24 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 308/13652/24 пров. № А/857/32453/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 вересня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Івановим А.П., час ухвалення рішення не зазначено у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення,
16.08.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив скасувати постанову Ужгородського РТЦКСП №20535 від 07.08.2024.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.09.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, задовольнити його позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оспорювана постанова не містить доказів вчинення ним правопорушення у відповідності до ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Зазначає, що при винесенні оспорюваної постанови не було дотримано вимог ст.268 КУпАП, порушено його право на захист.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що оспорюваною постановою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.2101 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн.
За змістом оспорюваної постанови, позивач не виконав вимогу посадових осіб пред'явити свій військово-обліковий документ, чим порушив вимоги ч.6 ст.22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Правопорушення виявлено 07.08.2024 під час дії особливого періоду.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювана постанова містить всі необхідні відомості, передбачені ст.280 КУпАП, а саме: органом, що розглядав справу ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що ОСОБА_1 було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.2101 КУпАП, встановлено його вину. Суд вважав, що відповідачем при прийнятті постанови дотримано вимог КУпАП. При цьому, суд виходив з того, що позивач був проінформований про розгляд адміністративної справи відносно нього в приміщенні Ужгородського РТЦКСП.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням КУпАП.
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Так, ст.2101 КУпАП визначає порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Відповідно до вказаної статті порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 1 Закону України “Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, Указом Президента України №303/2014 від 17.03.2014 “Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні»» №2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч.3 ст.2101 КУпАП.
Як передбачено абз.5 ч.10 ст.1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Частиною шостою статті 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 було затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Додатком 2 якого визначено також Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Правила).
Відповідно до п.1 Правил, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема : перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності; у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів); мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення №20535 від 07.08.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Підставою для прийняття оспорюваної постанови стало те, що ОСОБА_1 не мав при собі військово-облікових документів та не пред'явив їх за вимогою уповноваженого представника Ужгородського РТЦКСП та поліцейського.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем дотримано вимог законодавства при винесенні оспорюваної постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача, оскільки посадовою особою, яка її винесла, враховано характер вчиненого правопорушення, особу позивача, і накладено штраф у розмірі, передбаченому санкцією статті, а також враховує, що позивача було належним чином повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення, який мав відбутись 07.08.2024 о 12 год 15 хв, оскільки протокол про адміністративне правопорушення №3399 від 07.08.2024 був складений у його присутності, з якого вбачається, що розгляд справи відбудеться 07.08.2024 в приміщенні Ужгородського РТЦКСП, що засвідчено підписом останнього. Копію протоколу було вручено позивачу.
Також позивачу були роз'яснені права, передбачені ст.268 КУпАП, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.
В матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_1 заявляв клопотання про залучення захисника чи про відкладення розгляду протоколу про адміністративне правопорушення №3399 від 07.08.2024.
При цьому, факт не пред'явлення на вимогу працівника поліції військово-облікових документів не заперечується стороною позивача.
Вищевикладене спростовує доводи скаржника про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.2101 КУпАП.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст.268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 вересня 2024 року по справі №308/13652/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук