуване рішення відповідача від 03.10.2023 №UA205110/2023/000079 винесене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені МК України, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні позову належить відмовити.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі №140/3633/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська